Лист членам Європарламенту

Logo

Міжфракційне депутатське об’єднання
«На захист порушених конституційних прав громадян
та проти політичних репресій
«ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ»

Пану Міхалу Боні,
члену Європейського парламенту

Пані Каті Пірі,
члену Європейського парламенту

Пану Андрєю Пленковічу,
члену Європейського парламенту

Пану Тібору Сані,
члену Європейського парламенту

 

Шановний (-а) пане (-і) Посол,

Від імені Міжфракційного об’єднання «На захист порушених конституційних прав громадян і проти політичних репресій «Заборонено забороняти» висловлюю Вам свою повагу.

Український народ високо цінує підтримку Вашої країни і вдячний за постійну увагу до подій, які відбуваються в Україні. Разом з цим, в продовження листв 357/2-143, спрямованого Вам 06.06.2016, змушені повідомити про дії української влади щодо прав і свобод українських громадян, які викликають стурбованість.

Порушення прав журналістів

Цикл подій впродовж липня-вересня 2016 року можна характеризувати залякуванням журналістів, спробами порушення конституційних прав громадян на отримання об’єктивної, неупередженої інформації. Зокрема, вбивство 20 липня 2016 року М. П. Шеремета, виконане з особливим публічним цинізмом, шляхом підриву автомобіля, в якому він пересувався, в самому центрі Києва в ранковий час робочого дня.

Слід зазначити, що незадовго до вбивства журналіст подавав заяви в поліцію про стеження за ним. На окрему увагу заслуговують дії правоохоронних органів, в результаті яких палаючий автомобіль не був своєчасно погашено, при цьому повністю знищений комп’ютер і телефон журналіста, також стався витік матеріалів справи. Охорона для колег вбитого журналіста була забезпечена тільки після втручання Президента і Генерального Прокурора.

Ця подія викликала шок і реальний страх у багатьох колег вбитого. Непрофесійні дії поліції переконали суспільство і журналістів – у безпеці не може перебувати ніхто.

У всіх інформаційних матеріалах, направлених раніше на адресу Посольства, ми звертали Вашу увагу на те, що в Україні йде спроба побудови однодумності, а також що незаконні збройні воєнізовані формування та добровольчі батальйони, які є продовженням політичних партій і проектів.

Таким чином, логічним продовженням практики залякування журналістів є події, пов’язані з телеканалом «Інтер».

4 вересня 2016 року на офіс «Національних інформаційних систем» в Києві було скоєно напад, в результаті якого була заблокована робота самого каналу «Інтер» (5-6 вересня 2016 р.). Будівля була затягнута густим димом, а нападники в шоломах і масках вселяли страх співробітникам, підпалювали новинні студії, і навіть влаштовували «перформанс»: на записах з відеокамер видно, що на вході в будівлю один із нападників тримав в руках дівчину в вінку.

Результати власного розслідування вересневих подій 2016 року навколо телеканалу були опубліковані фракцією «Опозиційного блоку»:

«Організаторами терористичної атаки 4 вересня і блокування “Інтера” 5-6 вересня є керівництво і члени партії “Народний фронт”. Це – Ківа, бійці громадянського корпусу “АЗОВ”, “Святої Марії”, частина радикалів Дмитра Корчинського і Дніпровського кримінального авторитета Вадима Мізери, а також керівник “Кіевспортклубу” Олексій Копішінскій».

За іншою інсайдерською інформацією, поширюваною в депутатському корпусі, участь в питаннях блокування «Інтера» приймав колишній голова СБУ Валерій Хорошковський шляхом залучення на аутсорс невстановлених бійців воєнізованих формувань, які брали участь в процесі спільно з бійцями громадянського корпусу «Азов» та кримінальними угрупованнями. Метою таких дій був тиск на нібито «нерозрахунок за акції» бенефіціарів телеканалу «Інтер» Льовочкіна і Фірташа.

Проте, основним кричущим фактом стало створення смертельної загрози для життя людей, які в рамках чистої випадковості не стали жертвами пожежі, змогли вибити заблоковані двері і врятуватися з палаючого приміщення.

Свою стурбованість даними подіями висловили тільки Посольство США в Україні, Посол США Марі Йованович і окремі представники ОБСЄ. Ніяких публічних заяв від інших Посольств і представників Європейської Комісії в Україні не прозвучало.

У цих подіях знайшло своє втілення невиконання українською державою кількох своїх конституційних правових зобов’язань щодо захисту прав особистості: права людини на життя (ст. 27 Конституції України) ібезпеку (ст. 3 Конституції України). Беручи до уваги професійну журналістську діяльність ми маємо справу так само з порушенням ст. 34 Конституції України – право на свободу думки, слова і вільного поглядів і переконань.

Крім того, журналісти мають право на особливий захист. Так, статтею 171 Кримінального кодексу України встановлена ​​відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Також, ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» встановлена ​​відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду. Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Має місце невиконання поліцією своїх прямих обов’язків, які випливають з профільного закону «Про національну поліцію» (2015) – Стаття 2:

  1. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг в сферах:

1) забезпечення громадської безпеки та порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності».

При цьому, в разі «Інтера» явно має місце склад злочину по ст.296 (хуліганство), ст. 258 (тероризм), ст. 171 (перешкоджання діяльності журналістів) Кримінального кодексу України, що підпадають під повноваження національної поліції.

До утисків свободи слова і прав журналістів в Україні має відоношення і ухвалений 8 вересня 2016 року ВРУ в першому читанні проект змін до закону України «Про телебачення і радіомовлення» №4815. Даний законопроект передбачає посилення повноважень Нацради з телерадіомовлення, зокрема, мова йде про її право штрафувати телеканали і радіостанції на 25% ліцензійного збору, незалежно від того, чи було їм видано попередньо попередження. Даний законопроект є явним наступом на свободу слова, передбачену в Конституції України та її обмеженням.

Крім того, він виступає в протиріччя з самою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – Торгеірсон проти Ісландії, 1992, Йерсілд проти Данії, 1994, Далбан проти Румунії, 1999.

Порушення прав ув’язнених

За повідомленнями Міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні існують таємні в’язниці СБУ, які як мінімум знаходяться в Харкові, Маріуполі, Краматорську та Ізюмі, з яких напередодні візиту делегації підкомітету ООН з питань запобігання катуванням 29 серпня 2016 року було звільнено 13 осіб.

У цьому випадку мають місце такі правові порушення. Сам факт наявності у СБУ «своїх» в’язниць. Україна відзвітувала перед Радою Європи про закриття СІЗО СБУ ще в 2003 році, оскільки, згідно міжнародних зобов’язань нашої держави, в Україні можуть існувати слідчі ізолятори виключно під егідою Мін’юсту – в рамках системи Державної пенітенціарної служби.

По-друге застосування до осіб, які містяться в таких в’язницях тортур є порушенням національного законодавства (ст. 28 Конституції України), імперативної норми міжнародного права характеру ergo omnes, а також норм цілого ряду міжнародних конвенцій універсального (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 г.)) і регіонального характеру (Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводження і покарання (1987 р)), ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄСПЛ) (1950 г.)) стороною яких є Україна.

По-третє, порушенням є сам факт утримання таких осіб без суду у в’язниці, чим порушується ст. 29 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 55 (захист прав в суді) і ст. 64 (неприпустимість обмеження конституційних прав людини) Конституції України, ст. 5-6 ЄСПЛ (право на свободу та особисту недоторканність і право на справедливий суд), ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) (ніхто не може зазнавати безпідставного арешту чи утриманню під вартою).

Цензура книжкового ринку

Законопроект запропонований КМУ 8.09.2016 року про ліцензування ввезення книг з Росії порушує відразу кілька норм Конституції України та її міжнародних зобов’язань.

Сам режим ліцензування видавничої продукції був введений в середньовічній Європі, коли уряди і релігійні лідери почали побоюватися, що влада преси може привести населення до повстання проти своїх лідерів. У 1501 року Папа Олександр VI випустив едикт проти неліцензованою друку, за яким йшли укази, видані англійськими, німецькими і французькими властями.

В першу чергу введення ліцензування книжкової продукції може розглядатися як явний різновид цензури забороненої ст. 15 Конституції України та невмотивоване обмеження свободи слова, яка закріплена ст. 34 Конституції України, а також порушення ст. 10 Конституції України, яка передбачає вільний розвиток, використання і захист російської мови та сприяння вивченню мов міжнародного спілкування, однією з яких, як офіційною мовою ООН, є російська (резолюція 2 (I) Генеральної асамблеї ООН від 1 лютого 1946 г.).

Крім того, порушено норми цілого ряду міжнародно-правових актів стороною яких є Україна: Європейська конвенція з прав людини (ст. 10 “1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”. Жодним пунктом передбачене законопроектом «ліцензування видавничої продукції» в даній статті не дозволено), Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (ст. 19 п. 2 – «Кожна людина має право на свободу вираження поглядів; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір»), Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (1992 року) (ст. 7 «сторони будують свою політику, законодавство та практику на основі таких цілей і принципів: … d) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній і письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання»).

Крім того, цим порушується і практика Європейського суду з прав людини, оскільки передбачена до створення «експертна комісія уповноваженого органу» може розглядати всю «видавничу продукцію, яка має походження і/або ввезену з території держави-агресора» на предмет її ліцензування передбачає можливість ввезення і розповсюдження на території України. При цьому буде явно порушена свобода артистичної творчості і безперешкодне поширення творів мистецтва, яка може обмежується тільки в недемократичних суспільствах (наприклад, під заборону по перерахованим в законопроекті формальними ознаками явно потрапляє твір М. Булгакова «Біла гвардія»): «У своїй творчості художник висловлює не тільки свою особисту думку, але також і свою думку про світ, в якому він живе. В цьому відношенні мистецтво не тільки допомагає формувати громадську думку, але також і є його виразом, і, отже, може ставити публіку віч-на-віч з найбільш актуальними питаннями дня» (справа Інститут Oтто-Премінгер проти Австрії, 1994). Крім того, ЄСПЛ зазначив, що «Свобода слова є однією з найголовніших основ [демократичного] суспільства, одним з основних умов для прогресу і розвитку кожної людини» (Справа Хендісайд проти Об’єднаного Королівства, 1976).

Однак, схеми ліцензування та обов’язковість державної реєстрації продукції, що ввозиться видавничої продукції швидше створюють перешкоди, а не сприяють забезпеченню свободи слова та права на отримання і поширення інформації. Вони так само не відповідають дозволеним міжнародним правом обмеженням на свободу слова: повинні бути передбачені законом і повинні бути необхідними в демократичному суспільстві для поваги прав і репутації інших осіб, для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення (ст. 22 п. 3 Пакту про громадянські і політичні права).

Крім того, сам факт ліцензування продукції за ознакою її виготовлення в певній державі порушує зобов’язання, взяті Україною в рамках Світової організації торгівлі щодо нетарифних бар’єрів і ліцензування (Генеральна угода з тарифів і торгівлі (1994 г.), і не відповідає виняткам, передбаченим у ст . ХХ-ХХІ).

Абсурдні законопроекти

В рамках нової сесії Верховної Ради України, яка почалася у вересні 2016 року запропоновані деякі законопроекти, які порушують цілий ряд основоположних прав людини. Так, народним депутатом І.А. Лапіним 06.09.2016 запропонований Проект Закону № 5086 про заборону пропаганди злочинних організацій, самопроголошених на території окремих районів Донецької та Луганської областей. В рамках даного законопроекту пропонується заборонити ЗМІ використовувати в своїй інформаційній публічної діяльності назви самопроголошених Донецької Народної Республіки і Луганській Народної Республіки (ст. 3). А порушення норм даного законопроекту є умовою припинення діяльності ЗМІ та відкликання у нього ліцензії (ст. 5). Дані норми є з одного боку брутальним прикладом введення цензури і втручання в редакційну політику ЗМІ з боку державних органів, що порушує як норми Конституції і законів України, так і зобов’язання в рамках членства в Раді Європи і участі в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (ЄСПЛ) в контексті свободи слова. Крім того, таке однозначне сприйняття згадки в ЗМІ назв «ДНР» / «ЛНР», як їх «пропаганди» є явним перебільшенням і можуть тлумачитися дуже широко контролюючими органами.

Так само, народними депутатами Чорновол Т.М., Винником І.Ю., Фриз І.В., Кривенко В.В. і Березою ​​Ю.М. 12.09.2016 запропонований проект Закону України № 5112 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб». В даному документі передбачено з одного боку посилення адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, додані різні категорії штрафів для військовослужбовців поряд з дисциплінарною відповідальністю. З іншого боку, дія норм статей про адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність військовослужбовців розширено і на резервістів під час зборів. Такі норми дають широкі можливості винесення різних видів покарань для військових карательних органів, які уможливлюють широкі рамки корупції з метою уникнення винними військовослужбовцями одного з видів відповідальності. Що стосується резервістів, то поширення на них дії таких норм обмежує їх права як громадян України, які не є по суті Закону про Збройні сили України військовослужбовцями, а становлять окрему правову категорію (ст. 16), що дорівнює за своїм обсягом прав громадянам України. В даному законопроекті їх прирівнюють до військовослужбовців, чим порушується встановлена Конституцією України рівність громадян (ст. 21). Крім того, сумнівною з точки зору зобов’язань України в рамках Конвенції є і право Міністерства оборони України встановлювати «Порядок і умови утримання військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів, заарештованих в адміністративному порядку» (ст. 327-1). Дана норма, щодо обмеження прав людини повинна явно регулюватися законом, а не підзаконним актом, як це встановила практика ЄСПЛ.

Також, вищезгаданий закон передбачає можливість звуження прав встановлених в раніше чинному законодавстві, що в Україні конституційно заборонено (ст. 22) – мова йде про можливість позбавлення осіб «статусу учасника бойових дій» (зміни до ст. 6 п. 19-20 Закон України “Про статус ветеранів Війни, гарантії їх соціального захисту”).

Народним депутатом Т. Донець запропонований ряд законопроектів спрямованих на внесення змін і доповнень до закону Про протидію корупції. Ряд норм цих законопроектів мають сумнівний зміст в рамках дотримання прав декларованих осіб. Так, запропоновано надати право суб’єкту декларування відкрити повний або частковий доступ до своєї декларації на сайті Національного агентства (зміни в ст. 47 п. 4 із законопроекту 5079 від 06.09.2016). Дана норма може порушити права третіх осіб чиї дані також відображаються в декларації, а зараз знаходяться в закритому доступі, але при прийнятті цієї норми можуть бути розкриті без їх згоди. Крім того, серед інформації, яка вноситиметься в декларацію додано норму про декларування сплачених податків і зборів, а також благодійної допомоги переданої неприбутковим організаціям (зміни в ст. 46 п. 13-14 із законопроекту 5081 від 06.09.2016). Ця норма навряд-чи якимось чином впливає на зменшення рівня корупції, і тільки призводить до обмеження права на захист особистого життя суб’єктів декларування захищеного ст. 32 Конституції України та ст. 8 ЄСПЛ.

Порушення права на працю

3 вересня 2016 року ЗМІ України розповсюдили інформацію про відсторонення від роботи і початок процедури звільнення сестер Ковальчук, які викладали в педагогічному університеті Драгоманова в Києві. Приводом для звільнення стали їх заяви в соціальних мережах, охарактеризовані, як «сепаратистські».

Безумовно, непатріотичною є позиція громадян України, тим більше викладачів, які публікують фотографії на тлі Кремля в День незалежності України. Разом з цим, жорстока агресивна реакція нетерпимості, обмеження права свободи і публічне бичування є надмірним і характеризує критичний рівень нетолерантності в суспільстві, в тому числі «еліти», якою називають себе студенти і викладачі.

Особиста громадська позиція громадянина України не є приводом для обмеження його права на працю. По-друге, звільнення з роботи можливо тільки при дотриманні цілого ряду норм трудового законодавства, по-третє якщо член викладацького колективу працював за контрактом, то його розрив однією зі сторін можливе на основі лише чітко прописаних в ньому і законодавстві умов. Сам по собі факт, що певні фрази особи розглядаються, як «сепаратизм», не є приводом для звільнення і взагалі сам факт такого їх розуміння має бути доведений проведенням відповідної експертизи.

Сам вираз своїх думок особою в соціальних мережах має розглядатися як можливість реалізації ним свободи слова закріпленої в Конституції України і в цілому ряді міжнародно-правових актів, стороною яких Україна є і норми яких повинна дотримуватися.

Порушення права на охорону приватної власності

За повідомленнями ЗМІ 7 вересня 2016 року співробітники Служби безпеки України провели обшук в місті Суми в квартирі в одного з так званих керівників «Організації юних розвідників – скаутів» (ОЮРС) Сергія Бобирева. Ця подія привертає увагу незаконною присутністю представників Правого Сектора на чолі з паном Супруном, які блокували під’їзд і перебували в самій квартирі з дозволу співробітників СБУ.
Не заперечуючи права СБУ та інших правоохоронних органів на проведення оперативних заходів проти диверсійно-розвідувальних груп в прикордонних областях України, не можна погодитися з практикою порушення законів і Конституції України, а також залученням політичних воєнізованих формувань до процесуальних дій.

По-перше саме існування парамілітарних формувань типу Правий сектор, що не входять в число законних збройних формувань в Україні незаконно (ст. 17 Конституції України). По-друге, сама процедура обшуку регламентована ст. 234-236 Кримінально-процесуального кодексу України, де зазначено, що участь в обшуку можуть приймати тільки особи згадані в постанові суду. Якщо обшук проводять особи, які не зазначені в постанові суду, тоді такі особи повинні підтвердити свої повноваження – представити відповідне доручення слідчого або постанова прокурора про доручення розслідування кримінального провадження декільком слідчим або інший відповідний процесуальний документ. Крім того, саме знаходження осіб не уповноважених проводити обшук на території чужої приватної власності без згоди її власника порушує конституційне право на охорону приватної власності (ст. 41 Конституції України)

Тиск на суддів

Вже протягом двох років здійснюється систематичний тиск на судову гілку влади. Широко відомі факти тиску на суддів Конституційного Суду України під час розгляду ними справи за конституційним зверненням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих частин Закону України «Про очищення влади» (люстрацію).

Як керівник Міжфракційного об’єднання, я провів зустрічі з суддями Конституційного Суду з цього питання, в результаті чого було направлено звернення на ім’я Президента, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ і Національної поліції щодо фізичного захисту суддів на період розгляду справи і інформування про відповідальність за бездіяльність. Національною поліцією було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочато відповідне діловодство.

Проблеми внутрішньо переміщених осіб

За повідомленнями Оксани Ермишиної, голови ГО “Всеукраїнська організація у справах вимушених переселенців” 2 млн. людей виселилися із зруйнованих війною квартир і знаходяться в важких життєвих умовах на території України. Пільгових кредитів на квартири і субсидій вони отримати не можуть, тому що знімають квартири без орендних договорів. При цьому, вони платять за залишене на окупованій території житло комунальні платежі, а українська держава відмовляється врегулювати це питання, перекладаючи цю проблему на плечі самих громадян, які за фактом платять двічі. Цим порушуються норми Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (2014 р.) передбачають наділення державою таких осіб тимчасової житловою площею (ст. 11 п. 8), а також державою не виконується норма Конституції України (ст. 41 – Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним).

Сам статус тимчасово переміщених осіб перевіряється двічі на рік. Цим фактично порушується принцип рівності громадян передбачений в Конституції (ст. 24). В рамках контролю їх перебування в місцях тимчасового проживання органами влади вивішуються оголошення зі списками таких громадян, для контролю їх проживання. Це також порушення права на приватність таких осіб.

Підвищення рівня злочинності в Україні

За словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, рівень злочинності в Україні на даний момент виріс на 30-40%. Представники правоохоронних органів намагаються виправдати таку статистику новим підходом до обліку нерозкритих злочинів, але також визнають, що країна наповнена зброєю, що сприяє поширенню криміналу. Крім іншого, влада погоджується з тим фактом, що значно зросла кількість економічних злочинів через глибоку економічну кризу і зубожіння населення.

Так, в столиці України – Києві, рівень злочинності зріс в 2,5 рази. Головними причинами такого стрибка називають міграційні процеси всередині країни, падіння рівня життя і військовий фактор, який вводить зброю в мирне життя і провокує психічну дестабілізацію серед населення.

Порушення прав опозиції

Триває практика формування порядку денного Верховної Ради без участі представників опозиції. Як і раніше ми стаємо свідками з’ясування стосунків за завищеними тарифами і корупції в НКРЕ. Фактично, опозиційна діяльність обмежена поки ще дозволеними виступами в ЗМІ, але вже без можливості вплинути на процеси всередині країни через Верховну Ражу або судову владу, яка або залякана активістами, які блокують суди при розгляді справ, (зокрема, інцидент блокування Печерського Суду), або відмовляється виконувати обов’язки (зокрема, Конституційний Суд у справі про люстрацію).

Змушені підкреслити, що проблематика порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні, детально описана в направленому на Вашу адресу моніторингу за січень-червень 2016 року, зберігається і донині. Чинна влада свідомо сприяє погіршенню становища демократичних цінностей в країні, а представники Європейської Комісії, як правило, займають позицію бездіяльності.

Шановний пане (-і) Посол, така ситуація суперечить європейським цінностям, верховенству права і законності. Ми закликаємо Вас приділити увагу проблематиці порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні і зайняти активну позицію з цього питання.

З повагою,
Народний депутат України,
Голова Міжфракційного депутатського
об’єднання «На захист порушених
конституційних прав громадян та проти
політичних репресій «Заборонено забороняти»                                                              А. Л. Деркач

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone