Люстрація як механізм узурпації влади

Майже два роки тому в Україні почалася люстрація. Про її необхідність нинішня влада заявляла ще під час подій Революції Гідності, тому у вересні 2014 року, після прийняття Закону України “Про очищення влади”, процес було запущено.

Зараз вже можна говорити про його провал. За цей час не сталося очищення влади, не зменшилася корупція, не змінилася судова система в Україні не запанувало право.

Винен у цьому сам закон про люстрацію. Поспіх, в якому він приймався (під саме завершення каденції Верховної Ради VII скликання) породив законодавчий акт вкрай низького правового рівня. Не встиг він вступити в силу, як про його неконституційність заговорили не тільки в Україні, але і на рівні найвищих європейських інституцій. За клопотанням Парламентської Асамблеї Ради Європи український люстраційний закон надіслали на перевірку в Європейську комісію за демократію через право (широко відома як Венеціанська комісія).

Український закон був підданий нищівній критиці. Важливо відзначити, що питання люстрації не вперше стало предметом розгляду Венеціанської комісії, зокрема воно розглядалося по Албанії (2009 рік) та Македонії (2012 рік), тому певний підхід і практика до розгляду подібних законів вже була сформована.

Український закон був визнаний невідповідним ряду європейських принципів і стандартів, таких, як: верховенство права, недопущення дискримінації, право на захист і звернення до суду. Закон автоматично, без суду, визнав винними “у становленні режиму” мільйони українських громадян. Такий підхід є прямим порушенням не лише конституційного принципу презумпції невинності і доведення провини, але і більшості європейських стандартів, а також ряду інших принципів права. Очевидно, що міжнародні експерти не могли пройти повз настільки грубих порушень прав людини. Закон запропонували змінити і привести у відповідність з нормами і європейською практикою люстрації. Європейці дали українській владі час на виправлення закону і винесли тимчасовий висновок, що на практиці буває вкрай рідко. Венеціанська комісія у своєму висновку прямо вказала що і чому необхідно змінити.

Критично до Закону також поставилися і в ООН, зауваживши, що: “деякі положення закону сумнівні з точки зору їх відповідності міжнародним стандартам. Перевірки охоплюють надзвичайно широку сферу застосування і встановлюють принцип колективної відповідальності, що суперечить міжнародному законодавству в галузі прав людини та Рекомендації 7568 Ради Європи… зокрема, для люстрованих чиновників в Україні передбачено десятирічну заборона на державну службу, тоді як згадані Рекомендації пропонують обмежитися п’ятьма роками. При цьому застосування заборони на посади для службовців, не викритих у правопорушеннях, може розглядатися як порушення презумпції невинуватості“.

Очевидно, що положення закону суперечать як Конституції України, так і з Європейськими стандартами. Автори закону забули про принципи презумпції невинуватості, доведеності вини, забезпечення чесного судового процесу, про що Європа кричить привселюдно. Але, незважаючи на думку європейців, він залишився діяти в теперішній редакції.

Більш того, представники більшості в парламенті зареєстрували законопроект № 2695, положеннями якого Закон про люстрацію ще більше став схожим на машину для “зачистки” посад: його положення пропонується поширити не тільки на суддів Конституційного Суду України (вони можуть визнати цей Закон неконституційним), але і на народних депутатів, Президента і інші виборні посади. Що взагалі є нонсенсом з правової точки зору, оскільки люди вільні у виборі своїх представників, а значить люстрація не може поширюватися на виборні посади. Такий підхід ставить під сумнів як суспільну необхідність, мета такого закону, оскільки він на очах перетворюється в механізм зачистки державного апарату від незгодних з курсом чинної влади.

Єдиним органом влади, який в Україні уповноважений дати оцінку цим законом, є Конституційний суд. Він вже більше року розглядає подання низки народних депутатів та Верховного суду України щодо конституційності положень Закону (враховуючи встановлені законом рамки у три місяці). На суддів Конституційного суду чиниться безпрецедентний тиск. У парламент вносяться законопроекти (зокрема, № 2695, дія якого планують поширити на суддів Конституційного Суду), що штучно створює у суддів конфлікт інтересів. Тобто, ми бачимо, що представники чинної влади йдуть на відверте зловживання законом для використання його у власних цілях.

Об’єктивна правова оцінка європейських експертів і запал, з яким прихильники люстрації категорично не хочуть відступати від обраної моделі люстрації, не може не наштовхнути на думку, що процес люстрації в нашій країні штучно просувається особами, які мріють зайняти “звільнені” люстрованими службовцями державні посади і створити власний апарат для узурпації державної влади. З чим вони, власне, і раніше обіцяли боротися з допомогою очищення влади.

 

Автор: Ірина Дирдіна, юрист, директор юридичної компанії “CTR”
Джерело: Gazeta.ua

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone