Дематюкацію в маси!

Кабмін змусять довести до відома населення те, що ні сказати, ні пером описати.

Проект закону «Про протидію лихослів’ю» (№10414) спромігся здійняти інформаційну хвилю лише однією своєю додатковою назвою — «про дематюкацію мови».

Пише інтернет-ресурс “Закон і Бізнес”.

Віддамо належне: чудова знахідка, аби нагадати прізвище автора ініціативи в інформаційному просторі. Але не більше.

Політики, народні обранці з радістю його коментували, ще навіть не ознайомившись зі змістом. Адже на поверхні була абсурдність спроб унормувати використання ненормативної лексики. Бо вона, за визначенням, у тому числі тим, що використовується у проекті, — «ненормативна».

Проте зрозуміло, що закон націлений не на побутове хуліганство. Та й на телебаченні чи радіо навряд чи хтось наважиться навмисно вилаятися у прямому ефірі. Клондайком для тих, хто стежитиме за дотриманням культури мови, стане Інтернет. Тут простіше зафіксувати вчинення адмінпроступку. Причому до відповідальності зможуть притягнути за сам факт поширення нецензурного аудіовізуального контенту, наприклад на каналі Youtube. Навіть якщо мета — показати манеру спілкування тієї ж публічної особи з пересічними громадянами.

Мінімальний штраф за поширення такої інформації — 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 грн.). Якщо ж у прямому ефірі вилається публічна особа — 75 н.м.д.г. (1275 грн.), а для телерадіомовників, які не встигнуть «запікати» його слова, все значно серйозніше — 10% розміру ліцензійного збору. Тож прийшов на ток-шоу, висловився «від душі» на адресу опонента на всі 1275 грн. і тим самим змусив канал викласти кілька сотень тисяч гривень.

Є у проекті й інші положення, які ненормативні не за формою, а за духом. Так, правники, які встигли прочитати цей документ, одразу звернули увагу на примітку до однієї зі статей. Вона передбачає поширення санкцій, установлених у ст.173 («Дрібне хуліганство») Кодексу про адміністративні

правопорушення, також і на слова, в яких замінена одна літера. Не важливо чим — іншою літерою, трьома крапками чи зірочкою.

А якщо дві, то, виходить, за це вже не каратимуть? Хоча є чимало прикладів саме такого написання лайливих слів. Або згадаймо, як у серіалі «Слуга народу» надокучливо використовували гру слів у слогані одного із кандидатів у президенти, який закликав кувати країну з ним. Аналогічний натяк з трибуни чи зі сцени теж потягне на штраф? (Бо у фільмах автор проекту допускає використання будь-яких слів).

Але найневдячнішу роль відведено Уряду. Він має затвердити у піврічний строк увесь перелік слів, використання яких у друкованих ЗМІ, ефірі, публічних виступах чи Інтернеті тягтиме за собою штрафні санкції. Складність навіть не в тому, аби створити такий перелік. Урешті-решт є чимало словників ненормативної лексики. Але у кожній мові він свій. Те, що в одній країні сприймається як пристойне слово або прізвище, у нас може звучати як лайка. Навіть без заміни букв.

Можна згадати, наприклад, скорочення слова «факультет», що часто використовують студенти. Але ж в англійській мові це брутальна лайка!

Якщо при написанні у них є різниця, то при вимові має значення інтонація. Її теж затверджувати Кабміну? Чи каратимуть виключно за лайку державною мовою? У проекті це не уточнюється.

Та головне, що в разі ухвалення такого закону доведеться не лише затвердити, а й оприлюднити весь список. Бо нормативні акти, не доведені до відома населення, є нечинними. Винятків для оприлюднення ненормативної лексики Конституція не передбачає. Тож будь-яка людина зможе поповнити свій запас лайки не тільки із телетрансляцій виступів окремих нардепів (згадаймо вже легендарну «б..ха-муха» у виконанні однієї депутатки), а й на сайті Верховної Ради. До речі, а за цитування акта Кабміну теж будуть штрафувати?

І наостанок. У класика Михайла Жванецького є мініатюра «Розповідь підривника». Вона складається із частин фраз, що з’єднуються паузами різної тривалості замість нецензурних слів. І кожен може сам для себе їх заповнити з огляду на власний запас ненормативної лексики. Однак якщо цей закон буде прийнятий та ще й чітко виконуватиметься, то такою буде розмова багатьох громадян, хто не може зв’язати двох слів, аби не вставити між ними одне міцне.

Але їхнє перевиховання — це не завдання суспільства чи парламенту. Не хочеш чути лайку — відійди у бік, і хай вуха в’януть у когось іншого, кому до вподоби така манера спілкування. Адже, як казав один дитячий письменник: «Без допомоги мату не можна висловити лише катастрофічну відсутність думок».

Штрафами цьому не зарадити. Навіть якщо їх спрямовувати, як пропонується в проекті, на фінансування Українського культурного фонду. Бо виходить, як у тому жарті про дзвінок до «прачечної», а на іншому кінці відповідає інститут культури.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone