Отсутствие средств в госбюджете не освобождает от выполнения социальных гарантий, — ВСУ

Само по себе отсутствие бюджетных средств не является основанием для освобождения должника от выполнения обязательства. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №905/2358/16.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 березня 2017 року                м.Київ                №905/2358/16

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Ємця А.А.,
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши заяву приватного підприємства «Луч» про перегляд постанови Вищого господарського суду від 24.11.2016 у справі №905/2358/16 за позовом ПП «Луч» до управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ПП «Луч» звернулося до господарського суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про стягнення 144710,00 грн.

На обґрунтування позовної вимоги, ПП «Луч» послалося на те, що відповідач не виконав своїх зобов’язань за договором від 22.01.2015 №4 (щодо компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у приміському автотранспорті.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.08.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2016 рішення Господарського суду Донецької області скасовано, позов задоволено, стягнуто 144710,00 грн. боргу з управління соціального захисту населення Краснолиманської міської ради на користь ПП «Луч».

Апеляційний господарський суд виходив із того, що відсутність у державному бюджеті на 2016 рік коштів на відповідні цілі не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Постановою Вищого господарського суду від 24.11.2016 касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради задоволено. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2016 скасовано. Рішення Господарського суду Донецької області від 23.08.2016 залишено в силі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, ВГС погодився з висновками суду першої інстанції про те, що, за змістом п.3.2 спірного договору, зобов’язання замовника настає з моменту надходження сум субвенції з державного бюджету. Оскільки немає доказів надходження субвенції із державного бюджету на рахунок замовника для фінансування видатків на покриття витрат перевізника від перевезення пільгової категорії пасажирів, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що термін сплати за зазначеними зобов’язаннями у відповідача не настав, а тому відмова в позові є правомірною.

У заяві про перегляд постанови ВГС від 24.11.2016 у справі №905/2358/16 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, ПП «Луч», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.530 Цивільного кодексу, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову ВГС від 24.11.2016 та ухвалити нове судове рішення.

На обґрунтування заяви надано копію постанови ВГС від 26.10.2016 у справі №910/1459/16 та копію постанови ВСУ від 15.05.2012 у справі №3-28гс12.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 22.01.2015 між відповідачем як замовником і позивачем як перевізником було укладено договір щодо перевезення та компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у приміському автотранспорті.

За умовами п.1.1, цей договір регламентує взаємовідносини між замовником і перевізником відповідно до законів щодо відшкодування замовником витрат за надані пільгові послуги громадянам, які мають таке право згідно з чинним законодавством, автомобільним транспортом у приміському сполученні на підставі отриманих розрахунків від перевізника.

Відповідно до п.1.3 сума договору становить 120960,00 грн. За змістом додаткової угоди від 8.12.2015 №180, сторони збільшили суму договору до 507590,00 грн.

Згідно з п.3.1 договору замовник щомісяця до 5 числа місяця, що настає за звітним, складає акти звіряння розрахунків за затвердженою формою.

За приписами п.3.2 договору замовник зобов’язаний в 5-денний строк з моменту надходження сум субвенції з державного бюджету на рахунок замовника проводити фінансування видатків на покриття витрат перевізника щодо наданих пільг згідно з розрахунками витрат доходів від перевезення пільгової категорії пасажирів та актом звірки на надання пільг.

Відповідно до п.3.4 договору перевізник щомісяця до 5 числа місяця, що настає за звітним, складає акти звіряння розрахунків за затвердженою формою.

Згідно з п.6.1 договору в редакції додаткової угоди від 8.12.2015 №180 договір вступає у дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін договору і діє до 31.12.2015.

На виконання умов договору позивачем було надано послуги щодо приміського перевезення пільгової категорії населення на загальну суму 1025384,99 грн., що підтверджується актами звірки на надання пільг. Загальна сума прийнятих відповідачем до обліку коштів становить 467270,00 грн.

Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, зокрема на суму 322560,00 грн., залишок боргу становить 144710,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 1.06.2016 №162, в якій повідомив про наявність заборгованості за надані протягом 2015 року послуги щодо пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом у приміському сполученні та просив сплатити суму боргу в розмірі 144710,00 грн.

У листі від 6.06.2016 №05/22-вх.01-1391-411 відповідач, не заперечуючи заборгованості в розмірі 144710,00 грн., повідомив, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд здійснюються за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та зазначив, що відповідно до закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатків на компенсацію пільгового проїзду не передбачено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до п.3.2 спірного договору зобов’язання замовника в 5-денний термін проводити фінансування видатків на покриття витрат перевізника щодо наданих пільг настає з моменту надходження сум субвенції з державного бюджету на його рахунок, отже, термін оплати за зазначеними зобов’язаннями у відповідача не настав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що доказів погашення в добровільному порядку заборгованості в сумі 144710,00 грн. суду не надано, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі, передбачені у видатках державного бюджету на 2016 рік, не є підставою для звільнення від відповідальності останнього за порушення зобов’язання.

Разом з тим у справі, копію постанови в якій надано для порівняння, ВГС при вирішенні спору про визнання частково недійсним договору про закупівлю дійшов висновку, що умови договору стосовно оплати, яка здійснюється після отримання замовником відповідних бюджетних коштів, не відповідають вимогам ЦК.

У наданій для порівняння копії постанови ВСУ від 15.05.2012 у справі №3-28гс12 щодо неоплати продукції за відсутності бюджетних коштів зазначено, що на підставі стст.530, 617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі, передбачені у видатках державного бюджету на 2009 рік, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм матеріального права, про які йдеться в заяві, ВСУ виходить із такого.

Майново-господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст.627 ЦК).

Згідно з вимогами ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно із ч.1 ст.96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями, а стст.525, 526 ЦК і ст.193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.617 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язання.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону.

Беручи до уваги викладене, слід дійти висновку, що заява ПП «Луч» підлягає задоволенню, постанова ВГС від 24.11.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 23.08.2016 у справі №905/2358/16 — скасуванню, а постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2016 — залишенню в силі.

Згідно з ч.6 ст.49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд ВСУ змінює і розподіл судових витрат.

Відповідно до п.6 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, керуючись стст.49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПП «Луч» задовольнити частково.

Постанову ВГС від 24.11.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 23.08.2016 у справі №905/2358/16 скасувати.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі №905/2358/16 залишити без змін.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради (код ЄДРПОУ 25953557) на користь ПП «Луч» (код ЄДРПОУ 20388213) 5709,78 грн. витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень ВСУ у справі №905/2358/16.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Донецької області.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, встановленої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone