Посягательство на святое

ЕСПЧ защищает церковь от безосновательных вмешательств государства.

Перипетии, развернувшиеся вокруг одной из самых величественных достопримечательностей архитектурного искусства Киева — Андреевской церкви, вынуждают в который раз пересматривать прецеденты в подобных делах. Хотя ее передача в пользование Вселенскому патриархату и не меняет режима права собственности на сакральное здание, это может закончиться для Украины не совсем хорошо.

Право на автономію

Скарги з приводу втручання держави в релігійні справи вже потрапляли до Європейського суду з прав людини. Він завжди стверджував, що церква має бути абсолютно незалежною від держави. Через це в ЄСПЛ сформувалася певна практика тлумачення ст.9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Її положення закріплюють право кожного на свободу думки, совісті та релігії. При цьому зазначена міжнародна угода подає ці права через призму відносин між релігійними інституціями та державою.

Наприклад, у рішенні від 26.10.2000 у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» Суд дійшов висновку, що положення ст.9 потрібно розуміти як такі, що захищають церкву від безпідставних утручань держави. Адже такі гарантії необхідні як для забезпечення реалізації права громадянина на свободу віросповідання, так і для утвердження однієї з основних засада плюралізму в правових державах.

Порівняно свіжим є рішення від 14.09.2017 у справі «Nagy v. Hungary», яке яскраво демонструє позицію ЄСПЛ: церква має повну автономію. Такий стан справ може тільки підтримуватися державою.

В експертному висновку правозахисної організації ADF International, складеному на запит Суду, проаналізована низка міжнародно-правових норм. Автори документа дійшли одностайного висновку, що церкви наділена правом і повинні мати можливість самостійно, без посередництва уряду, вирішувати свої внутрішні справи. Можна зробити припущення, що держава в цьому випадку лише зобов’язана забезпечувати ці права й утримуватися від будь-яких зайвих устрявань (у теорії держави та права — так зване негативне втручання).

Український контекст

Свого часу ст.9 конвенції також застосовувалася для оцінки спорів між церквою та державою і у справах проти нашої держави. Зокрема, у рішенні від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України» Суд зазначив: для врегулювання відносин між державою та церквою ст.9 конвенції потрібно застосовувати лише в поєднанні зі ст.11, яка захищає об’єднання від необґрунтованого втручання держави.

У Страсбурзі констатували, що громадяни тільки тоді можуть повною мірою реалізувати своє право на свободу віросповідання, якщо будуть створені відповідні умови, за яких церква не піддаватиметься жодному впливу з боку держави. У цьому ж рішенні ЄСПЛ укотре наголосив, що втручання світських державних інституцій в релігійні справи можливе лише в тому випадку, якщо воно є «необхідним у демократичному суспільстві» та здійснюється на підставі й у порядку, передбачених у якісно та доступно сформульованому законі, що дозволяє передбачати наслідки його застосування.

Більше того, позиція суддів у цій та багатьох інших справах ґрунтується на тому, що держава повинна не тільки пояснити, а й довести необхідність, правомірність і законність свого встрявання в ті сфери суспільного життя, які їй не підлягають.

Отже, у вищезгаданому широкому жесті українського Уряду, як передання Андріївської церкви Вселенському патріархату, вочевидь, не було нагальної потреби. Такі питання не можуть і не повинні вирішуватися в кулуарах Верховної Ради та кабінетах Адміністрації Президента. Втручання в церковну діяльність у цьому випадку було безпідставним, оскільки не ґрунтувалося ні на нормативних приписах закону, ні на суспільній необхідності.

Більше того, у ч.3 ст.35 Конституції прямо сказано, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». Отже, на рівні Основного Закону розділено релігійну та соціально-політичну сфери. Очевидно, що це положення зумовлене історичним досвідом.

У ст.5 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» також зазначено, що в Україні держава відокремлена від церкви та інших релігійних організацій. Із таких положень випливає, що держава та церква незалежні при здійсненні своїх основних функцій та не можуть жодним чином впливати одна на одну.

Проте Уряд і законодавці, прагнучи досягти певних політичних цілей, знехтували правом і законом та зазіхнули на «святе», у прямому значенні цього слова. Можна окреслити цілком резонну перспективу: у разі звернення невдоволених вірян у Страсбург ЄСПЛ не знайде причин відходити від своєї попередньої практики та однозначно буде на боці церкви.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone