Диктаторські олівці. Інфографіка

16 січня закарбувалось в пам’яті українців як невдала спроба встановлення диктатури в Україні. Саме в цю дату 2014 року в «ручному режимі» Партія Регіонів та КПУ протягнули через Раду пакет законів, які потім були названі «диктаторськими», «драконівськими», «антидемократичними» і таке інше.

Перший критерій, за яким треба розібратися, це складова «антидемократичності», тут все просто, якщо закон приймав «злочинний» режим то він апріорі «диктаторський», а якщо демократична проєвропейська влада, то закон явно прогресивний, доцільний та європейський. Інший критерій – це пам’ять та увага українців, якщо громадяни не побачили зазіхань на власні права та свободи або побачили, але забули про них, то вважається, що в країні запанувала демократія.

Виходячи з цих критеріїв, спроба встановлення диктатури зазнала краху. Для прикладу наводиться ілюстрація порівнянь між змістом «диктаторських» законів 16 січня та іншими законами, які були прийняті після Революції Гідності.

Диктаторські олівці

Джерело: Лівий берег

Не можна не згадати і низку інших «демократичних ініціатив» нинішніх законодавців. Так, з 1 січня цього року вступили в дію Закон України від 24.12.2015 №914-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.10 до ст.62 Закону «Про банки і банківську діяльність». Зазначені законотворчі новації наділяють Мінфін правом перевірки достовірності інформації, яку 31 млн. наших громадян подають для отримання свого основного, а часто-густо – і єдиного джерела доходів у вигляді пенсії, зарплати, субсидії, пільг.

Міністр фінансів Н.Яресько обгрунтувала необхідність прийняття законів боягузтвом наявності серед одержувачів держпідтримки «мертвих душ», людей, які отримують декілька пільг одночасно. Але ж «мертвих душ» одержувачі пільг та субсидій самі по собі не плодять. Це – проблема корумпованих органів-розпорядників. Насправді, Міністерство фінансів отримує ніким і нічим не обгрунтований допуск до банківської таємниці і перетворюється ще на один правоохоронний орган з функцією оперативно-розшукової діяльності: де гарантія, що фінансові чиновники перевірятимуть тільки адресність отримання субсидій і пільг, і не ділитимуться отриманою «супутньою інформацією» з поліцією, прокуратурою, СБУ, ДФС? До цього не додумалися законодавці в жодній з країн Європи. У цих країнах, якщо і дозволяють подібне фіскальство, то тільки щодо осіб, обгрунтовано, підозрюваних у шахрайстві. 31 млн. зубожілих «шахраїв» – чи не багато для України?

До неперевершених «демократичних новацій» нової влади, наспіх виписаних і прийнятих в якійсь важко зрозумілій як європейцям, так і «пересічним українцям», традиції законотворчості, слід віднести і законопроект за №1317 від 09.12.2014 року «Про внесення змін до деяких законів України про захист інформаційного телерадіопростору України» (автори – народні депутати Княжицький Н.Л. («Народний фронт») і Денисенко В.І. («Блок Петра Порошенка»).

Законопроект наділяє наше Міністерство культури невластивою для нього функцією оборони країни і захисту державної безпеки, що дає йому право складати на підставі подань РНБО, СБУ та Нацради з телебачення і радіомовлення «Перелік осіб, що створюють загрозу національній безпеці».

Подібна «почесна місія» покладена і на наше Держкіно, яке складає на свій розсуд «Список фільмів і серіалів країни-окупанта, заборонених до показу». У ці «чорні списки» одним цензурним (а якщо бути точніше – нецензурним – махом, бо у всьому світі цензура проводиться по конкретній особі чи фільму , а не списками) внесено 83 діяча культури, десятки культових радянських фільмів з їх участю, а також 162 фільми та серіали «держави-агресора», вироблених після 1 січня 2014 року.

Складається враження, що недалеко той час, коли цей розлогий список поповниться і культовим мультсеріалом «Маша і Ведмідь», який пропагує чужий нашим малюкам неєвропейський спосіб життя в дрімучому російською лісі.

Але заборонити у нас можуть не тільки російські фільми, але й книги. 15 січня цього року Прем’єр-міністр А.Яценюк доручив групі міністрів розглянути пропозицію народного депутата Остапа Семерака («Народний фронт») про заборону ввезення на територію України книгодрукованої продукції, виробленої в Росії. Враховуючи «евродемократичну» ейфорію, що панує нині в коридорах нашої влади, про кінцеві плоди чергової «перемоги» на інформаційному фронті здогадатися нескладно.

У 2015 році на нашому ринку продавалися книги 1200 видавництв, з яких українських не нараховується й 300. Не треба бути занадто кмітливим, щоб уявити, до чого призведе така «дотепна» «демократична» новація: у райцентрах книжкові магазини зникнуть взагалі. А нечисленні книжкові «супермаркети» в столиці та обласних центрах будуть зустрічати книголюбів напівпорожніми полицями. Зате щосили розквітнуть тіньові книжкові «базари», де російські книги будуть продаватися з-під поли, а виручка від таких продажів потече куди завгодно, але тільки не в казну. І на смаках аматорів не найвідсталішою у світі російськомовної літератури (а це книги не тільки з самої Росії, але і з Білорусі, Молдови, Казахстану, інших країн СНД, а також перекладні шедеври європейської та світової літератури разом з останніми хітами продажів) ця заборона не відіб’ється жодним чином. Тому, що думка заборонити в Інтернеті російськомовну літературу не спаде на думку навіть самому завзятому «євроінтегратору». З однієї простої причини – це неможливо!

Після короткого огляду таких «демократичних новацій» говорити про якісь «європейські стандарти життя», «освітній та культурний рівні» українців у найближчому осяжному майбутньому просто не має сенсу. Через 3-5 років, враховуючи нинішній рівень «добробуту», правової і загальної культури в суспільстві, відкриється широке поле для діяльності натовпів зубожілих і напівосвічених «патріотів», «активістів» і «волонтерів», які підігріваються до активної і «конструктивної» діяльності разовими грошовими подачками нечесних на руку політиків з числа сьогоднішніх псевдодемократів.

Відставку уряду Яценюка можна вважати тією віхою, яка дозволяє швидко оцінити все зроблене вже майже мертвою провладною коаліцією т.зв. «Європейського вибору» і антинародним урядом «інтуристів».

Більшість прийнятих за два роки інститутами влади закони і рішення, що рекламуються їх розробниками, як «європейські» і «демократичні», насправді, ні на крок не наблизили українське суспільство до європейських стандартів життя і демократії. Навпаки – вони привели до глибоких провалів в економічному, політичному, соціальному та культурному житті, ліквідовувати які доведеться довгі роки не одному поколінню українців.

Вся «економічна стратегія» уряду і коаліціантів обгрунтовувалася тільки однією метою, яка не має нічого спільного з інтересами народу України – отриманням чергового жаданого траншу МВФ і іноземних кредитів. Цією метою виправдовувалося все, що не має права робити демократична, соціальна і правова держава, яким Україна проголошена в ст.1 Конституції. В першу чергу, мова йде про замороження пенсій і вигадані податки на них; мізерних зарплатах і субсидії, які не встигають за інфляцією і зростанням цін; жебрацькій допомозі переселенцям; ліквідації системи соціальної допомоги і пільг; нічим не обґрунтованому роздуванні тарифів на газ, світло для населення та інші комунальні послуги.

Нинішні соціальні стандарти України багато політиків світового рівня, відкрито насміхаючись над народом і владою нашої країни, порівнюють зі стандартами найбідніших країн Африки. Всі порожні, популістські обіцянки радісного європейського життя з європейськими стандартами, прилавками і доходами були і залишаються, як і два роки тому, недосяжною мрією для наших людей. При тому всьому, що в Конституції (ст.3) чітко написано, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Перед ким відповіли коаліція, уряд і хто буде залучати їх до відповідальності перед народом України?

Людей закликали «затягнути паски» і терпіти до кращих часів. Але де ці кращі часи, якщо за два роки знищені всі передумови для нормального розвитку економіки: проведена форсована деіндустріалізація країни; повністю розвалений і деморалізований управлінський апарат, прокуратура і суди; знищений ринок робочої сили, а нові робочі місця не створюються?

Затверджений спеціальним законом держбюджет на 2016 рік став бюджетом похорону країни, що володіла ще 25 років найбільшим економічним потенціалом Європи. Згорнуті всі програми розвитку бюджетоутворюючих галузей, напризволяще кинуті підприємці, наука, освіта, медицина, сільське господарство. Врозріз з вимогами статті 142 Конституції, в якій сказано, що витрати органів місцевого самоврядування, які виникли в результаті рішень органів державної влади, компенсуються державою, місцеві бюджети отримали потворно обрізані, жебрацькі субвенції. Недофінансування по освітньої субвенції становить 3,1 млрд.грн. На місця передали підготовку фахівців в ПТУ. У зв’язку з цим на місцеві бюджети лягло додаткове фінансове навантаження розміром в 1,6 млрд.грн. Не кращий стан справ і зі шкільними автобусами: 50 відсотків фінансується за рахунок залишків (!) субвенції та 50 відсотків за рахунок коштів місцевих бюджетів. А про які «залишки» субвенції регіонам можна говорити, якщо вони і так недоотримали 27 млрд.грн.? І все це відбувається в країні на тлі шалених дискусій єврооптимістів самих з собою про «децентралізацію та розширення прав регіонів».

Зате без докорів сумління коаліціанти виділили 300 млн.грн Верховній Раді, в тому числі, на закупівлю нових комп’ютерів і оновленої системи голосування «Рада-4». 95 млн. грн. на прохання уряду було виділено на ремонт Маріїнського палацу в Києві. І стільки ж – на конкурс патріотичної пісні. 20 млн. грн. отримав «Мистецький Арсенал» на різні виставки для любителів картин. Це в країні, яка воює і де більшість людей безнадійно бідує.

Уряд інтуристів і коаліція єврооптимістів настільки утвердилися в своїй безвідповідальності і безкарності перед народом і Конституцією, що додумалися замахнутися на найсвятіше – на нашу українську землю.

28 лютого цього року А. Яценюк заявив про намір Кабміну в рамках «земельної реформи» продати на відкритому аукціоні 1 млн. га землі, що знаходиться в державній власності. Трохи пізніше, у виписаній під це та інші подібні безвідповідальні заяви, програмою дій уряду на 2016 рік, було заплановано розпочати торгівлю державними землями сільгосппризначення з 2017 року.

Подібні плани говорять не про що інше, як тільки про перспективи відвертої розправи з нашим селом і аграріями. І повну зневагу нашими «проєвропейськими» політиками Конституції України, в статтях 13 і 14 якої про землю сказано, як про об’єкт права власності українського народу і основному національному багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Якщо цей, відверто антинародний і відверто антиукраїнський план пройде, зняття мораторію і продаж землі остаточно розорить наших аграріїв.

Не краще і з іншими законодавчими «новаціями» наших «евроборців». Лише побіжний погляд на деякі «демократичні» ініціативи нової влади показує, що вона-влада, яка відверто нехтує Конституцією України, знущається над раніше прийнятими, тими, що «працюють», законами тільки тому, що вони приймалися за часів «злочинного режиму».

Візьмемо горезвісний люстраційний закон, який зараз розглядається в Конституційному Суді. У ньому порушені фундаментальні принципи європейського права і демократії: верховенства права, презумпція невинуватості, доведеність провини судом. Закон «Про очищення влади» суперечить Загальній декларації прав людини і явно порушує конституційні права громадян України. Необгрунтоване звільнення професійних державних службовців призвело до заворушень в управлінні державою, незграбності, дилетантству і сміхотворності прийнятих держапаратом рішень. Т.зв. «люстрація» карає невинних і не помічає злочинців. Європейський союз в особі Венеціанської Комісії засудив люстрацію в нашій країні, але це депутатів і міністрів анітрохи не хвилює. Головне – гасло, меседж, який дурить людей через ЗМІ про винуватців поганого життя – держчиновників усіх рангів, від села до парламенту, незалежно від їх відповідальності та повноважень за посадою.

А закон про спецконфіскації? Адже це тільки в Україні і тоталітарних диктатурах типу «диктатури пролетаріату» додумалися конфісковувати майно без рішення суду!

Прийняті закони, котрі ігнорують європейську практику законотворчості і засадничі положення нашої Конституції, в своїй більшості забороняють і позбавляють когось чогось, але ніяк не розвивають, покращують і вдосконалюють.
Відповідно до закону про т.зв. “декомунізацію” в Україні повинні бути змінені назви 943 населених пунктів. Урядовці неодноразово нарікали в ЗМІ на те, що «процес йде з великими перешкодами» і що в багатьох громадах ця ініціатива наразилася «на відверте небажання з боку населення». У відсутності «ударних темпів» кампанії з перейменування начальство, як правило, звинувачує селищних і сільських голів, які не хочуть приймати на догоду «загальній хвилі» непопулярні рішення. Але рішення таки продавлюють. Врозріз з думкою місцевих жителів, які вбачають в цьому ущемлення своїх законних прав. Навряд чи «географічне творчість» наблизить нас до Європи: адже міняючи назви, ми відбиваємо у жителів пам’ять про кращі традиції та історії того чи іншого населеного пункту, пам’ять про кращі звершення і подвиги своїх земляків, батьків і дідів.

«Декомунізація по-українськи», включаючи відповідний закон, піддавалася неодноразовій критиці Венеціанської Комісії. Крім того, крім закону про декомунізацію, є ще і ст.5 Закону «Про географічні назви», є ще ст.7 «Про місцевий референдум». І найголовніше – ст.ст.38, і 69 Конституції України. Тому, якщо точно слідувати букві Конституції і законів, право перейменування села належить виключно його жителям, які вирішують це питання на місцевому референдумі.

З нашого життя простим натисканням кнопок в сесійній залі Верховної Ради викидаються історія, традиції та потреби цілих поколінь українців, коли була інша країна, інша ментальність і пропагувалися інші цінності. Але хіба люди можуть бути винні в тому, що народилися в «неправильній» країні і в «неправильне» час? На підставі прийнятих «демократичних» законів забороняються культові радянські, абсолютно неідеологізіровані, комедії під приводом того, що навіть другорядну роль в них грали актори, які допустили антиукраїнські висловлювання. Але хіба норми європейського права, до яких тяжіють наші «демократи», наказують боротися з художніми образами? Або досить було обмежитися публічним засудженням і забороною в’їзду цих акторів?

Багато наївно вірять, що стара команда піде, і справи в нашій країні підуть краще, людям в нашій країні стане жити комфортніше, заможніше, безпечніше. Але якщо подивитися на склад майбутньої коаліції і кандидатури пропонованих міністрів, їх досягнення і програми, не залишається сумніву в тому, що змінюється не уряд і коаліція, не провальний економічний, політичний і соціальний курс держави, а змінюються одні лише прізвища. І нові «старі» будуть продовжувати обслуговувати МВФ, західні корпорації і вітчизняних олігархів, що розтерзали Україну на сфери впливу і відкрито знущаються над нашою Конституцією і нашим народом. Яценюк пішов, але диктаторські закони і ті, хто їх лобіював і приймав, залишилися. Так: вони, як і «попередники» – тимчасові виконавці, поза всяким сумнівом. І це турбує найбільше.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone