Моніторинг дотримання прав людини в Україні в першій половині 2018 року

За звітний період ситуація з дотриманням і захистом державою прав людини в Україні продовжує стрімко погіршуватися. Порушуються права журналістів і проводяться політичні репресії проти неугодних ЗМІ, розгул ультраправих і націоналістичних елементів заохочується державою, продовжують створюватися і функціонувати паравоєнні структури – приватні армії.

Особливо варто підкреслити, що за минулий період держава особливо активно почала втручатися в діяльність релігійних організацій, фактично пропагуючи дискримінацію однієї з них. Даний процес вийшов на найвищий рівень і став буквально державною політикою.

Продовжують порушуватися права національних і мовних меншин, руйнується незалежність судової системи, проводяться різного роду псевдореформи, які тільки погіршують стандарти послуг, що надаються – в сфері охорони здоров’я, освіти, надання житлово-комунальних послуг.

У внутрішні справи України активно втручаються іноземні держави і міжнародні організації диктуючи існуючій владі призначення конкретних кандидатур і створення потрібних їм органів. При цьому відносини з більшістю сусідніх держав прибувають в стадії конфлікту.


Обмеження прав права на свободу слова і функціонування незалежних ЗМІ

Рівень тиску на ЗМІ з боку влади в Україні за звітний період досяг найбільшого рівня за всю історію незалежності. Активно порушується ст. 34 Конституції України про гарантії свободи слова та ст. 171 КК України: «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

У контексті аналізу ситуації в першому півріччі 2018 року, особливо важливо згадати реакцію на утиски свободи слова з боку українських журналістів. Так, топ-менеджери цілого ряду популярних ЗМІ, регіональні журналісти, а також представники громадських організацій (міжфракційне депутатське об’єднання «Заборонено забороняти» виступило як один із підписантів) направили звернення до президента, голови Верховної Ради України, Генеральному прокурору, прем’єр-міністру, а також дипломатам Європейських країн і США.

У зверненні вказується, що рівень загрози свободі слова в Україні дійшов до критичної межі. Громадськими організаціями було зафіксовано майже 300 фактів порушення свободи слова, з яких близько 100 – напади на журналістів.

Журналісти окремо наголосили, що застосування фізичної сили до співробітників ЗМІ, підпали редакцій, арешти, обшуки, напади парамілітарних формувань, атаки армії інтернет-ботів, тиск з боку правоохоронних, фіскальних та інших органів – це тільки неповний перелік «аргументів» влади в діалозі з незалежними журналістами.

Підписанти звернення окремо відзначили, що особливу караючу роль в роботі ЗМІ виконує Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Фактичні обов’язки цього органу звелися до цензури, постійних позапланових перевірок, шантажу редакцій щодо продовження ліцензій тощо.

Для того, щоб звернення не залишилося простою декларацією, його підписанти виділили конкретні вимоги до президента, Верховної Ради України та Генеральній прокуратурі. Так, представники незалежних ЗМІ вказали на необхідність:

З боку президента:

  • вжити заходів щодо припинення тиску на ЗМІ і надати пояснення щодо втручання глави держави або його підлеглих в діяльність з видачі ліцензій, організації перевірок ЗМІ;
  • пояснити, яким чином з боку президента здійснюється контроль за діяльністю президентської «четвірки» в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення;
  • відкликати скомпрометованих представників Нацради з питань ТБ, призначених за квотою Президента.

З боку Верховної Ради України:

  • заслухати звіт і визнати незадовільною роботу Нацради з питань ТБ і радіомовлення;
  • відкликати скомпрометованих представників Нацради з питань ТБ, призначених за квотою Верховної Ради;
  • заборонити Національній раді з питань телебачення і радіомовлення строком на рік проведення позапланових перевірок ЗМІ;
  • невідкладно провести парламентські слухання про свободу слова в Україні.

З боку Генеральної прокуратури України:

  • надати публічний звіт про стан розслідування кримінальних справ про злочини проти журналістів;
  • дати оцінку діяльності підрозділів СБУ, які здійснюють прослуховування і зовнішнє спостереження за журналістами. Було чітко вказано, що куратором цих підрозділів є заступник голови СБУ Олег Фролов, який систематично надає відповідну інформацію до Адміністрації президента;
  • провести розслідування діяльності керівництва Нацради з питань ТБ і радіо і члена Нацради з питань ТБ і радіо Сергія Костинського на предмет перешкоджання журналістській діяльності. Перевірити факти тиску на журналістів, які опубліковані в ЗМІ як «Артеменко.leaks».

Представники ЗМІ також попросили дипломатів від Європейського Союзу і США, а також міжнародні організації проконтролювати виконання українською владою цих вимог.

Звернення було відкрито для нових підписантів, протягом декількох тижнів. До нього щодня приєднувалися десятки людей і професійних журналістів.

Перший результат цього звернення не змусив себе довго чекати. Так, через кілька днів після його публікації Національна спілка журналістів України (НСЖУ) провела дискусію «Загрози свободі слова в Україні».

Учасники форуму чітко визначили, що спроби влади обмежити діяльність «невигідних» для неї медіа, розподіл на «ватні» і «патріотичні» засоби масової інформації (ЗМІ), численні перевірки регулятором теле- і радіоканалів, а також відкриті кримінальні справи проти журналістів – це шлях до тотального контролю над свободою слова в Україні і диктатурі.

«Ми в НСЖУ вважаємо, що ситуація зі свободою слова в Україні є неприйнятною, а з фізичною безпекою – загрозливою, – прокоментував голова НСЖУ Сергій Томіленко. – За останні кілька місяців з’явилося більше десятка резонансних заяв від національних медіа та журналістів про погрози, утиски і напади».

Учасники дискусії заявили, що кожна з цих заяв має бути предметом детального розгляду, дискусії і публічного звітування чиновників. Замість цього фіксувалися тільки спроби ділити журналістів на «правильних» і «неправильних», вибірковий тиск з боку Нацради, перевищення службових повноважень.

Про тиск з боку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення розповіла, зокрема, шеф-редактор «ЕРА-Медіа» Тетяна Гончарова. Так, в жовтні 2017 року на радіо «ЕРА» було накладено штраф за порушення мовних квот в травневому ефірі.

При цьому, як зазначає Гончарова, ефір стосувався “Євробачення”, тому звучали пісні не українською мовою. Але за те, що україномовних пісень було не 25%, а 23%, довелося заплатити штраф у розмірі понад 300 тис. гривень.

Незважаючи на те, що звернення журналістів викликало широкий громадський резонанс і було підтримано Національною спілкою журналістів України, жодна з вимог представників ЗМІ виконана не була! Влада повністю проігнорувала запит представників засобів масової інформації.

Одним з найяскравіших прикладів атаки на свободу слова в Україні можна назвати спробу влади закрити телевізійне ранкове інформаційне шоу «Доброго ранку, Країно!», яке створюється телекомпанією «Ера-Медіа» і виходить щодня з 6:30 до 9:30 на хвилях головного телеканалу країни UA:Перший.

П’ятого липня один з найвідоміших і рейтингових політиків країни – Юлія Тимошенко в ефірі «Доброго ранку, Країно!» заявила про плани Петра Порошенка ввести воєнний стан для утримання влади за допомогою ескалації конфлікту на Донбасі. Як сама вказала політик, надавши розголосу цю інформацію, вона буквально порушила плани президента.

Влада висловлювала негативне ставлення до телекомпанії «Ера-Медіа» та виробленої нею продукції вже досить довгий час. Особливо після того, як колектив телекомпанії підписав вищезазначений колективний лист до президента, прем’єра, Верховної Ради та Генпрокурора з вимогою припинити згортання свободи слова в країні.

На наступний день після виступу Тимошенко в ефірі прозвучала заява керівництва «Національного суспільного телебачення України» (НСТУ) і телеканалу «UA: Перший» в особі Зураба Аласанії про припинення трансляції ефірів «Доброго Ранку, Країно!».

Через ситуацію, що склалася «Ера-Медіа» подала в суд і отримала постанову, яка забороняє припинення трансляції ефірів шоу «Доброго Ранку, Країно!». Судовий розгляд триває, і передача всупереч бажанню НСТУ виходить в ефір.

Паралельно «Доброго Ранку, Країно!» зробило заяву про порушення свободи слова і перешкоджання журналістській діяльності, яке викликало величезний ажіотаж в українській інформаційному середовищі, зокрема в українському сегменті Facebook. Безліч користувачів соціальної мережі висловилися на підтримку програми.

Важливо підкреслити, про що говорили багато медіа-аналітиків в цей час: позиція UA:Перший була активно підтримана пропрезидентською армією фейковий акаунтів в Facebook (вона була створена близько року тому і у Петра Порошенка прямо про неї запитували представники Радіо «Свобода», але він ухилився від відповіді). Крім того, свої доводи керівник НСТУ Зураб Аласанія підніс тільки на одному телеканалі під назвою «Прямий», який номінально належить президенту, активно використовує мову ненависті по відношенню до деяких мешканців і національностей України, а також постійно критикує Захід. Більше того, джерела фінансування для створення і функціонування телеканалу «Прямий» невідомі.

Яскравими прикладами тиску з боку влади на ЗМІ в звітний період була кримінальна справа проти головного редактора найбільшого інтернет-ЗМІ України «Страна.UA», що займає незалежну позицію, Ігоря Гужви. Через такий тиску з боку спецслужб і Адміністрації президента Гужва в січні 2018 року втік з України і попросив притулку в Австрії.

Яскравим прикладом неприхованого тиску на журналістів і ЗМІ є заява нардепа від «Радикальної партії» Ігоря Мосійчука з закликом до вбивств опозиційних журналістів.

Інший український журналіст, власник інформаційного агентства «Опен Юкрейн» (Open Ukraine), і колишній військовослужбовець А. Мединський через тиск з боку влади і радикалів в квітні 2018 року звернувся до влади Фінляндії з проханням про надання політичного притулку, так як він став об’єктом переслідувань в Україні, а 31 травня 2018 року про спробу СБУ провернути з ним провокацію подібну справі Гужви заявив інший опозиційний журналіст-розслідувач О. Дубинський.

Активно силові відомства проводять обшуки в редакціях ЗМІ, в квартирах редакторів і журналістів. Ці дії проводяться головним чином в не провладно налаштованих ЗМІ. Так, з 2016 року регулярно проводяться обшуки в редакції медіа-холдингу «Весті». У минулому році обшуки проходили з боку військової прокуратури, а в лютому 2018 року було два захоплення силовиками редакції холдингу, і під час другого редакція була фізично розгромлена. У лютому 2018 року проти одного з найбільших телеканалів країни – «1+1» влада почала здійснюють тиск з боку Національного банку України, надіславши запит в якому вимагали надати дані про рух коштів на банківських рахунках декількох десятків журналістів та ведучих на чолі з відомим актором і телеведучим Володимиром Зеленським (який очолив протест проти заборони серіалу «Свати») і журналістом-розслідувачем Олександром Дубинським (проводив розслідування корупції у владних структурах, у відповідь на що Адміністрація президента вимагає інкримінувати йому державну зраду).

Розслідування вже скоєних злочинів проти журналістів, в тому числі найбільш тяжких з них, таких як вбивства, розслідуються недостатньо, наприклад, справи проти вбивць Шеремета і Бузини не передані до суду, а підозрювані відпущені. Відносно одного з учасників вбивства на Майдані взимку 2014 року журналіста В. Веремія «тітушки» (непрофесійного найманого хулігана) Ю. Крисіна український суд в грудні 2017 року виніс несподівано м’який вирок – умовний термін покарання за причетність до цього вбивства. В ОБСЄ розкритикували умовний вирок у справі про вбивство журналіста Веремія. У ЗМІ пов’язують такий м’який вирок з давньою дружбою Крисіна з нинішнім головою Миколаївської ОДА та колишнім працівником УБОЗ МВС О. Савченко.

Певною новацією влади в рамках звітного періоду по обмеженню права на свободу слова та діяльності незалежних ЗМІ стало використання різного роду «експертів» і «моніторингових організацій» для формування необ’єктивного відображення реальності. В Україні цим займаються дві структури – Інститут масової інформації (ІМІ) під керівництвом Оксани Романюк та «Детектор медіа» (колишня ГО «Телекритика») під керівництвом Наталії Лігачової. Зокрема, в березні 2018 року ці організації проводили справжнє цькування керівництва Національної спілки журналістів України в особі Сергія Томіленка. За те, що він захищає всі ЗМІ від нападок влади, незалежно від редакційної політики. А також за те, що регулярно звертає увагу на кричущу ситуацію з фізичним насильством проти журналістів. Учасники медіасередовища вважають: багато випадків тиску на журналістів в ІМІ замовчують, тим самим спотворюючи загальну картину. Варто відзначити, що нардеп Сергій Лещенко звинуватив шеф-редактора «Детектор Медіа» Наталю Лігачову в лобіюванні інтересів президента Порошенка і отриманні інструкцій від близького соратника президента – нардепа Ігоря Кононенко. Про якість роботи цих «медіаекспертів» можна судити по цитаті з Facebook Наталії Лігачової: «А податкова, СБУ, та інші ще довго будуть мусолити з «Весті» і «Страна.UA»? Три роки мало?».

Співрозмовники «Strana.UA» в медіасередовищі вважають: багато випадків тиску на журналістів в ІМІ замовчують, тим самим спотворюючи загальну картину. Те, що в ІМІ існує якийсь негласний фільтр при моніторингу загроз на адресу ЗМІ, підтверджує глава Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко. Через те, що ІМІ необ’єктивно відображає картину з тиском на ЗМІ, в НСЖУ навіть впровадили свій, альтернативний «Індекс фізичної безпеки» – моніторинг нападів на журналістів.

«За 2017 рік ми зафіксували 90 випадків застосування сили. Знаєте, яку статистику подає ІМІ? У нас – 90 нападів, у них – 29. Виходить, ми як би говоримо: подивіться, є проблема. А в ІМІ кажуть: все нормально, ніяких проблем немає», – зазначає Томіленко.

У січні 2018 року Нацрада з питань телебачення і радіомовлення України виступила із законодавчою ініціативою, яка є з одного боку черговим обмеженням прав громадян, а з іншого відкритим втручанням в редакційну політику. Йдеться про законодавче обмеження ведення програм і передач політичними діячами. Інших логічних приводів, крім бажання не допустити на телебачення політичних опонентів тут побачити не можна.

Ще однією ініціативою, яка обмежує свободу слова, є законопроект про дифамацію або як його охрестили українські провладні депутати «закон про фейки». Така ініціатива знову з’явилася в січні 2018 року після фейку телеканалу «Руставі-2» про заяви Петра Порошенко в ФСБ 2007 року, хоча телеканал і оголошує їх справжніми.

Існують стандарти журналістської етики, але не можна законодавчо визначити справжність певної новини, а шкода завдана потенційною самоцензурою журналістів буде незмірно великою. Європейський суд з прав людини виходить саме з такого трактування ст. 10 Європейської конвенції прав людини: «свобода вираження думки пов’язана з «обов’язками і відповідальністю», які також застосовуються до засобів масової інформації щодо питань, які становлять серйозний загальний інтерес. … державні службовці, які перебувають при виконанні обов’язків, подібно політикам, підпадають під більш широкі межі допустимої критики, ніж приватні особи» (справа «Тома проти Люксембургу»).

У справі «Дундін проти Російської Федерації» Суд встановив, що національні суди повинні встановити баланс між необхідністю захисту репутації співробітника міліції і правом журналіста на поширення інформації з питань, що становлять загальний інтерес. Європейський Суд також зазначив, питання полягає не в тому, чи може журналіст довести дійсність тверджень, але в тому, чи може бути встановлена в достатній мірі перевірена і надійна фактична основа, пропорційна природі і характеру звинувачення. Втім, соцмережі вже висміяли бажання влади боротися з неправдивою інформацією, оскільки головним джерелом фейків в Україні є сама влада.

Журналісти продовжують отримувати погрози від політиків з приводу своєї професійної діяльності. Так, в січні 2018 року журналістці телеканалу ZIK Наталії Влащенко перед інтерв’ю з чиновником часів президентства Віктора Януковича Андрієм Портновим, «подзвонив депутат з «Народного фронту» і пригрозив, сказавши: «Ти знаєш про долю Бузини», – Він пригрозив, якщо буде ефір, правими радикалами і іншими людьми.

У лютому 2018 року стало відомо, що перший заступник глави РНБО України Олег Гладковський (в минулому – Свинарчук) звинуватив журналіста Олександра Дубинського в державній зраді, і зажадав від глави СБУ Василя Грицака почати кримінальне переслідування. Держзрада, на думку Гладковського, полягає в критичних публікаціях Дубинського про його бізнес.

Українська журналістка, телеведуча Надія Сасс була звільнена з каналу NewsOne після того, як вона в прямому ефірі різко висловилася на адресу президента України Петра Порошенка.

Триває практика маніпулювання громадською думкою та інформацією з боку Адміністрації президента: щомісячно випускаються темники для журналістів і блогерів з «правильним» відображенням поточної ситуації та її потрібним висвытленням громадськості.

За таку, що не співпадає з державницькою позицією щодо конфлікту на Донбасі і її вираження в соцмережах, Служба безпеки України в січні 2018 року провела обшук в квартирі соліста Львівської національної опери і балету Миколи Санжаревського, який до цього був внесений в базу сайту «Миротворець». Артист проходить в кримінальному провадженні за статтею Кримінального кодексу про матеріальне, організаційне чи інше сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації, яка передбачає від 8 до 15 років позбавлення волі.

Продовжується тиск на журналістів з боку силових органів. У березні 2018 року СБУ були проведені масові обшуки в різних містах України у 25 опозиційних блогерів і журналістів, які були охарактеризовані як «особи, що сприяють країні-агресору в здійсненні антиукраїнських акцій». Зокрема, обшук був у київського журналіста Юрія Лукашина.

Тоді ж після публікації журналістом і волонтером Ольгою Решетилової інформації, що, «Кедр», який є одним з фігурантів «справи Рубана», – це Павло Балів, майор 8-го полку спецпризначення їй дзвонив сам і вимагав з погрозами забрати цю інформацію.

У березні на мітингу ветеранів АТО був побитий бердянський журналіст Володимир Дьомін. Влада розслідує справу неохоче. «Створюється враження, що місцева поліція цих «активістів» боїться, а вони, прикриваючись званням ветеранів АТО, роблять, що заманеться», – каже Володимир Дьомін.

Активно практикується висилка і арешти журналістів іноземних ЗМІ. У березні 2018 року СБУ видворила з України російську журналістку, співробітницю телеканалу «Росія-24» Наталію Гончарову. Як пояснили в СБУ «на початку березня журналістка підготувала 4 провокаційних відеоматеріали, розповсюдила інформацію на території України в спотвореному варіанті, дезінформувала світове співтовариство і завдала шкоди міжнародному іміджу України». Тобто, фактично видворили за здійснення журналістської діяльності, результати якої не сподобалися СБУ. У травні 2018 року Державна прикордонна служба не впустила в Україну журналістів з Італії, Чехії та Росії, які прямували в Україну висвітлювати річницю трагедії 2 травня в Одесі. У червні 2018 року журналістка «РІА Новини» заявила, що СБУ намагалася її завербувати.

У травні 2018 був заарештований керівник інформагентства «РІА Новини-Україна» та журналіст, який має російське та українське громадянство, К. Вишинський. СБУ інкримінує йому «підривну діяльність» в інтересах Росії. Вкрай дивують формулювання за що саме заарештований Вишинський. На сайті ГПУ написано: «в рамках кримінального провадження за фактами розв’язання Російською Федерацією агресивної війни в інформаційній сфері …», але справа в тому, що немає такого злочину – «агресивна війна в інформаційній сфері». На практиці СБУ відкривала провадження, але по ст. 437 «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни». Чи може ця стаття бути застосована до журналіста? Дуже сумнівно. За розв’язування агресивної війни можна судити глав держав, начальників генштабів, вищий генералітет, але не журналіста. Це нам показує практика Нюрнберзького трибуналу.

Що стосується інших звинувачень, то в повідомленні ГПУ написано: залучити на основі ч. 1 ст. 111 КК України – державна зрада. З усіх пунктів цієї статті підходять або «шпигунство», або «надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». Швидше за все СБУ саме підривну діяльність мала на увазі, тому що у них на сайті написано так: «Організація підривних інформаційних акцій в рамках проведення гібридної війни проти нашої держави». Але в Кримінальному кодексі немає відповідальності за «гібридну війну», тобто за «агресивну війну». Відносно «підривних інформаційних акцій», законодавство не містить роз’яснення, що ж таке «підривна діяльність». Тому, якщо суддя не визнає інформаційний контент «РІА Новини-Україна» підривною діяльністю, закон він не порушив.

З доказової бази були пред’явлені 200 тис. доларів США і договір з МІА «Росія сьогодні» від 2014 року. Для журналіста і директора інформагентства навряд чи це є злочином. Судячи з тієї діяльності яку розгорнув український МЗС і МВС після цього, однією з головних цілей арешту Вишинського було створення «обмінного фонду» для обміну на українського журналіста Сущенка, що знаходиться в російській в’язниці.

Директор департаменту комунікацій МВС України Артем Шевченко заявив: «Тому пропоную його обміняти на Романа Сущенко – це буде справедливо». Характерно, що на разі немає кримінальної справи, немає рішення суду, але вже пропонують обміняти.

Іншою версією може бути продовження державної політики щодо наступу на свободу слова в переддень президентських виборів. Приблизно так зрозуміли арешт Вишинського і в ОБСЄ, де «закликали владу утримуватися від непотрібних обмежень роботи іноземних журналістів, що позначається на вільному потоці інформації і свободи ЗМІ. Боротьба з пропагандою не повинна відрізнятися від міжнародних стандартів і не повинна являти собою непропорційне втручання в діяльність ЗМІ». Важливо, як відзначили в ОБСЄ, що іноземні ЗМІ як такі не повинні включатися в санкційні списки. Моніторингова місія Управління ООН з прав людини в Україні зазначила, що за один тільки поточний місяць «стався ряд інцидентів, які викликають занепокоєння, які вимагають нашої уваги і аналізу». Зокрема, зараз в УВКПЛ «вивчають ситуацію, що стосується спроби підпалу редакції телеканалу «Інтер» в Києві 9 травня, а також обшуки в Києві Службою безпеки України в офісах «РІА Новини-Україна» і затримання керівника його бюро, звинуваченого в державній зраді».

Окремо серед загроз ЗМІ варто виділити випадок з «замахом» в травні 2018 року в Києві на блогера А. Бабченко, який організувало СБУ. Менше доби Бабченко значився в «убитих», і в цей раз без розслідування звинуватили «руку Москви». Міністр Клімкін підняв цю тему навіть на рівні Ради безпеки ООН, підтримку висловив глава МЗС Великобританії Б. Джонсон, і тут Бабченко «ожив»! Його урочисто представили глава СБУ Василь Грицак, як приклад блискучої спецоперації. Але реакція від світової спільноти виявилася не такою як очікували маніпулятори. Із засудженням інсценування виступили в міжнародна недержавна організація «Репортери без кордонів»: «RSF (фр. Reporters sans frontières – Репортери без кордонів) висловлює своє глибоке обурення в зв’язку з виявленням маніпуляції Служби безпеки України в їх інформаційній війні. Це завжди дуже небезпечно для країн грати з фактами і також за участю журналістів ».

Глава бельгійського МЗС Дідьє Рейндерс інсценування замаху засудив: «Не борються проти пропаганди або помилкових новин за допомогою інших помилкових новин. Не думаю, що повинні вживатися ті ж методи».

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір заявив, що шкодує про рішення Києва поширити неправдиву інформацію про вбивство російського журналіста Аркадія Бабченко. «Радий, що Аркадій Бабченко живий! Я шкодую про рішення поширити неправдиву інформацію про життя журналіста. Держава зобов’язана надавати коректну інформацію громадськості», – підкреслив Дезір.

Комітет захисту журналістів (CPJ) звернувся до української влади з вимогою роз’яснити необхідність інсценування смерті журналіста Аркадія Бабченко, назвавши це «надзвичайними заходами».

Інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченко спецслужбами України може підірвати довіру до вільної преси і сприяти зростанню впливу пропаганди в світі. Таку заяву зробив генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг.

У свою чергу ГПУ пригрозило, всім з українських медіа та політикуму, хто не підтримав спецоперацію: прес-секретар генерального прокурора Лариса Сарган опублікувала список тих політиків, які критикували роботу українських спецслужб. При цьому СБУ кілька разів за добу змінювало версію про «вбивцю» Бабченко, потім спільно з ГПУ заперечило існування списку з передбачуваними новими «жертвами» замаху.

Органи влади намагаються так само всіляко обмежити свободу вираження думок і ідей з боку депутатів опозиції. Так, в червні 2018 року за вираження своїх оціночних суджень щодо неоднозначного підходу до ув’язненого в Росії О. Сенцова Генпрокуратурою було порушено справу про держзраді проти депутата Мураєва. Інкриміновані статті: ч. 1 ст. 111 (державна зрада) і ч. 2 ст. 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину) КК України. Наведемо цю цитату повністю: «З точки зору того, що людина готувала підпали і вибухи, для однієї частини населення він є терористом, для націоналістичної частини він є героєм».

Самі депутати від провладної коаліції активно втручаються в роботу телеканалів, намагаючись заборонити діяльність неугодних їм. Так, депутат А. Гопко в травні 2018 року після концерту до Дня Перемоги на Інтері звернулася до Нацраді з запитом, які невідкладні законодавчі зміни потрібні Національній Раді для «припинення мовлення загальнодержавних, регіональних і місцевих телеканалів, які здійснюють антиукраїнську пропаганду».

У червні ціла фракція БПП зажадала від Нацради переглянути ліцензії телеканалу «NewsOne», після виступу його власника Мураєва про Сенцова: «Ми вимагаємо від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ретельно вивчити і в найкоротші терміни переглянути ліцензію телеканалу NEWSONE TV, який відверто ретранслює кремлівську пропаганду і веде агресивну антиукраїнську інформаційну політику».

У червні 2018 року члени парламентського Комітету з питань свободи слова намагалися заборонити трансляцію Чемпіонату світу з футболу в Росії. Вони навіть підтримали проект відповідної постанови про заборону показу матчів ЧС, ексклюзивні права на які мають телеканали «Інтер» і «НТН». Проект не був підтриманий в сесійній залі. Але сам факт такого проекту порушує європейські норми. Зокрема, директива ЄС За аудіовізуальних послуг передбачає право доступу громадськості до значних спортивних змагань, до яких ЧС явно відноситься. Характерна реакція на таку заборону Президента Федерації футболу Андрій Павелко: «Я за заборону, але сам дивитися футбол буду – на іноземних каналах». Що треба робити іншим уболівальникам, функціонера і депутата не хвилює.

Журналістів продовжують бити різного роду «активісти». Так, 21 листопада 2017 року в Києві було скоєно напад на журналіста, який знімав відео для медіаексперта Анатолія Шарія. «Як я розумію, журналісту зламали ніс. Йому вже провели всі обстеження і взяли довідки. Також написано заяву в поліцію».

Особливо активно переслідує журналістів, що знаходиться під контролем СБУ, угруповання «С14»: в грудні 2017 року воно викрало і катувало журналіста та учасника АТО Олександра Мединського; 25 грудня, після публікації розслідування діяльності угруповання, вона напала на головного редактора «Strana.UA» Ігоря Гужву; в січні 2018 року напала на редакцію церковної газети в Києві.

Тривають акції по блокуванню підконтрольними «активістами» неугодних телеканалів. Так, в грудні 2017 року невідомі радикали у військовій формі заблокували будівлю телеканалу NewsOne і обнесли його колючим дротом. При цьому саме цей канал був єдиним, що транслював акцію Михайла Саакашвілі «Марш за імпічмент». Представник поліції заявив телеканалу, що оскільки мітингувальники не кидають каміння і не шкодять майну, а також не проникають на територію каналу, їх затримувати нема за що. Мабуть поняття «тиск на ЗМІ» та «перешкоджання журналістській діяльності» Нацполіцією ігноруються.

У свою чергу інший орган, який повинен на державному рівні захищати свободу слова і журналістів – Комітет ВРУ з питань свободи слова, устами свого члена нардепа Григорія Шверка (БПП) відмовився допомагати заблокованим журналістам: «Навіть не знаю, чим вам допомогти».

У травні 2018 року в зв’язку з концертом на честь Дня Перемоги ультраправими активістами з «Національного корпусу» був заблокований телеканал «Інтер». Головне, що викликало їх гнів є ця фраза з проморолику: «Вісім мільйонів українців загинули від рук фашистських загарбників – це наша історія, це наша генетична пам’ять. І сьогодні ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців, а їх портрети безкарно проносили в факельних ходах по нашій столиці, де кожен метр политий кров’ю наших співвітчизників». Пізніше вони спробували підпалити адмінбудинок каналу.

Глава Національної спілки журналістів України (НСЖУ) С. Томіленко вважає, що 2017 рік був вкрай тривожним з точки зору свободи слова та безпеки співробітників ЗМІ: «Згідно з Індексом фізичної безпеки журналістів (його становить НСЖУ спільно з партнерськими громадськими організаціями), в цілому за 11 місяців було зафіксовано близько 90 фактів застосування сили проти наших колег. У 14 випадках нападниками були посадові особи, чиновники і депутати. У восьми – співробітники правоохоронних органів. Рівень агресії проти медійників буквально зашкалює в Києві та Київській області. А також в Одеському, Донецькому, Миколаївському та Житомирському регіонах. В Україні фактично кожні чотири дні застосовується сила проти журналістів. У 2017 році СБУ діяла такими методами, про які раніше і не думали. Ще кілька років тому співробітники СБУ боялися навіть зайти в редакцію! А тепер ми маємо факти допитів журналістів. Обшуків у них вдома і в редакціях. Наприклад, в офісі інтернет-газети «Strana.UA» і в компанії «Весті» ».

Зарубіжні країни і міжнародні організації стали активно вказувати на гнітючу ситуацію зі свободою слова в Україні. У листопаді 2017 року у всесвітній звіт ОБСЄ, який присвячений обмеженню свободи медіа, потрапили обшуки в редакції «Strana.UA» і сфабрикована справа проти її головного редактора Ігоря Гужви.

«Події навколо засобів масової інформації можуть бути відплатою за критичний характер матеріалів Strana.ua, в тому числі щодо високопоставлених урядовців», – пише в звіті представник ОБСЄ зі свободи преси Арлем Дезір.

У звіті ОБСЄ також згадуються обшуки редакції газети «Весті», арешт журналіста Василя Муравицького, нерозкрите вбивство Павла Шеремета та інші інциденти, які ставлять під загрозу свободу слова в Україні. Єврокомісар з питань розширення та політики добросусідства Йоханнес Хан в листопаді 2017 року наполягав на належному розслідуванні випадків залякування і нападу на журналістів в Україні: «Стурбований повідомленнями про залякування і недавніх нападах на журналістів. Необхідні належні розслідування! Свобода ЗМІ обов’язкова для демократії».

У лютому 2018 року міжнародна організація Amnesty International представила доповідь за станом прав людини в світі за 2017 рік в якому зазначила, що влада України продовжують чинити тиск на представників ЗМІ через кримінальні переслідування тих, хто їх критикує за провал реформ або політику на сході України .

У доповіді ООН з прав людини в березні 2018 року відзначили, що українська влада не хоче розслідувати злочини праворадикальних угруповань проти ЗМІ та окремих журналістів.

Свободою слова в Україні перейнялися і в США. Так, в листопаді 2017 року Держдепартамент США запланував направити $ 450 тис. на просування свободи слова в Україні. Передбачається, що організація, яка отримає грант, має розробляти «заходи протидії інформаційній війні».

При цьому окрему увагу Держдепартамент рекомендує приділити питанню внутрішньої цензури та обмеженню свободи преси під приводом «забезпечення національної безпеки». У 2017 році Україна вперше потрапила в ганебний список країн від Американського комітету захисту журналістів, де журналістів заарештовують за професійну діяльність.

У квітні 2018 року Держдепартамент опублікував доповідь з питань правозахисної діяльності в Україні, в якому зазначив зловживання, що охоплюють «широкомасштабну корупцію на урядовому рівні; цензуру; блокування веб-сайтів; нездатність уряду залучити до відповідальності винуватців насильства проти журналістів і активістів боротьби з корупцією, а також насильство проти етнічних меншин та осіб ЛГБТ-спільноти». Як наголошується в звіті, уряд, як правило, не вживає належних заходів для переслідування або покарання посадових осіб, які вчинили зловживання, в результаті чого має місце безкарність.

Дані негативні тенденції відзначені і в звіті міжнародної правозахисної організації Freedom House (квітень 2018 року): «Ми помітили спад в двох категоріях: розвиток незалежних медіа та громадянського суспільства». Директор представництва Freedom House в Україні Метью Шааф вважає, що політичний та економічний тиск змушує українських журналістів уникати критичних тем. «Влада обмежила свободу слова в Україні, нібито під приводом національної безпеки. Але це більше політичні дії. Спроби посилити контроль в інтернет-просторі ми розцінюємо як посилення цензури»- сказав він. За словами Шаафа, в останній доповіді Freedom House щодо свободи преси Україну оцінили, як «частково вільну», в Україні збільшується кількість кримінальних переслідувань осіб, які підтримують людей, які проживають на Донбасі. Наприклад, переслідування журналістів, блогерів в Харкові, Вінниці та на Волині. Все це теж пояснюється міркуваннями нацбезпеки. Окремо Шааф зупинився на урядових проектах посилення моніторингу Інтернету, назвавши їх «загрозою свободі слова». «Ми стурбовані, що такий посилений контроль може призвести до тотального контролю діяльності людей в інтернеті і цензурі», – резюмував він.

 

Обмеження права на свободу отримання інформації

За звітний період стало особливо очевидно, що влада займається створенням контрольованої інформаційної сфери для її маніпулятивного використання в своїх інтересах. Зокрема, в електоральних інтересах.

Створенням безпечного та комфортного для влади інформаційного середовища, так званої «теплої ванни», займаються не тільки відомі політтехнологи і медіа менеджери, використовуючи для цього величезні ресурси невідомого походження, але навіть і державні органи. Зокрема, Міністерство інформаційної політики та Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.

В рамках даного глобального процесу влада підпорядковує собі ЗМІ і лідерів думки. Відповідальні особи домагаються цього різними способами – купівлею ЗМІ, створенням нових ЗМІ, репресіями і цензурою.

Так, одним з найнебезпечніших механізмів маніпуляцій свободою поширення інформації стало скасування аналогового мовлення по всіх регіонах України з 31 березня 2018 року і повна заміна його цифровим. В даному контексті актуальною є і відповідна заміна ліцензій на цифрове мовлення. Це породжує поле для маніпуляцій і обмеження прав на мовлення. При цьому ліцензії видає вищезгадана Нацрада.

Ще кілька років тому в кожному з українських регіонів були влаштовані торги за цифрову ліцензію, яку змогли купити далеко не всі телекомпанії. Крім того, кількість ліцензій для кожної з областей строго фіксоване, а значить, навіть при подальшій появі інвестора, телекомпанія вже не зможе повернутися в ефір, до позбавлення дозволу когось із учасників телемовлення. В цьому аспекті характерним є програш в листопаді 2017 року ліцензії на загальнонаціональний канал цифрового мовлення каналів 112, «News One» і «Плюс-Плюс» телеканалу «Рада».

В даному контексті важливо підкреслити, що в серпні закінчується термін дії ліцензій на цифрове мовлення в загальнонаціональній мережі. Уже в найближчі тижні має бути оголошений конкурс, за підсумками якого склад власників ліцензій може істотно оновитися. Значення всіх цих змін посилюється тим, що відбуватимуться вони напередодні президентських виборів. І влада напевно намагатиметься скористатися переділом телеринку для зміни співвідношення сил в інформпросторі на свою користь. Інакше як атакою на конституційні права громадян, дану активність назвати не можна.

Важливо підкреслити, що відповідно до Плану поетапного виключення аналогового мовлення в Україні, прийнятому Нацрадою, в січні 2019 році повинні бути відключені від аналогового мовлення всі загальнонаціональні телеканали, крім каналу “UA: Перший” Національної громадської телерадіокомпанії України. Цей канал, а також місцеві (регіональні) канали будуть відключені від аналогового мовлення тільки в травні 2019 року.

Можна припустити, що до січня близько половини телеаудиторії залишиться ще не охопленими цифровим мовленням. Та й не всі сім’ї погодяться піти на додаткові витрати, необхідні для прийому цифри. Тому цілком можливо, що останні місяці перед виборами президента України більше половини населення буде дивитися тільки один загальнонаціональний телеканал – “UA: Перший”. А за решту телеаудиторію будуть більш-менш на рівних конкурувати безліч телеканалів.

Проте президент Петро Порошенко не хоче чекати січня і вимагає від Нацради організувати перехід на цифрове телебачення вже в липні.

Назвати такі дії влади інакше, ніж тиск на найбільші медійні корпорації країни для отримання лояльності просто не можна.

На тлі таких дій не вщухає скандал в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, перший заступник глави якого Ольга Герасим’юк подала заяву на звільнення з Нацради. Відома журналістка звинуватила пропрезидентське крило цієї структури в маніпуляціях зі свободою слова.

Герасим’юк каже, що така поведінка регулятора є неприпустимою і принцип роботи «спочатку штрафи, а потім ліцензії» свідчить лише про заангажованість. «Я повернулася з відрядження, подумала, прочитала на офіційному сайті національної ради зманіпульовані повідомлення, які я вважаю неприпустимим. Я не можу перебувати в ситуації, коли рішення в колегіальному органі приймаються непрозоро, коли тобі відводять роль статиста, який просто повинен прийти на засідання і забезпечити кворум. Моє ім’я Оля, а не кворум», – пояснила вона.

16 листопада 2017 року Верховна Рада України (ВРУ) прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального судочинства та інших осіб правоохоронними органами при провадженні досудового розслідування». Прийнятим законом забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, яка на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження. Однак інших формальних підстав вилучення серверів, ніж проведення дослідження, не існує.

Крім того, копіювання інформації, яка в чинному законодавстві є основним засобом отримання електронних доказів, тепер пропонується здійснювати «в разі потреби».

Як говориться в листі Інтернет Асоціації України «Ініціаторами проекту Закону пропонується у частині другій статті 168 КПК України скасувати заборону тимчасового вилучення електронних інформаційних систем у випадках, коли це є необхідною умовою проведення експертного дослідження і при наявності ряду інших умов. При цьому копіювання інформації всупереч ст. 159 пропонується здійснювати тільки в разі потреби. Відзначимо, що необхідність проведення експертного дослідження з точки зору правоохоронців присутнє в 100% випадків вилучення. Таким чином, мова йде фактично про скасування будь-яких застережень правоохоронним органам про вилучення електронних інформаційних систем або їх частин».

Відбувається активне, незаконне і непідконтрольне знімання інформації. За заявою Генпрокурора в грудні 2017 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) знімало інформацію з понад сотні телефонів, що належать нардепам, суддям, чиновникам, не отримавши на це дозволу суду, а отже – незаконно: «свого часу НАБУ в суді отримало дозвіл на зняття інформації з мобільних телефонів 17 абонентів, але самовільно отримало інформацію з 114 ».

Оператори українських стільникових мереж відстежують пересування своїх абонентів і передають ці дані без їх згоди державним органам. У лютому вийшла постанова НКРЗІ за яким з грудня 2018 року буде введена добровільна реєстрація сім-карт українців за паспортними даними. Фактично мова йде про тотальне стеження і контроль пересування громадян з боку держави. В принципі, такий підхід не є дивним, якщо в квітні 2018 року Міністр з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш обурився тим, що українці продовжують їздити на відпочинок до Криму, хоча де-юре Крим є територією України, і фактично він так само пропонує обмежити свободу пересування громадян по країні.

Ситуація із захистом персональних даних в українських державних структурах вкрай сумна. У листопаді 2017 року активісти Українського кіберальянсу провели «безкоштовний пентест» захищеності українських державних інформаційних мереж, що показав вкрай низький рівень такого захисту. Протягом декількох днів «марафону» кіберактівісти повідомили про відкритий для всіх бажаючих загальний диск Херсонської облради (з записами засідань, ключами АЦСК і іншими даними), відкритий FTP-сервер порталу «Судова влада України» (у відкритому доступі, крім іншого, знаходилися кореневі сертифікати і пароль для генерації ключів користувачів), про множинні критичні вразливості порталу Державної служби фінансового моніторингу України (портал останній раз оновлювався в 2008 році) і про ту, що знаходиться у відкритому доступі базу, де Декларації співробітників ГУ НП в Київській області (з не скрізь затертими особистими даними і адресами поліцейських). «Саботажем» Український кіберальянс вважає виявлений в мережі комп’ютер, що належить ГУ Нацполіціі в Київській області, що пускає без будь-якого пароля в мережевий диск «obmen Marina» зі 150 гігабайтами інформації обласної поліції. Серед виявленої у відкритому доступі інформації – паролі, плани, протоколи, особисті дані поліцейських.

У листопаді 2017 року Військкомат Львівщини виклав в мережу персональні дані людей, які ухиляються від призову. Цим відверто порушені права громадян на таємницю особистого життя і оприлюднені персональні дані громадян.

У грудні 2017 року український журналіст Олександр Дубінський повідомив, що «на російські сервера злили дані про операції та розрахунки оборонних підприємств. Зокрема, росіяни отримали дані про операції заводу Південмаш і Укрпецекспорта». За словами Дубинського, в РФ пішла також секретна інформація «Приватбанку». «Бази клієнтів в Росію передали самі співробітники націоналізованого ПриватБанку. А це, як я розумію, повні особисті дані клієнтів: ПІБ, адреса, телефон. І головне, – перелік операцій. Що не може не радувати волонтерів і воюючих в зоні АТО!»- написав Дубинський. За даним фактом Генпрокуратура України порушила кримінальну справу.

У свою чергу в квітні 2018 року представники регіонального центру оцінювання якості освіти в Києві вивідували приватну та конфіденційну інформацію у неповнолітніх школярів під виглядом анкетування: в анкеті були питання про те, скільки в родині дитини автомобілів і комп’ютерів, скільки мобільних телефонів. При цьому анкетування проводилося без участі батьків, порушуючи вже одним цим права дітей.

Державні органи України продовжують виконувати цензорські функції переглядаючи і прослуховуючи передачі телебачення і радіо і вишукуючи в них крамолу і караючи за це неугодних. У січні 2018 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення (Нацрада) оголосила попередження телеканалу «112»: «25 листопада 2017 року відзначався День пам’яті жертв голодомору. В цей день в ефірі ТОВ «Телерадіокомпанія «112 ТБ» не було інформації про трагічні події історії України до 7:58. Ліцензіату вказано на неприпустимість порушень чинного законодавства в подальшому».

У квітні 2018 року Нацрада оголосила попередження телеканалу «NewsOne» через порушення правил мовлення в День пам’яті жертв Голокосту: на підставі моніторингу 27 січня 2018, в День пам’яті жертв Голокосту, зафіксувала в ефірі телеканалу «NewsOne» (ТОВ «Новини 24 години») відсутність інформації (рядка, що біжить) про цю пам’ятну дату до 9:00, що є порушенням вимог щодо мовлення в дні жалоби, пам’яті і скорботи.

Перед святом 9 травня Нацрада відкрито втрутилась в редакційну політику телеканалу «Інтер», засудивши проморолик телеканалу до Свята Перемоги. Не дивно, що до них приєдналися і ультраціоналісти з «Нацкорпуса» Андрія Білецького. Вони висловили прямі погрози телеканалу: «Якщо влада не здатна зупинити цю пропаганду російського шовінізму, то ми, «Національний корпус» залишаємо за собою право на будь-які дії щодо захисту інформаційної безпеки країни», – йдеться на сторінці «Національного корпусу» в соцмережах.

Також в січні Нацрада призначила позапланову перевірку телеканалам «Інтер» і «СТБ» за трансляцію передач за участю осіб з списку санкцій. У лютому 2018 року повідомленням СБУ і пильних громадян Нацрада виявила, що в ефірі «Інтера» в період з 12 по 15 січня показували кінокласику «Д’Артаньян і три мушкетери» за участю Михайла Боярського, Бориса Клюєва, Олега Табакова і «Чародії» за участю Валентина Гафта. У Нацраді зазначили, що показ фільмів, одним з учасників якого є особа, внесена до списку санкцій, є порушенням вимог закону «Про телебачення і радіомовлення».

У 2018 році до телеканалів, які піддаються активному пресингу з метою зміни своєї політики був доданий і канал «1 + 1». Спочатку мова йшла про контроль рахунків провідних журналістів з боку Нацбанку, далі пішли цькування в соцмережах і з боку влади за репортажі, як це було з репортажем в травні 2018 року про обстріл у Торецькому. Ця дискусія виявила і професійний рівень провладних журналістів, які використовують і відкрито підтримують цензуру і самоцензуру в ЗМІ, на догоду «патріотизму» і «національній безпеці», що прямо порушує всі канони журналістської етики.

Крім того, за рішенням Держкіно під заборону потрапили 545 фільмів, мультфільмів і серіалів російського виробництва. В тому числі, і екранізації творів класиків: «Ями» та «Розмови» Купріна, «Тараса Бульби» Гоголя, «Білої гвардії» Булгакова. А також гучні «Брат-2», «Спасибі, що живий», «9 рота» і фільм «Розповідь про Федота Стрільця», і мультфільм «Про Федота-стрільця, удалого молодца».

Іноді в дужках до фільму на сайті Нацради вказується, що мається на увазі під «нацизмом» або «комунізмом». Це, наприклад, може бути участь у фільмі актора Івана Охлобистіна. Особливо безглуздою в даному списку виглядає посилання на закон «Про засуджених комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборонени пропаганди їхньої символіки» щодо Гоголя, який жив до появи СРСР або затятих антирадянщиків, які потрапляли під заборони в СРСР Купріна і Булгакова. Ну, а мультфільм «Про Федота-стрільця, удалого молодца» потрапив під заборону мабуть за жорстку політичну сатиру, яку українська влада сприйняла на свій рахунок:

 

«Чтоб худого про царя
Не болтал народ зазря,
Действуй строго по закону,
То бишь действуй… втихаря»

«Нам теперь – имей в виду! –
Надо быть с толпой в ладу:
Деспотизм сейчас не в моде,
Демократия в ходу.

Уезжала б ты отсель
В энтот… как его… в Бруссель,
Раз такая происходит,
Извиняюсь, карусель!»

 

У травні 2018 року глава Нацради Ю. Артеменко настільки увійшов в свою роль вершителя доль телеканалів і головного цензора країни, що у відкриту заявив в інтерв’ю президентського «5 каналу», що в липні Нацрада не продовжить ліцензію на мовлення «112 каналу»! Інакше як прямим тиском на канал це розглядати не можна. Із засудженням даного дійства виступив глава Спілки журналістів України С. Томіленко. Нацрада вже не перший рік прикривається формальними причинами, щоб натиснути на телеканали і радіостанції з метою змусити їх працювати на владу. Неодноразово висловлювалися погрози відібрати ліцензію не тільки у «112», а й у «Інтера», «News One», а щодо «Радіо Весті» загроза перетворилася в дійсність. Тим часом, очевидно, що Нацрада як репресивний орган взагалі не повинна існувати. Його завдання – контролювати виконання законів телерадіокомпаніями, але не в якому разі не реагувати на «листи трудящих», які організовуються самою владою (як це було в останній раз з концертом «Інтера» на День Перемоги).

У березні 2018 року ще один цензорський орган – Міністерство інформаційної політики України підготував новий список сайтів, які пропонують заборонити через поширення забороненої нормами українського законодавства інформації. У відомстві підкреслили, що дані сайти порушують ч.2 ст.109 Кримінального кодексу (публічний заклик до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій). У той же час одна з претензій, яка звучить з боку правозахисників, медіа-юристів до такого способу обмеження свободи слова – незрозуміло, які принципи, які механізми використовуються для формування списку. Якщо в першій хвилі було більше ідеологічної складової, тому що блокували російські соцмережі або сервіси, то в другій хвилі навіть у людей, які підтримують ідеологічний підхід, виникли питання. Наприклад, інформаційний ресурс «Економічні вісті» теж потрапив до списку. І він там не один такий. Тому це питання до влади: виходячи з яких принципів і підстав, вона формувала цей список. Отримання інформації через веб-сайти – це невід’ємна частина прав людини, це підкреслюють всі міжнародні стандарти. Саме тому в рекомендаціях Ради Європи і в рішеннях ЄСПЛ зазначалося, що Інтернет має свою особливу цінність: він допомагає вільному обігу величезної кількості інформації, яку може отримувати велика кількість людей онлайн. Таке блокування викликає велику кількість питань, навіщо це робити взагалі.

Потрібно відзначити, що згідно з даними соціологічного опитування в березні 2018 року більше половини жителів України (53%) назвали помилкою заборону окремих російських артистів і фільмів, 43,7% опитаних вважають заборону російських телеканалів в Україні помилковим, що призводить до обмеження прав громадян.

Продовжує діяти введене в 2017 році блокування російських соціальних мереж і електронних пошт. У той же час серед найпопулярніших запитів серед українських користувачів Інтернет за 2017 рік за даними компанії Google став серіал «Фізрук 4 сезон» (заборонений до показу в Україні), «Персоною року» виявилася Діана Шуригіна (жертва зґвалтування, яка знялася в декількох випусках російської програми «Пусть говорят»), два найпопулярніші питання року пов’язані з забороною російських соціальних мереж: «Чому не працює ВК» і «Як обійти блокування ВК». Як бачимо, заборонні потуги української влади щодо обмеження поширення інформації українці активно обходять.

Тим часом, в грудні 2017 року Міносвіти заборонило вузам користуватися сайтами з домену «RU» і «РУ». Обмеження стосується всіх випадків, окрім екстремальних – тоді доступ можна надавати певному колу працівників.

Крім доменних зон «.ru» і «Ру» в список обмежених для використання російських ресурсів потрапили пошти Mail.ru, Rambler і Yandex. Ними також буде заборонено користуватися з робочою метою. Про це свідчить резолюція заступника держсекретаря КМУ Сергія Кушніра. Згідно з даними «Української правди», всі міністерства отримали відповідні доручення з приводу сайтів від Кабміну.

При цьому суди в 2017 року винесли 36 вироків адміністраторам антиукраїнських сторінок в «Однокласниках» і «Вконтакте», повідомляє СБУ. «Їх дії кваліфіковані за ст. 109 (насильницька зміна чи повалення конституційного ладу), ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації) Кримінального кодексу України», – йдеться в повідомленні.

У той же час практика засудження за пости в інтернеті вже неодноразово засуджувалася міжнародними організаціями. У 2018 році з’явилися нові вироки: в квітні житель міста Білгород-Дністровський Одеської області отримав п’ять років позбавлення волі за пости «ВКонтакте» про визнання терористичних організацій Донецької та Луганської народних республік.

З метою посилити контроль за Інтернетом в лютому 2018 році Нацкомісія з регулювання сфери зв’язку та інформатизації погодила проект постанови Кабміну, який повинен врегулювати технічну перевірку блокувань сайтів з списку санкцій. У проекті передбачено «забезпечити придбання технічних засобів … для моніторингу стану припинення надання послуг з доступу до інформаційних ресурсів …» і Держслужбі спецзв’язку спільно з СБУ «встановити технічні засоби на телекомунікаційних мережах». На думку ряду спеціалізованих громадських організацій, такі «технічні засоби можуть бути незаконно і безконтрольно використані для несанкціонованого спостереження за діями громадян в Інтернеті, маніпуляцій з доступом до інформації в Інтернеті (обмеження, блокування або внесення змін в змістовну частину) та інших порушень прав людини».

Установка засобів загального спостереження і / або перехоплення інформації в мережі Інтернет прямо суперечить рекомендаціям CM / Rec (2014 року) 6 Комітету міністрів Ради Європи, згідно з яким «на вас не повинні поширюватися заходи загального спостереження або перехоплення інформації» (п. 4) і «сам факт існування законодавства, яке дозволяє здійснювати спостереження за телекомунікаціями, може вважатися втручанням в право на приватне життя»(п. 82).

Українські можновладці також намагаються захистити себе від контролю з боку громадянського суспільства. Зокрема, мова йде про введення в червні 2018 року Державною авіаційною службою Тимчасових правил використання повітряного простору України, в яких міститься заборона вільного використання безпілотних літальних апаратів. Правила настільки жорсткі, що тепер запускати дрони без спеціального дозволу можна тільки на віддалених пустирях або в парках. Але найголовніше – тепер де-факто заборонено літати над будинками, в тому числі і над будинками VIP-чиновників, якщо до них приставлена державна охорона. Це означає, що журналістам-розслідувачам буде складніше дізнаватися правду про їх маєтки. Крім того, в будь-якому місці правоохоронці мають право вилучити безпілотник і перевірити, що персона там зняла, причому зроблено це має бути – «не вступаючи в дискусію». Під приводом національної безпеки влада таким чином надійно прикрилася з повітря – місця, де не захищають ні паркани, ні охорона. Ці норми, які прямо порушують декілька прямих норм Конституції: ст. 63 (щодо презумпції невинуватості), ст. 34 (право вільно збирати інформацію).

У ситуації з постійними спробами влади сильніше ввести цензуру в країні керівництво Національної телекомпанії України (НТКУ) в особі Зураба Аласанії діє на їхньому боці, замість того, щоб відстоювати свободу слова і інтереси громадян. Зураб Аласанія дозволяє транслювати по головному національному телеканалу сумнівні події, типу маршу, присвяченого дивізії СС «Галичина», а сам розповідає про те, що реформувати Громадське телебачення буде виключно за своїм баченням і «в сортах лайна не розбирається».

За таку лояльність влада дозволяє топ-менеджменту НТКУ виписувати собі величезні бонуси, в яких особисто Зураб Аласанія не бачить нічого кримінального. Паралельно з цим відбувається постійне скорочення фінансування НТКУ, постійні звільнення співробітників і, по суті, перманентне знищення головної телевізійної компанії країни.

 

Дискримінація за мовною та етнічною ознакою. Обмеження прав не україномовних громадян

За звітний період активно почали проявлятися випадки антисемітизму, тенденції по дискримінації не україномовного населення. Такі події відбуваються як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. При цьому порушується ст. 10 Конституції, яка гарантує вільний розвиток мов меншин і міжнародні зобов’язання України в рамках Рамкової конвенції про захист національних меншин. Порушуються норми Кримінального кодексу України щодо заборони етнічної дискримінації та розпалювання міжнаціональної ворожнечі (ст. 161).

У грудні 2017 року до ВРУ внесено проект Закону №7425 «Про захист української державності від проявів колабораціонізму». Чергова спроба поділу громадян України, що суперечить нормі Конституції про рівність усіх громадян (ст. 24). Згідно з проектом закону, пропонується створити Комісію при президенті в кількості п’ятдесяти «моральних авторитетів нації», які будуть ділити всіх громадян України на «наших» і «інших». Колаборантом може стати будь-який громадянин України незалежно від віку, кольору шкіри і місця проживання.

Ще один законопроект містить дискримінаційні та ті, що принижують гідність громадян України норми. Його було презентовано в березні 2018 року в Інституті майбутнього. Це законопроект «Про прощення» автором якого є екс-бьютівец, а нині голова Всеукраїнського громадського руху “Сила права” Андрій Сенченко. Так, згідно з текстом законопроекту, жителі Криму і території Донбасу, яка не перебуває під контролем українського уряду, отримають можливість принести вибачення за те, що виявилися на цих територіях під час анексії Криму та антитерористичної операції, яка триває вже четвертий рік. Жителі Донбасу повинні будуть в письмовій формі принести вибачення перед українським народом і державою.

Спостерігається сплеск антисемітизму як на побутовому рівні, так і з боку державних чиновників. Зокрема, Міністерство закордонних справ Ізраїлю висловило серйозну стурбованість зростанням антисемітизму в Україні. Офіційна заява опублікована на сайті зовнішньополітичного відомства. «26 грудня в Одесі на єврейські будинки та об’єкти були нанесені злісні антисемітські графіті. Ми серйозно стурбовані цими проявами антисемітизму і очікуємо, що український уряд вживатиме рішучих заходів для ліквідації антисемітських проявів і притягнення винних до відповідальності», – йдеться в повідомленні.

У січні 2018 року Міністерство у справах діаспори Ізраїлю опублікувало доповідь, в якій зазначила, що в Україні за 2017 рік виявлено двократне зростання числа антисемітських інцидентів. Ці події розвиваються на тлі кампанії по героїзації осіб, які відповідальні за гоніння і масові вбивства євреїв на території країни в ХХ столітті. «Якщо після революції, громадські діячі єврейського походження призначалися на найвищі пости в нових структурах влади, то зараз єврейство цих людей сприймається як один з факторів складної соціально-політичної ситуації в країні. Більш того, керівники-неєвреї часто сприймаються вулицею як «приховані євреї», – сказано в доповіді. Його автори критикують діяльність Інституту національної пам’яті на чолі з Володимиром В’ятровичем, який, як наголошується, займається «реабілітацією діячів українського націоналізму, які заплямували себе гоніннями на євреїв під час Другої світової війни і короткого періоду незалежності, що послідував за Жовтневою революцією 1917 року».

Факти підтверджують таку стурбованість. У грудні 2017 року одеська активістка, член Громадянського руху «За всю Одесу» Неоніла Ткаченко записала відео, в якому розповіла, що «жидів не можна любити». Там же, на мітингу 2 травня 2018 року представник «Правого сектору» заявив, що Україна не буде «належати ж…дам». Така позиція в цілому підтримується представниками української інтелігенції, зокрема, актором і колишнім депутатом Б. Бенюком, а директор департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко, заявив, що антисемітська висловлювання глави одеського осередку «Правого сектору» не містить прямого заклику до дискримінації за національною ознакою.

У травні 2018 року стався звірячий погром на могилі рабина Магарша (1555-1631) в Острозі, Рівненська область. Всі вікна в молитовні були вибиті, святі книги розкидані. У травні 2018 року мер українського містечка Сколе Володимир Москаль виклав відео, де розповідає, що влада в Україні «московсько-ж … дівска», що у владі було від 70 до 95% євреїв, аналізує Кабалу і Тору і приходить до висновку, що єврейських дітей з дитинства вчать хто ворог і як його знищувати, що євреї хочуть смерті гоям, а якщо ізолювати 50 найбагатших євреїв, то воєн не буде, і що «світове ж … дівство» забезпечило Сталіну перемогу.

Українські ЗМІ так само не вважають зайвим розпалювати міжнаціональну ворожнечу і підтримувати прояви антисемітизму. Так, канівська газета «Час пік» в квітні 2018 року перед Великоднем вийшла з таким святковим гаслом: «Вовком хай завиють москалі, а жиди заверещать як свині! Нині свято на моїй землі! – Великдень йде по Україні!». Про це повідомив директор Українського єврейського комітету Едуард Долинський на своїй сторінці в Facebook. Долинський повідомляє, що йому довелося прибрати «неправильні літери», щоб уникнути бана в соцмережі.

У травні 2018 року розголосу набула діяльність консула України в Німеччині В. Марущинца, який поширював антисемітську і нацистську риторику в мережах ( «Смерть антифашистам», «Жиди оголосили війну Німеччині ще в березні 1934 року», «Бути фашистом – почесно») і якого «лайкали» інші співробітники МЗС України. Марущинець робив перепости статей, що виправдовують Голокост, і заперечують події в Бабиному Яру в Києві в 1941 році. В результаті, за дії, що підпадають під статті Кримінального кодексу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі був лише відкликаний з Німеччини і звільнений з МЗС.

У квітні 2018 року львівська депутат міськради, націоналістка і вчителька М. Батюк привітала в фейсбуці Гітлера з днем народження. Після викриття цього факту єврейськими організаціями вона була звільнена зі школи. У квітні 2018 року в Тернополі також був осквернений пам’ятник жертвам Голокосту (підпалено).

Одночасно, в квітні 2018 року у Львові відбулися масові заходи на честь 75-ї річниці дивізії СС «Галичина». Святкування проходили з використанням атрибутики, вітань та проведенням маршу на честь ювілярів. За словами одного з організаторів маршу Святослава Сірого, в марші взяли участь представники добровольчих батальйонів «Азов», ДУК «ПС», батальйону «ОУН», батальйону «Карпатська Січ», батальйону «Айдар», а також низки громадських організацій. Він додав, що вважає цей день одним із днів українського добровольця і днем пам’яті про галицьку, українську лицарську військову традицію. Варто тільки нагадати, що частини СС визнані приступними організаціями рішенням Нюрнберзького трибуналу, в Україні прийнятий спеціальний закон про заборону нацистської символіки та ідеології. Апологетика нацизму – табу в будь-якій нормальній країні світу. Аж до тюремного терміну. Гірше того, перекреслює будь-які перспективи у цієї держави.

У травні 2018 року Київрада ухвалила рішення про святкування 29 травня 250-річчя Коліївщини. За відповідне рішення проголосували 83 людини. Потрібно відзначити, що дана подія супроводжувалося масовою різаниною євреїв і поляків, тому урочисте святкування викликає деякі питання. Проти цього рішення виступила Асоціація єврейських організацій і громад (Ваад): «Повстання супроводжувалося жорстоким насильством по обидва боки і масовими вбивствами як мирного неправославного населення (католиків, греко-католиків, євреїв), так православних і старообрядців», але це не зупинило святкування.

Вкрай високим є в Україні і рівень побутового антисемітизму. Так, згідно з дослідження Pew Research, 48% українських католиків (тобто на Західній Україні) і 29% православних не хочуть бачити євреїв членами своєї сім’ї. Хоча українські ЗМІ і намагалися фальсифікувати факти в дослідженні заявляючи про найнижчий рівень антисемітизму в Європі в Україні, оперуючи даними іншого питання з опитувальника – «чи хочете ви бачити єврея своїм співгромадянином?», де результати були 4% і 5% відповідно.

Така ситуація з антисемітизмом в Україні викликала різку реакцію з боку конгресу США, де в квітні 2018 року було опубліковано відкритий лист 57 впливових американських конгресменів до Державного департаменту США, в якому, зокрема, йдеться: «Висловлюємо нашу тривогу в зв’язку з недавніми повідомленнями про підтримувані державою випадки заперечення і спотворення Голокосту в Європі, особливо в Польщі та Україні. Це неприйнятно, особливо на тлі глобального зростання антисемітизму…

Просимо вас пояснити, які кроки робляться урядом США для моніторингу випадків спотворення Голокосту, щоб гарантувати, що США не підтримує і не фінансує організації або осіб, які підтримують або виправдовують антисемітизм. Ми вважаємо, що такі кроки повинні включати наполегливу вимогу скасування відповідних законів (мається на увазі український закон про героїзацію ОУН-УПА і польський про Голокост)…

Закон України від 2015 року пішов ще далі героїзуючи нацистських колаборантів і оголосивши кримінальним злочином заперечення їх «героїзму». Однак, на відміну від Польщі, цей крок українського уряду не отримав практично ніякої реакції з боку США. Організації та особи, яких звеличувала України, включають в себе нацистських колаборантів Степана Бандеру, Романа Шухевича, Організацію українських націоналістів, а також Українську повстанську армію. Ці парамілітарні групи і особи в деяких випадках співпрацювали з нацистами і несуть відповідальність за вбивство тисяч євреїв, 70-100 тисяч поляків, і інших етнічних меншин в 1941- 45 роках.

Особливо тривожить те, що героїзація нацистів відбувається за підтримки уряду. Наприклад, кампанія 2017 року по підтримці УПА проводиться Українським інститутом національної пам’яті, перейменування вулиць на честь Бандери і Шухевича Київською міськрадою, львівський «ШухевичФест», проведений в день річниці Львівського погрому, під час якого було вбито 4 тисячі євреїв… Підтримуваний державою ревізіонізм Голокосту в Україні супроводжується й іншими формами антисемітизму».

У червні 2018 року Український єврейський комітет заявив, що працює над створенням списку антисемітів і ксенофобів, які проживають в Україні, для того, щоб на міжнародному рівні мати можливість залучити їх до відповідальності, якщо в Україні це неможливо.

Тиск здійснюється і щодо інших національних меншин. Він відбувається як з боку держави, так і «активістів». Під негласною забороною з 2014 року перебувають будь-які акції, пов’язані з пропагандою російської мови і культури, здійснюються погроми і заборони діяльності Російських культурних центрів в містах України – Сумах, Києві, Львові. Кількість шкіл з російською мовою навчання невблаганно скорочується рішеннями місцевих і центральних властей і буде повністю заборонене на основі нового закону «Про освіту».

У Дніпрі в квітні 2018 року Дніпровський академічний театр драми і комедії вже не в перший раз, «щоб не дратувати «Правий сектор» скасовує спектакль російською мовою».

У ряді місцевостей починають поступово просто забороняти публічно використовувати російську мову. Так, в лютому 2018 року на сесії Старосамбірської райради (Львівська область) депутати одноголосно проголосували за заборону публічного відтворення аудіовізуальних творів, що звучать російською мовою. У разі порушення, депутати вимагають складати протоколи про адміністративне правопорушення.

У травні 2018 року черговими русофобськими заявами відзначилася колишня депутат Фаріон: «Російськомовні українці – найбільша проблема України. Це відступники, зрадники, ренегати. Хто вам сьогодні заважає вивчити українську мову? Ваша тупість? Ваш примітивізм? Ваш конформізм?… Російськомовні українці – це не українці, вони гібриди. Нехай підійдуть до дзеркала і запитають себе, за що вони так паплюжать українську землю?». На таке розпалювання міжнаціональної ворожнечі, нахабний наклеп і цинічну брехню абсолютно відсутня реакція офіційної влади. Заклики зроблені публічно, у присутності свідків і серед білого дня. Це кримінальний злочин, і для цього є стаття – 161 КК України.

У лютому 2018 року Конституційний суд України визнав неконституційним і так досить слабкий, але хоча б той, що гарантував мінімальні права мов меншин Закон «Про засади державної мовної політики» (2012 р). Відповідно відновилася дія Закону «Про мови УРСР» (1989 р). Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що рішення Конституційного суду України щодо мовного закону свідчить про «брутальну атаку» української влади на право меншин говорити рідною мовою.

У експертів і аналітиків викликає питання фігура нового голови Конституційного Суду України Станіслава Шевчука. Дана персона публічно виступає за скасування та ігнорування правових норм, апелюючи при цьому до так званого «духу закону». Більш того, використовує дану не юридичну патетику для прикриття неправових рішень і використання ідеологеми про те, що хтось «не може служити державі в період військових дій». За такої сумнівної правовій логіки під юридично вірний і правильний контекст можна підвести будь-яке корупційне діяння і пояснити таку дію «революційною доцільністю».

Реалізовуючи свої повноваження по ліцензуванню ввезення в Україну російських книг, Національний комітет по телебаченню і радіомовленню перетворився в цензорську установу, аналізуючи книги на благонадійність, названу «захистом національної безпеки». Нагадаємо, що цензура в Україні заборонена Конституцією.

Так в грудні 2017 року під заборону потрапили мемуари великої княгині Марії Павлівни і записки княгині Дашкової, а також посібники з англійської мови та підручник з хімії, книжки Б. Акуніна, книга «Ілля Муромець і Соловей-розбійник: казки про російських богатирів», а також «Богатирські російські казки». Книга Єлизавети Дворецької «Ольга, княгиня військової удачі» заборонили через епіграф на обкладинці: «З Росії з любов’ю», який за поясненням цензорів «звучить як знущання над українцями, особливо в світлі останніх повідомлень про бойові втрати».

У травні 2018 року від Державного комітету надійшла пропозиція заборонити до ввезення в Україну не окремі книги, а всі книги видані певними і притому наймасовішими російськими видавництвами: «Алгоритм», «Книжковий світ», «Центрполиграф», «Ексмо», «АСТ»,« Віче». В даному випадку на додаток до порушень виходячи з дискримінації російськомовних громадян, цензурі має місце і невибірний підхід.

Позиції чиновників щодо заборони цілком відповідають підходу цензорів. «Нав’язування імперських ідеологічних доктрин переслідує одну мету – зміцнити міф про наддержаву Росії, створити ідейні основи повернення України та інших незалежних вже від імперії країн в сферу домінування держави-агресора. Отже, російська пропаганда має різні, в тому числі і завуальовані форми. До цього повинні бути готові розповсюджувачі і ретельно вибирати видання для ввезення в Україну», – йдеться в заяві Алли Ковтун, члена експертної ради. Тобто, підхід в стилі «як би чого не вийшло», описаний Салтиковим-Щедріним і Чеховим на прикладі російських цензорів 19 століття.

Реалізовуючи свої повноваження з контролю за ввезенням книжкової продукції з РФ українські силовики з квітня 2018 року вже проводять рейди по місцях продажу книжкової продукції і накладають штрафи за безліцензійну продукцію.

Здійснюється тиск силових структур на угорські та румунські меншини. Так, в червні 2018 року пройшли обшуки СБУ в румунському культурному центрі в Чернівцях, інтерпретовані МЗС Румунії «як залякування». Протягом лютого 2018 року двічі підпалювали офіс Спілки угорців в Ужгороді.

Актуальними для України стали і «циганські погроми». З початку 2018 року почастішали випадки нападів різних праворадикальних організацій на ромів і їх табори. 7 червня поліція повідомила про виселення активістами стихійного ромського поселення в Святошинському районі Києва. Раніше, 10 травня був спалений табір ромів під Львовом, увечері 22 травня невідомі напали на табір ромів, які жили в наметах біля Тернополя. Під час нападу невідомі використовували вогнепальну зброю і відкрили стрілянину. 21 квітня «С14» розігнали і спалили ромський табір на Лисій горі в Києві. Всього в «операції» брали участь кілька людей в балаклавах, які використовували не тільки балончики зі сльозогінним газом, а й каміння. На кадрах видно, як більше десятка ромів з дітьми біжать від молодих людей. Також чутно, як вони звуть на допомогу правоохоронні органи. Після інциденту на місце приїхали поліцейські. Що характерно, Глава київської поліції Андрій Крищенко порівняв ромський погром з суботником: «наскільки я знаю, під час цього суботника, коли спалювали сміття, були присутні представники райадміністрації і були пожежні».

У травні 2018 року праворадикали з різних угруповань влаштували погром кавказців на ринку Даринок в Києві.

Дані негативні тенденції були відзначені і в опублікованому в червні 2018 року аналітичному звіті Freedom House: «В останні місяці ми бачимо деяку негативну динаміку. З початку цього року різко зросла кількість інцидентів з боку ультраправих, пов’язаних зі зривом заходів, публічних акцій і закритих заходів. І різке збільшення інцидентів, пов’язаних з нападом на меншини».

Триває процес обговорення на різних рівнях прийнятого і підписаного президентом України Закону «Про освіту», що містить дискримінаційну норму про фактичну заборону освіти мовами меншин, що порушує як Конституцію України, так і Конвенцію про захист мов меншин.

Під тиском сусідніх держав України передала закон на перевірку до Венеціанської комісії Ради Європи. Сама Рада Європи закликала Україну «проводити широкі і всеосяжні консультації по законодавству, що зачіпають права всіх осіб, що належать до національних меншин, і зокрема їх мовні права». У грудні 2017 року Венеціанська комісія висловила свою думку з законом: підтвердила право України затверджувати державну мову в освіті, але не за рахунок прав нацменшин. Експерти рекомендують розробляти додаткову законодавчу базу і радитися при цьому з нацменшинами.

Особливо відзначили дискримінацію російської мови: Київ повинен усунути дискримінаційні моменти в шкільній освіті на мовах, які не є офіційними мовами ЄС, зокрема – російською «яка є найбільш поширеною мовою після державної». Тобто, навіть європейський орган зауважив порушення прямої норми ст. 10 Конституції України: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

Незважаючи на це в травні 2018 року був представлений проект закону «Про середню шкільну освіту», який містить дискримінаційні норми по відношенню до утворення мовами меншин. Більш того, раніше єдина дискримінаційна норма про зменшення освіти мовами меншин замінена, всупереч вимогам Венеціанської комісії на ускладнену дискримінацію. Так, в ст. 5 передбачено привілейоване становище для освіти мовами меншин з числа офіційних мов ЄС – до 40% освіти і дискримінаційне для російської мови – до 20%, хоча саме на цю дискримінацію і звертала увагу Венеціанська комісія – російська, друга по використанню мова, і дискримінація її неприпустима. Для навчання на рідній мові будуть створюватися окремі класи. Про цілі школи для нацменшин мови не йде. Таким чином, якщо законопроект буде прийнятий в нинішньому вигляді, національні меншини, які раніше здобували освіту російською мовою, зможуть вивчати лише 10-20% предметів рідною мовою. Аналогічна норма буде в школах, де раніше викладання велося на івриті.

У січні 2018 року в ряді областей Західної України місцеві обласні і міськради прийняли рішення, згідно з яким під час усіх державних свят поруч з державним повинен вивішуватися також чорно-червоний прапор ОУН. Інакше як розпалюванням міжнаціональної та міждержавної ворожнечі, наругою над державними символами і спробою сепаратизму ці рішення назвати не можна, приймаючи до уваги злочини, вчинені під цим прапором проти цивільного населення польської та інших національностей в 1930-50-і роки.

Уже рік діють мовні квоти на радіо. За цей період українського стало там набагато більше, в зв’язку із застосуванням каральних заходів, але якість цього «продукту» стала набагато меншою, тому люди, щоб задовольнити свої культурні потреби йдуть в непідконтрольний державі інтернет.

Тривають заклики з боку чиновників до припинення усіляких зв’язків для громадян України з Росією. У листопаді 2017 року секретар РНБО Олександр Турчинов зібрався «розстрілювати за співпрацю з РФ». Трохи пізніше постпред президента України в АРК Б. Бабин запропонував припинити пасажирське транспортне сполучення з Росією: «Перш за все ми повинні рухатися до припинення організованого пасажирського транспортного сполучення з РФ. На жаль, тривалий час після початку конфлікту суспільство було толерантним до масової трудової і соціальної міграції українців в РФ. І залишається толерантним до сих пір».

У грудні 2017 року міністр інфраструктури України В. Омелян повідомив, що залізничне і автобусне сполучення з Росією необхідно припинити: «Я виходжу з того, що нам нема чого їздити в Росію … На даний момент є поїзди, які їздять до Москви, і я сподіваюся , що Укрзалізниця перегляне свою політику», – зазначив Омелян, при цьому зазначивши, що після припинення авіасполучення між країнами «небо на голову не впало».

У листопаді 2017 року президент Порошенко підписав Закон «Про внесення змін до Закону України «Про гастрольні заходи в Україні» щодо особливостей організації та проведення гастрольних заходів за участю громадян держави-агресора» згідно з яким якщо учасником гастрольного заходу є громадянин держави-агресора, то його організатор повинен погоджувати його участь з СБУ. В цьому законі з одного боку присутня дискримінація артистів за ознакою громадянства і введення фактичної цензури. Крім того, російськомовних громадян ще більш обмежують в залученні до рідної культури, і в зв’язку з тим, що гастрольна діяльність є наданням послуг, Україна вводить нетарифні обмеження порушуючи права Росії як учасника Всесвітньої організації торгівлі.

У цьому ж напрямку, але тільки по відношенню до всіх артистів виступила Тернопільська обласна рада. У жовтні 2017 року вона прийняла рішення заборонити всім артистам, які гастролюють на території Росії або окупованих територій, проводити концерти в області. В даному випадку має місце ціла група порушень: перевищення облрадою своїх повноважень, заборона на професійну діяльність, обмеження пересування громадян України.

У січні 2018 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення запропонувала ввести штрафи або кримінальну відповідальність для українських артистів, які гастролюють на території держави-агресора. Чергова спроба обмежити зв’язки українського і російського народів з боку органів влади, обмежити свободу пересування українським артистам, для яких Росія залишається другим після України ринком для роботи за фахом.

У березні 2018 року Міністерство молоді та спорту України видало наказ про заборону участі національних збірних команд України в спортивних заходах на території Російської Федерації.

Триває політика перейменування в рамках «декомунізації». Під «декомунізацію» початок потрапляти все пов’язане з Росією. У Києві в лютому 2018 року перейменували Московський міст, парк «Дружби народів», сквер Андрія Іванова, вулицю Ванди Василевської, станцію метро «Петрівка», вулицю Анрі Барбюса, провулок Панфілівців.

У звітному періоді продовжилися обмеження прав громадян України, які перебувають на непідконтрольних територіях з боку українських чиновників. Так, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак в листопаді 2017 року заявив, що після деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей цивільне населення має добровільно написати в правоохоронні органи заяву, в якій визнається факт вимушеної співпраці з окупантами в невійськовій сфері (на підприємствах, в бюджетних установах). Ті, хто не подасть відповідну заяву в письмовій формі, будуть нести відповідальність, згідно з чинним Кримінальним кодексом, зазначив чиновник. Має місце поділ громадян України.

Громадян України в «ЛДНР» дискримінують і оператори українських стільникових мереж. 27 грудня, багато жителів непідконтрольній Україні території, які користуються послугами компанії «Водафон» (МТС Україна), отримали смс про те, що в січні їх переведуть на новий більш дорогий тариф – «Смартфон Стандартний». До речі, примусово перевели на пакет «Смартфон Стандартний» також жителів українських населених пунктів, які знаходяться на лінії АТО – Новотроїцька, Сєвередонецьке та інших.

Цікаво, що дискримінація в Україні присутня навіть в будівництві доріг в різних районах країни. Так, за словами експерта Віктора Тарана, проаналізувавши перелік доріг, на які в березні 2018 року уряд Володимира Гройсмана виділив рекордні кошти для реконструкції, простежується одна цікава тенденція. Левова частка з запланованих 45 млрд гривень піде, в першу чергу, на ремонт доріг в західній, центральній і південній Україні. У той же час східно-північний регіон, і всі прикордонні з Росією області, наприклад, Сумська, отримають мінімальні кошти.

У квітні 2018 року з сайту президента України на вимогу Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності була видалена петиція «Просимо вжиття заходів для припинення пропаганди гомосексуалізму і захисту традиційних сімейних цінностей». Вона була знята як така, що посягає на права і свободи людей ЛГБТ, і містить ознаки підбурювання до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Як пояснили у Омбудсмена, зазначена петиція була сформульована як заклик до Президента вжити заходів, спрямовані на припинення «пропаганди гомосексуалізму», зокрема, накладати вето на законопроекти, які суперечать позиції церков по гомосексуалізму і можуть сприяти легалізації одностатевих партнерств (шлюбів) або усиновлення дітей трансгендерами; внести до Верховної Ради України законопроект про заборону пропаганди гомосексуалізму; розробити і видати указ Президента України про державну підтримку і захист традиційних сімейних цінностей і подолання наслідків пропаганди гомосексуалізму в Україні.

У державних органах виникає ідея відновити контроль за місцем проживання громадян. Так, в квітні 2018 року Офіс реформи адмінпослуг при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) розробив законопроект «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Як повідомили у відомстві, документ передбачає проведення перевірок на наявність проживання громадян за місцями їх реєстрації. При цьому інформація про місце проживання або про зняття з реєстрації в місці проживання українців повинна вноситися в єдину інформаційну систему, яку хочуть запустити з 1 липня наступного року (всі незареєстровані громадяни зможуть безкоштовно зареєструватися до 31 березня 2021 року). У законопроекті також зазначається, що всі громадяни старше 14 років зобов’язані протягом 30 днів особисто або по інтернету направити відповідну заяву за своїм місцем проживання. Дана норма є прямою дискримінацією і порушенням свободи пересування і проживання (ст. 33 Конституції України) і фактичним відновленням інституту прописки.

На негативну ситуацію з демократичними цінностями і різними формами дискримінації звертають увагу в звітний період і міжнародні організації та іноземні держави. Так, вказують на неприпустимість дискримінації за мовною ознакою, зокрема російськомовних громадян у Венеціанській комісії, прав ЛГБТ в заявах Amnasty Intenational і Freedom House, на сплеск антисемітизму в зверненні конгресменів США, уряду Ізраїлю і єврейських організацій України. На загрозу демократії з боку націоналізму в Україні в травні 2018 року вказав і президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр під час виступу перед студентами Києво-Могилянської академії.

 

Тиск на судову гілку влади

Судова гілка влади, що юридично незалежна в Україні, продовжує відчувати тиск на себе з трьох сторін. Брутально порушується ст. 126 Конституції України та ст. 6 Закону «Про суди і статус суддів».

З одного боку – це державні чиновники. У лютому 2018 року Член Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький відкрив дисциплінарне провадження проти колегії Київського апеляційного адміністративного суду на чолі з Євгеном Чаку, яка розглядає справу про незаконну передачу найбільшого нафтогазового родовища Полтавської області компанії з оточення президента Петра Порошенка.

У червні 2018 року чиновник адміністрації президента Філатов заявив, що президент зберігає свій політичний вплив на суди. Інакше як тиск на суд ці факти розглядати не можна.

З іншого боку, це різного роду «активісти», а якщо дивитися з іншого боку – хулігани і ультраправі націоналісти, які «відбивають» своїх товаришів у суддів, які здійснюють на них тиск, також вони громлять і блокують будівлі судів. Так, в лютому 2018 року одеський активіст А. Мазур з сокирою пішов громити машини під Святошинським судом у Києві, протестуючи проти несправедливого, на його думку, вироку меру Одеси Геннадію Трухановому.

У листопаді 2017 року біля Меморіалу Солдатської Слави в Полтаві напали на суддю Жовтневого райсуду Л. Гольнік, яка розглядала справу мера Полтави. Нападу піддалися суддя і її чоловік І. Гавриленко. За словами постраждалих, напад скоїли двоє людей в масках, які відразу почали бити їх трубами. У Гавриленко побиті ноги, Гольнік забрала «швидка» з черепно-мозковою травмою та струсом мозку.

18 лютого 2018 року в будинок судді Бабушкінського районного суду Дніпра приїхали депутат облради з адвокатом і близько 150 невідомих на автомобілях під державним і червоно-чорними прапорами. Вони за допомогою гучномовця «погрожували судді вбивством за професійну діяльність», в зв’язку з розглядом якогось кримінального провадження. Від судді вимагали прийняти «необхідне» рішення, а саме звільнити з-під варти обвинуваченого у справі. Після цього, радикали почали кидати у двір будинку запалені «фаєри» з метою підпалу і знищення особистого майна судді, а депутат і адвокат закинули на дах дерев’яного навісу для автомобіля запалені смолоскипи. В останньому інциденті можна нарахувати склад декількох злочинів: погроза вбивством судді в зв’язку з професійною діяльністю (ст. 377 КК України), замах на умисне знищення майна судді шляхом підпалу (ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 378 КК України) і втручання в діяльність судді з метою винесення неправосудного рішення (ч.1 ст. 376 КК України). У січні 2018 року ультраправі націоналісти слали погрози і громили майно київської судді Левицької, яка заарештувала двох паліїв Десятинного монастиря. У листопаді 2017 року під божевільним тиском з «вулиці» і чиновників, Вищий спеціалізований суд України випустив з СІЗО прикордонника С. Колмогорова, якого раніше в Маріуполі засудили до 13 років ув’язнення за вбивство беззбройного жінки на блокпосту.

Заступник голови моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Бенджамін Моро заявив, що на представників місії справила вкрай негативне враження присутність великої групи радикалів на суді про вбивство журналіста Олеся Бузини: «У справі Бузини на нас справило враження присутність 150 представників одного з правих угруповань. Хотілося б закликати правоохоронців вжити заходів для забезпечення незалежності судочинства».

І з третьої сторони – це різного роду закордонні держави і організації, які виражають недовіру суддям України і вимагають створення підконтрольних їм судів, типу Антикорупційного суду.

Наприклад, в січні 2018 року МВФ заявив, що ухвалення президентського законопроекту про Антикорупційне суді (АКС) в його нинішній редакції буде означати порушення Києвом своїх зобов’язань перед міжнародними партнерами. У Фонді вимагають надати представникам міжнародних донорів України з антикорупційних питань право блокувати призначення недоброчесних суддів. «Введення такого незалежного і спеціалізованого суду є складовою широкої, стабільної і ефективної антикорупційної системи в Україні. І це також, як ви знаєте, є вимогою Європейської комісії в рамках моніторингу та режиму припинення безвізового режиму», – прокоментувала «Радіо Свобода» прес-секретар зовнішньополітичної служби ЄС Мая Коціянчич.

Після всіх «реформ» і пресингу на них не дивно, що судді масово звільняються з роботи, а набір нових суддів не встигає заповнювати вакансії. Глава Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк заявив про те, що за час роботи Вищої ради юстиції (нині – Вищої ради правосуддя) у відставку пішли близько 2500 суддів. Зараз в країні критично не вистачає суддів. Є апеляційні суди, де з 70 працюють всього 20-22 людини. У зв’язку з цим громадяни позбавляються права на справедливий суд.

 

Ситуація з державною безпекою

У січні 2018 року був прийнятий Закон про деокупацію Донбасу. У ньому Росія була визначена державою-окупантом, але так звані «ЛДНР» не були визнані, як це проголошувалося до цього українською владою терористичними організаціями. Тому Україна більше не проводить АТО, а приймає «заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії».

Положення «Росія – агресор» може мати й інші наслідки. Наприклад, відсилання на це положення може стати підставою для подальших заборон всього, що так чи інакше пов’язане з Росією. На практиці в Україні можуть запросто заборонити виступи артистів, які гастролюють в «країні-агресорі», або ж використання мови «країни-агресора» в тих сферах суспільного життя, куди ще не дісталися законодавчими шляхами. Будь-яка згадка всього, що пов’язано з «країною-агресором», може опинитися поза законом, кажуть експерти.

В цілому, в законі немає нічого ні щодо реінтеграції, ні щодо деокупації Навпаки, так як єдиним форматом по реінтеграції Донбасу на даний момент є Мінські угоди (що визнається і Україною), а закон фактично унеможливлює процес переговорів з сепаратистами і, по суті, виключає амністію (вона також передбачена Мінськом).

У той же час всі згадки Мінських угод із закону прибрані. Без згадки Мінських угод цей документ «відриває» території і людей від України, вважає глава фракції Опозиційного блоку Юрій Бойко: «Єдиний шлях повернути територіальну цілісність України – виконати Мінські угоди. Але цей закон не містить механізмів повернення територій і людей. Він суперечить всім міжнародним домовленостям. Цим законом «партія війни» хоче просто відокремити території і людей».

Фактично цим законопроектом на окремих територіях країни (не тільки на окупованих) вводяться правила, що суперечать законодавству, чинному на території всієї України. Тому така подвійність може стати приводом для подальшого оскарження в судах. Наприклад, цим законопроектом повертається загальний нагляд у військову прокуратуру, хоча у прокуратури це право вже забрали. У законі прямим текстом йдеться про розширення повноважень президента.

Також противники проекту бачать в ньому загрозу узурпації влади президентом – передбачено, що глава держави зможе достроково припиняти повноваження місцевих рад в разі утворення військової адміністрації. Президента також наділили правом одноосібно, без подальшого парламентського контролю, вирішувати питання про застосування Збройних сил України та інших військових формувань, що прямо суперечить п. 33 ст. 85 Конституції України.

Під час відсічі збройній агресії Росії в зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій (тобто не на всій території Донецької та Луганської областей, як планувалося спочатку), військовослужбовці, правоохоронці та особи, залучені до здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, отримають практично необмежені можливості, які майже збігаються з тими, що з’являються з моменту введення воєнного стану.

У документі прописано, що Україна не буде відповідати за дії окупантів на окупованих територіях. Але, на практиці це жодним чином не буде перешкоджати будь-яким міжнародним органам, таким, як ЄСПЛ розглядати і питання відповідальності України щодо дотримання прав її громадян на її ж території. Тому що для зміцнення позиції в міжнародних судах потрібні факти і докази, а не зміни в закони.

На думку міжнародних організацій, закон так само далекий від досконалості. Так, Моніторингова місія ООН відзначила, що він «недостатньо чітко регулює права і свободи, що не дозволяє задовольнити вимогу про юридичну визначеність».

В кінці січня 2018 року Парламентська асамблея Ради Європи проголосувала за резолюцію про гуманітарні наслідки війни в Україні, в якій сказано, що необхідно переглянути т.зв «закон про деокупацію» з тим, щоб він базувався на Мінських угодах і забезпечував повною мірою соціальний захист і основні гуманітарні потреби цивільного населення на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей.

Військовий експерт Олег Жданов говорить, що після 6 місяців служби на солдатів-строковиків чинять психологічний тиск, щоб змусити підписати контракт, а потім відправляють в зону проведення АТО, де ці «необстріляні» молоді люди і гинуть.

Продовжує залишатися на високому рівні побутова злочинність серед колишніх учасників АТО, в т.ч. із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї та гранат. 19 лютого 2018 року в селі Залісся неподалік від Києва п’яний ветеран АТО стріляв по сусідах з автомата і кидав бойові гранати. Колишній боєць батальйону «Донбас» А. Федорченко 15 лютого 2018 року з нагородного пістолета поранив поліцейського.

У січні 2018 року суд в Маріуполі засудив до довічного ув’язнення колишнього військовослужбовця 28-ї гвардійської мехбригади і екс-учасника АТО Петра Д. Його визнали винним в жорстокому подвійному вбивстві та пограбуванні. Його спільник – теж колишній військовий – отримав аналогічне покарання.

У лютому 2018 року боєць АТО, який знаходився в «самовіллі», після словесної перепалки вбив в Києві ножем в спину на зупинці відомого кухаря Руслана Юрченко.

У квітні 2018 року під час бійки в київському парку Кіото п’яний боєць АТО кинув гранату в людей. У травні 2018 року учасник АТО влаштував стрілянину на зупинці громадського транспорту в центрі Обухова на Київщині.

І таких випадків в звітах МВС і новинній стрічці безліч. У травні 2018 року на центральному автовокзалі в Миколаєві поліцейський патруль затримав двох п’яних військових, які відкрили стрілянину прямо на пасажирській платформі.

У травні 2018 року в селі Лісна Тарновиця Івано-Франківської області, сержант ЗСУ у відпустці жбурнув у натовп людей бойову гранату. В результаті Головний військовий прокурор Анатолій Матіос повідомив про те, що військовослужбовцями щорічно здійснюється близько 20 тисяч злочинів. Вина у вчиненні цих злочинів лежить не тільки безпосередньо на злочинцях-ветеранах АТО, але і на державі, яка не проводить реабілітації своїх громадян, які побували в зоні бойових дій і потребують після цього психологічної адаптації до мирного життя. Так, в черзі на психологічну реабілітацію учасників АТО в Києві вже 20 000 чоловік. При цьому за даними депутата А. Третьякова в Україні на квітень 2018 року вже понад тисячу осіб, що воювали в АТО і закінчили суїцидом.

Крім того, держава часто амністує або призначає м’які покарання саме учасникам АТО, що веде до наступного витка злочинів вже через почуття безкарності, а страждають від цього знову ж звичайні громадяни. Так, за рішенням Орджонікідзевського районного суду Маріуполя від лютого 2018 року боєць полку «Азов», який зарізав на вулиці жителя Маріуполя, буде тільки два роки платити державі штраф у розмірі 20% від зарплати.

Загальна ситуація з безпекою в країні загрозлива. Навіть в столиці вкрай часто відбуваються резонансні злочини. У березні 2018 року в центрі Києва, в ресторані стріляли з гранатомета. Тоді ж співробітник Нацполіції, який підозрюється в торгівлі зброєю кинув гранату і підірвав машину зі співробітниками СБУ, які намагалися його затримати і втік. У червні 2018 року в нічному клубі в Сумах підірвали гранату – 7 поранених, а в Києві – автомобіль.

Погроми в українських містах і селах влаштовують і діючі військовослужбовці ЗСУ. Так, в березні 2018 року жителі с. Нова Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області повідомили про регулярні п’яних дебоші військових з частини, що знаходиться в селі.

Глава Національної поліції України Сергій Князєв заявив, що не пройшли атестацію поліцейські, відновлені на посадах по суду, примусово направлені на Донбас. «Загальна кількість відновлених співробітників поліції, згідно з рішенням суду, близько 2,5 тисяч. Так як рішення суду обов’язкове, ми його виконали негайно. Проте, ми зобов’язані були забезпечити їм стажування без відриву від робочого процесу. Тому ми запропонували їм всім пройти стажування на сході України, в Донецькій і Луганській областях», – повідомив Князєв.

Продовжують створювати негативний образ України також футбольні хулігани. У травні 2018 року перед фіналом Ліги Чемпіонів футбольні хулігани в Києві розгромила паб і побили уболівальників футбольного клубу «Ліверпуль». У червні 2018 року відзначилися фани «Нива-В» підтримавши команду в футболках зі свастикою. Поліція як зазвичай не перешкоджала.

У звітному кварталі в Україні відзначається збільшення кількості розбоїв, а також нападів з метою пограбування. Зокрема, у киян крадуть кошти прямо на вулиці при великій кількості свідків.

Більш того, самих громадян крадуть серед білого дня: за останній час в Україні відбулося кілька викрадень людей, одне з яких привернуло десятки свідків, які намагалися його запобігти. Нещодавно у людей на території парковки біля столичного автосалону викрали сумку з серйозною сумою грошей.

Про зростання злочинів проти особистості та грабежів говорить той факт, що участь в них беруть навіть діти депутатів від коаліції. Так, в продуктовий магазин на вул. Рокосовського в Києві увірвалося двоє в балаклавах. Один з них був затриманий. Затриманим виявився 14-річний син народного депутата і громадського активіста – Ігоря Попова. У нього було вилучено балаклава і стартовий пістолет. В результаті виявилося, що він не «потрапив у погану компанію», а є активістом Нацкорпусу і шанувальником Гітлера, адміністратором декількох нацистських пабліків в соціальних мережах. У березні 2018 року син першого заступника міністра освіти України Володимира Ковтунця, Михайло, взяв участь у розбійному нападі, щоб заволодіти мобільним телефоном Iphone 8+.

Видно, що монополія на насильство остаточно втрачена державою і банди, одягнуті в тоги «патріотів» починають підминати під себе життя. Громадяни намагаються оборонятися. Так, в лютому 2018 року в селі Микуличин в Івано-Франківській області місцеві жителі відбилися від «Національних дружин» з мисливської зброї та пістолетом, які намагалися, за їхніми словами, «проводити операцію з протидії незаконній вирубці лісів».

 

Дотримання права на свободу віросповідання

Реалізація конституційного права громадян на свободу віросповідання (ст. 35 Конституції України) піддавалася в звітний період різним випробуванням. У цьому півріччі мова спочатку йшла про спробу влади руками різного роду радикалів почати релігійну війну перед виборами, а потім перемкнулася на створення «єдиної української помісної церкви» на основі звернень президента і парламенту до Константинопольського патріарха. Ці дії порушували п. 4 ст. 35 Конституції України – «церква і релігійні організації відокремлені від держави».

У січні 2018 року спочатку праворадикальні ЗМІ, а потім і владні органи активно розкручували «сенсацію» з відмовою священика УПЦ в Запоріжжі відспівувати хрещеного в іншій релігійній організації (УПЦ КП) дитини. Представники церков різних напрямків християнства відзначають, що в таїнствах Церкви має право брати участь тільки та людина, яка належить до цієї Церкви, але люди при цьому ставляться до Церкви як до однієї з «філій бюро ритуальних послуг», що в корені не вірно. Сама відмова відспівувати дитину, хрещену в іншої конфесії, не є злочином за національним правом України. Але, СБУ і об’єднана група прокуратури вирішили зайнятися розслідуванням діяльності священика, який відмовився відспівувати дитину. У прокуратурі вважають, що служитель УПЦ порушив рівноправність громадян за статтею 161 КК України.

Але за такою логікою можна прийти в мечеть або синагогу і зажадати свинини, а після відмови заявляти про порушення рівноправності. «Коли мова йде про порушення рівноправності, то тут питання стоїть про обмеження конституційних прав і свобод. Але справа в тому, що не існує таких конституційних прав як «бути хрещеним», «бути вінчаним», «бути розвінчаним», «бути висповіданим», «бути прощеним Богом», «бути обрізаним», «мати право дотримуватися посту або Шаббат по суботах», «святкувати Великдень, Рамадан» і т.п. Тому це не може бути порушено. Це все релігійні традиції і обряди. І церква у нас відокремлена від держави!», зазначає адвокат Олена Льошенко. Крім того, на думку прокуратури священики порушують законодавство України тим, що в проповідях «допускають висловлювання про єдність слов’янських народів». Священики в свою чергу дали відповідь прокуратурі: «Запорізька єпархія УПЦ висловлює подяку правоохоронцям за початок слідчих дій по ситуації про розпалювання релігійної ворожнечі і ненависті в нашому краї», – заявив керуючий єпархією митрополит Лука.

Уже традиційно різного роду праворадикали діють проти УПЦ. Так, на початку січня 2018 року в Києві біля Києво-Печерської Лаври радикали з організації «С14», з подачі і під контролем СБУ, влаштували протест «проти ФСБ»: заблокували в’їзд в печери Києво-Печерської лаври.

На думку політологів, в даній ситуації зійшлося кілька чинників: бажання угруповання «попіаритися», що і було зроблено; також це було послання від влади, яким «С14» підпорядковані: «Це була ще не атака, а загроза атакувати УПЦ МП по-справжньому, якщо та не погодиться грати за правилами влади», – вважає експерт Руслан Бортник. Політолог Кость Бондаренко в свою чергу вважає, що галас навколо УПЦ має завдання її дискредитувати: Церкві не пробачили її активну участь у звільненні осіб, утримуваних сторонами конфлікту на Донбасі: «У цьому обміні була висока роль Митрополита Київського і Всієї України Онуфрія. І це багатьом не сподобалося. Особливо на тлі того, як на порятунку бійців піарився Порошенко», – коментує Бондаренко.

У січні-лютому 2018 року радикальні елементи з «С14» і ряду інших угруповань, з подачі влади вступили в конфлікт з УПЦ і намагалися знести Десятинний монастир в Києві. Спочатку, в січні два п’яних молодика намагалися його підпалити, але були зупинені і затримані поліцією, потім ультраправі націоналісти пригрозили знести монастир, як самовільне будівництво. Київрада підтримала дії радикалів, оголосивши монастир «самобудом» і заявивши, що знесе його. Влада вже готова була реалізувати це рішення силами «С14» в лютому 2018 року, але ті натрапили на опір тисяч киян. Зрозуміло, що віруючі не можуть охороняти монастир цілодобово, і радикали при бажанні все одно знайдуть час для проведення своїх «протестних акцій». Однак підтримка, яку отримала УПЦ, повинна змусити владу задуматися над тим, що зниження напруження в церковних питаннях – і в її інтересах теж. Мета у влади та ж – розпалювання церковної війни і міжрелігійну ненависть в Україні силами радикальних елементів перед виборами.

У лютому 2018 року у Львові згорів храм УПЦ, який вимагали демонтувати активісти. Основна версія – підпал. Цей храм тиждень тому у Львові закликали демонтувати, бо він нібито був побудований незаконно. Львівська єпархія УПЦ заявила, що протести через цей храм влаштовують радикальні організації заради отримання політичних рейтингів. У березні 2018 року підпалили храм Преображення Господнього УПЦ, який знаходиться в Оболонському районі Києва. В Інформаційно-просвітницькому відділі УПЦ додають, що храм отримав значні пошкодження і потребує ремонту.

В УПЦ події січня-лютого 2018 року вважають цілеспрямованою політикою: «Хтось дуже хоче розхитати ситуацію в країні і використовує для цього релігійний фактор. Інструмент – радикали і націоналісти. Об’єкт атаки – УПЦ з її храмами і людьми. Кінцевий адресат – стабільність в країні і влада. Все дуже цинічно. Бізнес, нічого особистого. Що робити нам? Захищати Церкву, але й не вестися на провокації».

У квітні 2018 року влада спочатку в особі президента Порошенко, а потім і Верховної Ради надіслала листа Константинопольському патріарху з проханням створити в Україні «Українську православну автокефальну помісну церкву». Створити її планують на основі однієї з нині невизнаних іншими православними церквами релігійної організації – УПЦ КП з підключенням іншої – УАПЦ. Пізніше планується відірвати ряд парафій і від УПЦ.

Спочатку планувалося провести розкол і всередині УПЦ, але ця спроба провалилася, тому влада пішла шляхом персонального відколювання окремих парафій від УПЦ. Так, в травні 2018 року влада через представників місцевої влади і силових структур, розіслала священикам міських і сільських церков УПЦ бланк звернення до Константинополя з підтримкою автокефалії. Їх ставлять перед вибором – або підпис під листом, або терор з боку націонал-радикалів, аж до насильницької передачі храму в Київський патріархат. Останній пункт звернення говорить про неприпустимість втручання радикалів в церковні питання, але стоїть він після заяви про підтримку автокефалії. Таким чином священикам дають зрозуміти: як тільки вони виступлять в підтримку президентської ініціативи, радикали їх чіпати не будуть. Ця кампанія стала ще одним свідченням того, що ультраправі організації знаходяться на утриманні влади, а та використовує їх для досягнення своїх цілей. А це – не тільки не європейська демократія, це найгірша практика диктаторських режимів Південної Америки і фашистських режимів 30-х років.

Інакше як втручанням держави в справи релігійних організацій, що порушує ст. 35 Конституції, всі ці дії влади розглядати не можна. Це внутрішня справа церков, які самі повинні вирішувати з ким об’єднуватися. Як зазначив народний депутат А. Деркач: «Україна – країна багатьох конфесій. В такій державі, жоден держорган не має права вирішувати, якою має бути форма релігійного устрою або будь-якої релігійної групи… ініціатива президента і вчорашнє рішення Ради втрутитися в питання релігії. Це безпосередньо порушує Конституцію України. Ми з депутатами готуємо звернення до Конституційного суду».

В Україні продовжують діяти різного роду «харизматичні» секти і деструктивні культи. Особливо активно в звітний період діє «Церква Відродження» Володимира Мунтяна, за допомогою гіпнозу і НЛП оббирає тисячі прихожан. Держава ніяк в її діяльність не втручається, так як секта підтримує владу.

 

Обмеження права громадян на зібрання і вираження поглядів

Триває практика обмежувати конституційну норму про свободу зібрань (ст. 39 Конституції України) і свободу вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України).

Влада продовжує залякувати громадян, щоб перешкоджати їм проводити мітинги та інші протестні акції. Так, радикальні елементи в лютому 2018 року в Запоріжжі розігнали акцію, присвячену визволенню Сталінграда.

8 березня було скоєно напад на мітинг за права жінок в Ужгороді: учасників облили фарбою. За результатами інциденту затримали шість осіб, серед яких чотирьох жінок. Пізніше учасники акції, а також деякі інші активісти заявляли про погрози і випадки вуличних нападів.

1 травня в Одесі на мітингу зібралися, в основному, люди похилого віку, які спочатку виконували єврейські і одеські пісні, а потім спробували пройтися маршем в бік Куликова поля. На вулиці Рішельєвській на літніх людей напали ультраправі націоналісти. За попередньою інформацією, жінка похилого віку учасниця мітингу вдарила одного з націоналістів держаком від прапора по голові. За це її спробувала затримати поліція, але отримала несподівану відсіч.

2 травня в Одесі на учасників поминання загиблих в 2014 році нападали і били праворадикали. При цьому націоналісти в соцмережах згадують свій «тріумф» і серйозно заявляють про «свято», а також провели в місті переможний марш «Українського порядку».

Крім усіляких праворадикальних угруповань типу «С14», «Цивільний корпус», «Народні дружини», поширюються повідомлення про створення в рамках військових структур груп швидкого реагування по усуненню незгодних. Так, командир взводу бригади швидкого реагування внутрішніх військ Дмитро Бабкін розмістив у Фейсбуці відверте оголошення: «Маю намір створити оперативний резерв для захисту нашого вибору, зробленого 25 травня 2014 року, щоб воююча Україна без додаткових потрясінь і внутрішніх викликів могла дійти до виборів Президента в березні 2019 року … Місія оперативного резерву – фізичний вплив на «шатунів» – посібників зовнішнього агресора – Росії в розгойдуванні ситуації всередині України. В умовах, коли суспільство перебуває на межі, а силовики не наважуються застосовувати зброю навіть у тих ситуаціях, в яких Статут та інструкції прямо вимагають від них цього».

Активно ультраправі радикали борються з усіма спробами проведення акцій пов’язаних з ЛГБТ. Так, представники партії «Національний корпус» 31 березня 2018 року зірвали в Полтаві тренінг організації TERGO для психологів, присвячений особливостям роботи з представниками ЛГБТ-спільноти. 13 лютого 2018 року в харківській книгарні «Є» радикали зірвали лекцію-дискусію Анни Шаригіноъ про ЛГБТ-рух в Україні і світі. У травні 2018 року невідомі зірвали в Києві проведення заходу «Наступ на права ЛГБТ як форма цензури: досвід Росії», організованого Amnesty International Ukraine.

Як вже стало в останні роки неприємною традицією святкування 9 травня і звільнення українських міст від німецько-фашистських загарбників не проходить без сутичок з їх ідейними послідовниками і активними діями влади проти людей, якы використовують різну емблематику Червоної армії. Так, в лютому 2018 року в Кривому Розі поліція відкрила провадження через використання червоних прапорів військовослужбовцями Національної гвардії України на заходах з нагоди 74-ї річниці визволення міста від німецьких окупантів. У квітні 2018 року націоналісти на службі СБУ з С14 напали на акцію щодо покладення квітів до могили генерала Ватутіна в Маріїнському парку в центрі Києва, облили могилу фарбою і зробили на ній селфі. У квітні в Одесі на Алеї Слави члени радикальної націоналістичної організації «С14» зафарбували назви російських міст-героїв часів Великої вітчизняної війни.

Влада дуже боїться будь-яких самостійних протестів громадян і тому всіляко залякують і арештовують їх організаторів. З листопада 2017 року сидить в СІЗО Рівного за організацію мітингу за легалізацію видобутку бурштину активіст «Правого сектора» Я. Гранітний. Головне, що йому інкримінують – звинувачення в сепаратизмі, хоча мітинг проходив виключно під економічними гаслами. У Чернігові в березні 2018 року організаторів акції «Не плати за опалення» викликали в СБУ. У березні 2018 року СБУ провела обшук і в будинку голови львівської гуманітарної групи руху «Український вибір» Інни Іваночко. Львів’янка здобула популярність своєю боротьбою (в тому числі, в судових інстанціях) за збереження львівського меморіалу Слави, який збираються знести.

У березні 2018 року влада розгромила наметове містечко прихильників Саакашвілі під Верховною Радою, багатьох з них побили і затримали. При цьому також був побитий журналіст «Радіо Свобода» Р. Нужненко. Загалом після подій під Верховною Радою 3 березня, як повідомили в поліції, в лікарні звернулися 13 осіб з числа тих, що знаходилися в наметовому містечку, і 7 співробітників поліції. Всього в поліцію доставили 111 осіб, більшість з яких відпустили. Розгін «Міхомайдана» – порушення права на мирний протест. Причому з надмірним застосуванням сили, приниженням особистої гідності затриманих (ставили на коліна на сніг). Міжнародна правозахисна організація Amnesty International закликає розслідувати дії поліцейських і представників Нацгвардії під час демонтажу наметового містечка під Верховною Радою.

У лютому 2018 року президент Порошенко заявив про бажання дати свідчення в суді у справі про державну зраду Януковича. Перед тим як президент прибув давати свідчення в будівлі суду влаштували особистий обшук осіб жіночої статі з їх роздяганням в пошуках представниць Femen, які збиралися влаштувати акцію протесту в своєму стилі. Кількох активісток виявили та затримали в поліції. У той же час, крім як перешкоджанням свободі протестів, ці дії розглядати не можна. Попередні затримання громадянок, які нічого не вчинили, також незаконні.

У березні 2018 року губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль підписав розпорядження про заборону носіння балаклав при проведенні масових заходів; між тим, коли екс-президент України Віктор Янукович запропонував те ж саме, його назвали «диктатором». Розпорядження рекомендує поліції області вжити додаткових заходів щодо захисту громадян під час проведення масових заходів, заборонивши участь в них людей в балаклавах, шоломах або з використанням інших засобів маскування особи. На думку Москаля, ситуація, коли одні українці збираються на масові заходи і «ховають обличчя» від українців і «прикриваються патріотичними гаслами», ненормальна.

Продовжує поповнюватися база сайту «Миротворець». У січні 2018 року туди потрапив український композитор В. Бистряков коли заявив, що на боці бойовиків воює тільки місцеве населення, а військовим ЗСУ допомагають іноземці. У червні 2018 року на «Миротворець» потрапив Патріарх Сербський Іриней. Визначення було наступним: «антиукраїнський пропагандист. Противник незалежності українського православ’я від … РПЦ. Розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі». Приводом послужило те, що патріарх Іриней заявив, що Сербська православна церква не підтримує ідею створити в Україні незалежну автокефальну церкву і назвав її «богохульством розкольника». На протиправну діяльність сайту звернули увагу на рівні ООН. Так, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Бенджамін Моро заявив в березні 2018 року, що сайт «Миротворець», на якому публікувалися особисті дані тисяч людей, в тому числі медіа-фахівців та активістів неурядових організацій, називаючи їх прихильниками бойовиків і «тероризму», порушує право на приватне життя і презумпцію невинності.

У звітному кварталі для українських громадян стали очевидними наслідки політики, що проводиться з 2014 року по героїзації Степана Бандери, Юрія Шухевича та УПА, чия участь у Другій світовій війні є щонайменше неоднозначною, а для деяких сусідніх держав і відверто ворожою. Найбільш гостро дана проблема стала в стосунках з країною, яка колись виступала «адвокатом» України в Європі – Польщею. Спочатку цілий ряд вищих політичних осіб Польщі закликали не переписувати історію і не звеличувати осіб винних в масових вбивствах поляків. Пізніше, заборонили в’їзд до Польщі особам, які пропагують Бандеру, таким як В’ятрович. Всього, в Польщі список небажаних для в’їзду громадян України складається з 13 тис. прізвищ. Для порівняння росіян в ньому 1,3 тис.

У січні 2018 року міжнародна компанія Lindab, яка має виробничі потужності під Варшавою, зобов’язала співробітників-українців носити одяг в кольорах національного прапора. Це інакше як сегрегацією розглядати не можна.

У лютому 2018 року в Польщі стали бити громадян України вже тільки за те, що вони розмовляють українською. Тобто, державна політика України зі звеличення Бандери, натрапивши на відповідну польську реакцію, викликала величезний клубок проблем, про існування яких раніше і не підозрювали.

 

Діяльність професійних «громадських активістів»

Особливо активними стали різного роду «професійні патріоти». Вони вже давно збилися в приватні армії, обзавелися зброєю, зараз перед ними стоїть більш амбітне завдання – легалізуватися, як силовим структурам або під «дахом» силових структур.

У звітному кварталі продовжилася раніше намічена тенденція щодо повного переходу в підпорядкування різних силових структур угруповань, раніше формально незалежних банд «активістів». Також відбувається «укрупнення» таких організацій, ліквідація, часом і фізична, конкурентів. Найбільш потужними з таких угруповань є «С14», «Національний корпус» і «Національні дружини».

У звітному періоді про своє існування під «дахом» СБУ заявив ватажок радикального угруповання «С14» Є. Карась, в цьому ж його звинуватили і «колеги». При цьому, крім стандартних погромів опонентів і політичних конкурентів, її члени звинувачуються у вбивстві О. Бузини, але отримують бюджетне фінансування на свою діяльність від Київради, Чернігівської обладміністрації та Мінмолодьспорту. Так, «С14» стало працювати «Муніципальної вартою» Голосіївського району Києва – офіційними помічниками Нацполіції, з відповідним офіційним правом на насильство. Тобто, українська держава прямо утримує ультраправих радикалів, а СБУ використовує їх за своїми потребами, там, де з якоїсь причини не може діяти в офіційному статусі – наприклад в погромах УПЦ.

Щоб «працювати» «Муніципальною вартою» Голосіївського району угрупованню «С14» довелося відстоювати це право у конфлікті з 30-ма особами, зі своїми конкурентами-активістами з «Варти Голосієво». «С14» продовжує підминати під себе інші угруповання в Києві. У січні 2018 року іншим працівникам «Муніципальної поліції», вже в Подільському районі від ГО «Громадський адвокат» депутата Київради Дідовця, хтось із конкуруючих «бригад» активістів спалив авто.

Взагалі, спочатку, тодішній глава апарату КМДА В. Бондаренко (пішов з посади через підроблений диплом про освіту) заявив журналістам, що «Муніципальна варта» Києва буде фінансуватися за рахунок столичної скарбниці. Тоді передбачалося, що 500 «стражників» для столиці наберуть з числа ветеранів АТО, попередньо перевіривши їх моральні та ділові якості, а також стан здоров’я. Було створено комунальне підприємство “Муніципальна охорона”, якому зі старту бюджет виділив 556 тис. грн. Але і це ще не найголовніше. Окремо було акцентовано – в трактуванні влади, співробітниками «Муніципальної варти» та «Муніципальної охорони» можуть бути одні й ті ж люди. До завдань яких, серед іншого, буде входити охорона комунальних підприємств міста. Це дуже солідний «пиріг» – щорічно Київ витрачає на безпеку своїх об’єктів близько 300 млн. грн. Частина з цих коштів піде на оплату муніципальних «стражників».

Незабаром після рішення таким чином фінансового питання, в районах столиці (принаймні, в Святошинському та Подільському) приступили до запуску проектів «стражників» на місцях. У Голосіївському випадку виявилося, що «рулити процесом» влада призначила представників націоналістичних організацій ультраправого спрямування. Яких, як виходить, держава не поспішає закликати до відповіді за скоєні правопорушення. Більш того, держава формує тим самим армію своїх прихильників «в законі», готових вирішувати будь-які питання.

Крім того, у випадку з «поліцією Дідовця» виникають інші питання: «По-перше, «муніципальна поліція імені Дідовця» – це незаконне формування, яке не погодило статутні документи ні в КМДА, ні в поліції, ні у прикордонників. По-друге, вони не патрулюють місто спільно з поліцією, як того вимагає закон, – каже О. Куявський з КМДА. – Виходячи з перших двох пунктів, можна зробити висновок, що Дідовець створив незаконне формування, і з цього приводу є листи за підписом мера в Нацполіцію, Генпрокуратуру, НАБУ, Мін’юст. Чекаємо їх офіційної реакції. «Муніципальна поліція» буде знята з реєстрації за процедурою, передбаченою законодавством (скільки б часу на це не було потрібно), або вони повернуться в законодавче поле».

У січні 2018 року структури Арсена Авакова і Андрія Білецького запустили новий проект «помічників поліції» в балаклавах – «Національні дружини». Є думка, що таким чином перший з них передавав «привіт» президенту Порошенко, хоча пізніше і відхрестився від причетності до них: «Я, як міністр не дозволю, щоб були паралельні структури, які намагаються на вулицях вести себе як альтернативні парамілітарні формування».

Презентація «Національних дружин» відбувалася на Хрещатику в Києві. Нові «тітушки» прямо заявили – «Нас багато. Ми не боїмося застосувати Силу, щоб встановити на вулицях Український Порядок!». «Особовий склад організації – це колишні учасники бойових дій, патріотична молодь і небайдужі громадяни», – кажуть борці за «Український порядок». Чергові «активісти» претендують на участь в патрулюванні вулиць спільно з поліцією.

«Нацдружини» презентовані як беззбройне цивільне об’єднання тих, хто бореться з наркотиками і «алкогольним геноцидом», служить українському народу, здійснюючи патрулювання. Правда, дивлячись на те, як марширують колони в єдиній уніформі якось створювалися сумніви, що «дружинники» обмежать свою діяльність на вулицях боротьбою з алкоголем і наркотиками. МВС в цілому схвалив нову структуру. У той же час, як зазначив з цього приводу політолог Михайло Чаплига: «Якими б гнилими не були держструктури – вони, як мінімум, несуть відповідальність перед законом. Вони представляють державу – їх дії можуть бути оскаржені». На його думку, нинішня влада готується до передачі всієї силової влади парамілітарні формування. Звичайно, в рамках загальної кризи влади створенням чергової приватної армії вже нікого не здивуєш, просто цього разу верхом цинізму було проведення дійства в відкриту в центрі столиці.

Своє тестування «Дружини» пройшли вже 29 січня 2018 року на сесії Черкаської міської ради, коли увійшли в зал засідань у чорній формі і балаклавах і примушували приймати місцевих депутатів бюджет міста. Було оголошено, що жоден депутат не покине сесію до прийняття бюджету. У поліції інцидент під час сесії трактували як «хуліганство» – по ч.2 ст.296 КК України. У червні 2018 року активісти організації «Національні дружини» зірвали засідання Київради. Близько 40 осіб у однакових футболках з написами «Національні дружини» перебували в кулуарах сесійної зали і під час обговорення депутатами проекту рішення щодо варіантів збереження артефактів на Поштовій площі почали голосно кричати: «Ганьба!» і намагатися потрапити в зал. Наступного разу ареною для використання «хуліганів» може стати і Верховна Рада України. Радикали можуть бути використані для прийняття потрібного законопроекту.

Продовжує тему зрощування ультраправих з владою їх масове включення до складу Ради громадського контролю НАБУ в травні 2018 року. НАБУ вкрай турбує українську владу як недостатньо підконтрольний їй орган і фактично єдиним механізмом контролю за ним залишається ця Рада громадського контролю. Він впливає на формування НАБУ і інші внутрішні питання. Раніше його склад формувався виключно з різного роду «антикорупційних грантоїдів», але в цьому році ситуація змінилася. Максимальна кількість голосів в інтернет-голосуванні отримали представники ультраправих організацій – «С14» і досі невідомої «Демократичного сокири Орди». Наприклад, «Демократична сокира орди» забезпечила своїм кандидатам, в цілому, 19,6 тис. голосів.

Представники вже існуючих «активістів» продовжують захищати бізнес-інтереси влади громлячи її конкурентів. Угруповання «Національний корпус», що знаходиться в підпорядкуванні МВС і пов’язане з полком Нацгвардії «Азов», громило лото-кіоски бізнес-конкурентів на метро «Нивки», називаючи це «боротьбою з незаконним гральним бізнесом і агресором». Поліція затримала ряд погромників, але через годину ще більший натовп радикалів в балаклавах штурмувала відділення поліції на вул. Щербакова, вимагаючи відпустити своїх затриманих товаришів. В результаті о 23:00 всіх погромників відпустили.

В Одесі поліція в березні 2018 року мала намір провести в будівлі готелю «Велика Московська» на Дерибасівській обшуки, і активісти ВО «Свобода» захотіли прийняти в них участь. Поліція була не проти: «Представники громадських організацій – патріотично налаштованих, радикальних – виявили бажання здійснювати громадський контроль за тим, що тут відбувається. Вони не вдиралися туди самостійно, а їм дали на це дозвіл процесуальні особи», – заявив радник глави управління поліції Одеси Руслан Форостяк. Потім правоохоронці пішли, а активісти залишилися і оголосили будівлю захопленою. Відзначимо, що українське законодавство не передбачає такої процедури, як контроль за проведенням слідчих дій з боку активістів. На територію об’єкта, що належить приватній особі, за рішенням суду для проведення обшуку можуть бути допущені правоохоронці, поняті, але ніяк не «глядачі» з числа активістів.

Цікаво, що населення зневірившись у можливості правоохоронної системи іноді звертається до праворадикалів для захисту своїх інтересів. Так, в травні 2018 року жителі Осокорків, яких побили забудовники звернулися до «Національному корпусу», який у відповідь розгромив будівництво, побив її охорону і паралельно поліцейське начальство, а також познущалися над журналістами 5 каналу. Радикали спокійно пішли, поліція нічого зробити не змогла.

Беруть участь «активісти» і в звичайному бандитизмі. Так, в березні 2018 року в Одесі були затримані бандити, підозрювані у викраденні жителя Одеси в жовтні 2017 року у рідних якого вимагали 200 тисяч доларів. При затриманні у членів угруповання вилучили солідний арсенал: кулемет, автомат, помпову рушницю, пістолети, гранати тощо. Одним із затриманих виявився керівник партії «Національний корпус» в Одесі Олександр Новосельський.

Тривають грабежі татарських ОПГ в Херсонській області. У травні 2018 року ізраїльський підприємець Роман Купер звинуватив керівника одеської організації «РГБ» ( «Рада громадської безпеки») Марка Гордієнко у вимаганні з нього 100 000 доларів. Пізніше «бійці» Гордієнко влаштували побоїще з охороною Купера на Фонтанській дорозі. «Патріоти» закидали будівлю камінням і яйцями. Між активістами та поліцейськими відбулося кілька бійок, в результаті яких постраждали кілька правоохоронців, а один з патріотів був затриманий.

У травні 2018 року колишній глава Правого сектора в Одесі С. Стерненко перевищуючи необхідну самооборону зарізав одну людину і поранив іншу. При цьому ніхто не був узятий під варту і нікому не висунули звинувачень. Стерненко ще й дали охорону! І це при тому, що раніше на нього було заведено дві кримінальні справи: за викрадення людини та організацію масових заворушень.

Крім того, колишні учасники АТО, що приймати участь в бойових діях і не знайшли своєї реалізації в цивільному житті, залучаються і до скоєння різного роду замовних злочинів. Так, найманим вбивцею російського депутата Вороненкова виявився колишній учасник АТО, підпали офісів угорських організацій в Закарпатті в 2018 року здійснювали колишні учасники АТО.

Традицією вже з 2014 року є тиск «патріотів-активістів» на суди з метою прийняття потрібного їм рішення або відбиття товаришів. Так, вони захопили суд в місті Рубіжному під час розгляду апеляції справи громадянина, який палив у місті автомобілі людей, яких він визначав, як «сепаратистів» і кидав гранати в їх будинки, за що вже був засуджений до 10 років. Суд під тиском відправив справу назад на розгляд в першу інстанцію.

«Патріоти-активісти» продовжують нав’язувати силою свої погляди населенню країни. Так, 17 лютого 2018 року група українських ультраправих радикалів напала на представництво Росспівробітництва в центрі Києва. Радикали влаштували погром в будівлі, зірвали і розтоптали російський прапор, розгромили виставку пам’яті Федора Шаляпіна і розписали стіни гаслами. В ході акції звучали заклики до фізичної розправи над співробітниками і гостями Російського центру науки і культури, хоча в будівлі перебувало понад 50 дітей. На місце інциденту прибули співробітники поліції і моніторингової місії ОБСЄ, проте нікого з радикалів не затримали. На наступний день на Росспівробітництво було скоєно новий напад радикалів, приурочений річниці початку масових вбивств на Майдані.

У березні у Львові представники націоналістичних організацій блокували виступ співачки Ірини Білик, учасники акції влаштували «коридор ганьби» перед входом в Оперний театр і примусили її публічно визнати Росію країною-агресором. У травні 2018 року після виступів в Москві на концерті до Дня Перемоги отримував погрози від ультраправих радикалів співак В. Козловський, націоналісти також намагалися зірвати його концерт в травні в Одесі. А депутати Львівської облради прийняли звернення до президента України про позбавлення Козловського звання «Заслужений артист України».

Кілька разів вандали заливали бетоном «Вічний вогонь» в Парку Слави в Києві. В результаті охороняти його доводилося в різний час і Іллі Ківі і Вадиму Новінському. Офіційна влада протистояти вандалам мабуть знову нездатна.

Погроми від активістів відбуваються не тільки в столиці, а й на місцях. Так 19 лютого 2018 року на Чернігівщині – представники агрофірми, побили депутата облради Д. Іванова, який ініціював збільшення плати за землю, щоб місцеві жителі отримували підвищені виплати від агрофірми «Плиски-Агро» за використання землі. Мер Косова Юрій Плосконос звинуватив «героїв АТО» в рекеті, обізвав «бандитами в камуфляжі», серед яких не знайти жодної порядної людини. У травні 2018 року в Нікополі після нападу представників Правого сектора на міськраду прозвучала стрілянина. У травні 2018 року офіс «Трудовий Харківщини» розгромив «Нацкорпус» і опублікував відеозапис своїх дій в соціальних мережах.

У той же час місцеві погроми від активістів можуть привести і до значних міжнародних наслідків. У лютому 2018 року невідомі кинули «коктейль Молотова» в будівлю Товариства угорської культури Закарпаття. Після цього терпіння угорців почало вичерпуватися, і вони зажадали ввести місію ОБСЄ на Закарпаття. Трохи пізніше глава МЗС Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну в тому, що закарпатські угорці не були запрошені на зустріч з українським урядом в Києві, де повинні були обговорити закон «Про освіту».

У січні 2018 року відомий французький політик Тьєррі Маріані подав до суду на українського активіста Максима Михаленко через піст з погрозами життю в соціальній мережі Facebook. Суд визнав позов правомірним, передав справу республіканському прокурору. Протягом наступних шести місяців прокурор повинен знайти Михаленко і передати йому повістку, щоб він з’явився в суд для дачі показань. Кримінальну справу проти Михаленко порушено за статтями номер 222-17, 222-44 та 222-45 Кримінального Кодексу Франції – загроза вбивства людини. Якщо суд визнає Михаленко винним, йому загрожує від 6 місяців в’язниці і 7500 євро штрафу.

У травні 2018 року «активістами» з «С14» був викрадений відпущений перед цим українським судом бразилець Рафаель Лусваргі. За повідомленнями ЗМІ викрадення сталося на території посольства Бразилії. Якщо це дійсно так, то крім викрадення і побиття людини, що карається за українським Кримінальним кодексом, ними порушена також Віденська конвенція про дипломатичні відносини, згідно з якою територія посольства є недоторканною, а держава перебування – тобто Україна, відповідальною за його безпеку. На вимогу адвоката бразильця проти ватажка «С14» СБУ було відкрито справу про вчинення кримінального злочину по ст. 258 (терористичний акт) і ст. 146 (незаконне позбавлення волі) КК.

Дається взнаки в глобальному масштабі і попередня діяльність «активістів», підтримана державною владою. Йдеться про так звану «блокаду Донбасу» в рамках якої держава заборонила і припинила всілякі відносини з непідконтрольною Україні територією.

В результаті це призвело до істотного падіння видобутку вугілля в країні. У січні 2018 року видобуток вугілля в Україні скоротився на 27,3% (на 1 млн 0,8 тисяч тон) у порівнянні з аналогічним періодом 2017 року – до 2,66 млн т. В результаті Україна тепер змушена дорожче купувати по всьому світу, і в першу чергу в оголошеної в черговий раз в звітному періоді Верховною Радою «державою-агресором» Росії. Зокрема, з РФ надійшов вугілля на $ 170,579 млн (частка в імпорті 60,67%), з США – на $ 91,017 млн (32,37%), з Канади – на $ 13,1 млн (4,66%). Всього, згідно з даними УКРІНФОРМ, вугілля імпортовано на суму $281 млн, що на 64,5% більше, ніж в січні-2017 ($170,897 млн). А в порівнянні з 2016 роком у 2017 році валютні витрати на покупку вугілля зросли майже в два рази – до 2,744 мільярда доларів з 1,467 мільярда доларів. При цьому, в більшості випадків «російське» вугілля насправді йде з тої самої непідконтрольної території Донбасу, просто через Росію. Так, за словами Д. Тимчука «в угрупованні« ДНР» заявляють, що на шахтах об’єднання «Торезантрацит» в цьому році вже видобули 2 мільйони тон вугілля. Це навіть трохи більше, ніж той запас, з яким вся Україна входить в зиму. Навіть якщо ця цифра є правдивою хоча б на половину, таку кількість вугілля угрупованню «ДНР» нікуди дівати. Комунальне опалення і дві ТЕС – ось і всі споживачі бойовиків. Єдиний шлях – вивезення в Росію».

Цікаво, що як тільки колишній «активіст» починає діяти наперекір владі, одразу виникає інформація про його протиправну діяльність та перспектива кримінальної справи. Наприклад, під час «майдану Сакаашвілі» в березні 2018 року була опублікована інформація, що проти одного з його організаторів народного депутата Семена Семенченко готувалася кримінальна справа за ряд злочинів, скоєних ним під час перебування «героєм-активістом», який боровся з сепаратистами: незаконне отримання військового звання, викрадення і незаконне позбавлення волі, розбійні напади, і ряд інших тяжких злочинів.

На нагальний обов’язок держави для забезпечення прав громадян приборкати діяльність різного роду праворадикалів з «С14», «Правого сектору», «Традицію і порядку», «Карпатської Січі» та інших звернули в червні 2018 року увагу правозахисники з Human Rights Watch, Freedom house , Amnesty International і Front Line Defenders. Вони написали відкрите звернення з такою вимогою до Генерального прокурора та Міністра внутрішніх справ України. Правозахисники зазначили, що праворадикали «зробили щонайменше два десятка нападів або актів залякування в Києві, Вінниці, Ужгороді, Львові, Чернівцях, Івано-Франківську та інших містах України. Правоохоронні органи неохоче починають розслідування погроз і нападів, скоєних цими групами. У випадках, коли розслідування було розпочато, немає ніяких ознак ефективного розслідування та виявлення злочинців, незважаючи на те, що нападники привселюдно заявляють про відповідальність за напади в соцмережах в деяких випадках». Крім того, правозахисники висловлюють стурбованість з приводу того, що члени цих та інших радикальних груп залучаються до «поліцейської» діяльності, зокрема, до патрулювання вулиць.

 

Ситуація в сфері соціального захисту, охорони здоров’я, освіти і санітарії

Соціальні зобов’язання української держави, які зафіксовані в Конституції: преамбула (Україна – соціальна держава), ст. 46 (громадяни мають право на соціальний захист, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом), ст. 48 (право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло), ст. 49 (Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена), ст. 50 (право на безпечне для життя і здоров’я довкілля) державою абсолютно не виконуються і перетворені в суто декларативні норми.

Ключовою законодавчою новацією звітного періоду став вступ в силу з 1 січня 2018 року закону «Про житлово-комунальні послуги». Цей закон ввів безліч каральних новацій для українських громадян. Зокрема, пеня в розмірі 0,01% за кожен день прострочення з дати, коли закінчився термін оплати. У поєднанні з розглянутої в минулому звіті «судовою реформою» – стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відповідно до змін до Цивільного процесуального кодексу (і Господарський процесуальний кодекс) буде розглядатися за спрощеною процедурою, тобто в одне засідання без виклику відповідача. Боржник відтепер позбавлений буде можливості доводити в суді, що він не отримав (або отримав неякісні) житлово-комунальні послуги.

Крім того, створюється новий механізм відключення боржників, однак, він виписаний не конкретно, а абстрактно, тому невідомо, як постачальники будуть трактувати свої повноваження щодо відключення споживачів від послуг. Якщо у когось з мешканців багатоквартирного будинку виникає борг, наприклад, за постачання квартир гарячою водою, постачальник не зможе «відрізати» цього конкретного абонента. А ось «відрізати» за борг цього конкретного абонента весь будинок, навіть тих, хто платить справно, – цілком реально.

Закон змушує кожного абонента підписувати договори з монополістами, але не сказано, як відмовитися від їхніх послуг. Ще однією небезпечною новацією є сама суть індивідуальних договорів з постачальниками. Якщо жителям будинку вдалося створити своє ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків), то вони можуть підписувати колективні договори з постачальниками послуг. Там, де таких об’єднань не буде, постачальники мають право вводити індивідуальні націнки або послуги, наприклад, абонплату, або індивідуальні тарифи за обслуговування лічильників.

Також введення абонплати означає, що українці тепер будуть платити за опалення, водопостачання, газ і електрику, навіть якщо не користувались цими послугами, наприклад, перебуваючи у від’їзді. З опаленням ситуація і зовсім критична. Абонплата буде братися круглий рік, в той час як сама послуга надається тільки за останні півроку. По суті, та ж ситуація і з гарячою водою, оскільки вже навіть в більшій частині Києва її не буває з травня по жовтень. Не кажучи вже про решту міст. Зона відповідальності постачальника послуги буде закінчуватися на вході в будинок, мовляв, труба з гарячою водою дійшла до будинку, а далі – проблеми мешканців. І якщо цю трубу прорве в підвалі або між перекриттями, скидатися на ремонт мешканці будинку повинні будуть самі, до постачальника послуги у них не повинно бути питань. До слова, за новим законом, будинок стає за замовчуванням «доторканним» для постачальників послуг. Так, споживач буде зобов’язаний допускати представників постачальника послуг не тільки в так звані МЗК – місця загального користування, а й в об’єкти нерухомості, де знаходяться лічильники. Чи не складно спрогнозувати, що під таке визначення може потрапити і звичайна квартира, якщо лічильники на електроенергію, воду і тепло встановлені всередині квартири, а не на сходовому майданчику.

Тарифи на різного роду послуги ЖКГ весь час зростають. НКРЕКУ анонсувала чергове підвищення цін на електрику. Оптово-ринкові ціни з 1 січня підвищилися на 9,5%, а з 1 квітня – ще на 6,1%. Слідом за ними підвищилися і роздрібні ціни. В цілому – на 16%. Хоча в 2015-му, приймаючи рішення про п’ять підвищень тарифів впродовж двох років, уряд обіцяв, що на цьому все і закінчиться. Підйом цін пов’язаний із закупівлями дорогого «американського» вугілля, через блокаду так званих «ЛДНР». У січні 2018 року Кабінет міністрів змінив методику визначення ціни газу для населення, що призвело до його подорожчання в квітні з 4942 грн. за тисячу м3 до 5352 грн. У січні 2018 року в зв’язку з істотним подорожчанням ПММ подорожчав проїзд в київських маршрутках на 1-2 грн.

У зв’язку із зростанням тарифів в Україні продовжує зростати кількість одержувачів субсидій. За даними Держстату, державну допомогу отримували 6631,7 тис. сімей. Цей показник становить 44,3% від загальної кількості сімей країни. Середній розмір компенсації на одне домогосподарство дорівнює 540,3 грн. Всього звернень на оформлення субсидії збільшилися на 10% протягом 2017 року. Всього за нею звернулося 8,2 млн домогосподарств.

При цьому влада обґрунтовує підняття тарифів, зокрема на газ на основі постанови КМ №758 ще на 60%, вимогами МВФ. Але в Меморандумі з МВФ написано тільки вимога підтримки тарифів «на рівні повного відшкодування вартості». При цьому виходить, що прикриваючись МВФ, Кабмін України встановлює захмарні тарифи на газ, які в 3-10 разів вище за собівартість газу, видобутого в Україні, а МВФ лише вимагав від України беззбиткової роботи Нафтогазу, щоб він, не отримував субсидій з бюджету, як це було раніше.

Влада в зв’язку з великою кількістю субсидіантів посилює заходи по відношенню до них. Крім обмеження по метражу і кількості послуг, що надаються для субсидій, запроваджуються заходи проти безробітних-одержувачів, а також контроль за безпосереднім житлом субсидіантів. Так, в новому сезоні соціальні інспектори будуть досліджувати матеріально-побутові умови домогосподарств, які претендують на отримання субсидії.

При цьому комунікації в містах України вкрай зношені і часто відбуваються масштабні аварії. Особливо небезпечні в зимовий період. Але рішення цієї проблеми держава вирішила перенести на плечі громадян. Крім змін в новому Законі «Про житлово-комунальні господарства», за яким постачальник не відповідає за внутрішньобудинкові мережі, так само в січні 2018 почалося введення так званого RAB тарифу, за яким споживачі будуть всередині оплати послуг по електроенергії оплачувати і стимулюючі виплати для обленерго, які в теорії, за ці додаткові прибутки будуть оновлювати інфраструктуру. На практиці, має місце просте перекладання поновлення інфраструктур на плечі громадян і збереження доходів провладних олігархів. Інші тарифні новації вводяться на місцях. Наприклад, в Івано-Франківську хочуть запровадити плату за поїздки в ліфтах, а в Житомирі та Бородянці вона вже введена.

Бувають і інші причини відсутності опалення. Наприклад, в Кропивницького замерзали без опалення більше 100 будинків, 2 дитсадки, а також кілька шкіл і училищ. Товариство з обмеженою відповідальністю Кіровоградгаз щодня відключало від палива по котельні, тому що тепловики і міська влада наростили борги за газ. 31 січня 2018 «Київоблгаз» відключило місто Славутич від газопостачання через борги. У місті Сміла за наказом ВАТ Черкасигаз 1 лютого 2018 року всі котельні відключили від газу. Місто з населенням 69 тисяч чоловік занурилося в холод. У травні 2018 року в місті Кам’янське Дніпропетровської області через високі тарифи почали перший етап відключення житлових будинків від централізованого опалення, в перспективі буде відключене все місто.

Високі тарифи на газ мабуть так само стали причиною продовжених канікул в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в січні-лютому 2018 року. На початку березня в зв’язку з економією газу були закриті всі навчальні заклади України, хоча перед цим влада заявляла, що газу в країні досить.

Місцеві органи влади продовжують спроби «зекономити» на захищених категоріях громадян. Так, для пенсіонерів та багатодітних батьків рішенням Київради з 1 грудня безкоштовний проїзд в метро Києва можливий тільки при використанні картки киянина.

У країні триває інфляція цін на товари повсякденного вжитку в тому числі їжу, що б’є по всім верствам населення України. Так, за повідомленням голови Української Асоціації постачальників торговельних мереж А. Дорошенко, овочі з борщового набору подорожчали від 5 до 73%. За його словами, всього за рік індекс борщового набору виріс на 35%.

За повідомленні прес-служби Кабміну в 2017 році людей, яким було нараховано зарплати менше 3200 грн., становило 20% працездатного населення. Що з одного боку слабо корелюється з переможними реляціями уряду про підвищення життєвого рівня та мінімальної зарплати, а з іншого – з конституційною нормою про «Україну – соціальну державу», в якому маса працюючих людей отримує зарплату менше мінімальної і роботодавець не відповідає за це. У січні 2018 року загальна сума заборгованості по зарплатні в Україні збільшилася на 7%. Станом на 1 лютого 2018 року вона склала 2,535 млрд грн. При цьому, Державна служба з питань праці відзначає, що кожен третій працівник, або близько 5 млн українців працюють нелегально.

Громадяни активно виїжджають з України, хто на заробітки, а багато і на ПМЖ. Це вже не приховують і держчиновники. Так, в лютому 2018 року міністр закордонних справ України П. Клімкін заявив, що щомісяця Україну залишає понад 100 тисяч українців в пошуках кращого життя: «Тільки в минулому році Україну покинули близько мільйона українців. Подивіться, коли 100 тисяч українців покидає Україну щомісяця, і питання далеко не тільки в тому, що там вищі зарплати. Це взагалі розуміння майбутнього і якості життя», – сказав міністр.

В цілому населення України скоротилося майже на 200 000 чоловік. Станом на 1 січня 2018 року в країні налічується 42,38 млн громадян. Крім того, смертність перевищує народжуваність – на 100 померлих всього 63 живонароджених.

За час дії безвізового режиму з ЄС ускладнилася ситуація з нелегальними українськими мігрантами в країнах ЄС. Посол Франції в Україні І. Дюмон заявила, що потік нелегалів з України хлинув до Франції та інші країни ЄС з початком дії безвізового режиму: «Нелегальна міграція за визначенням не піддається простому обліку. Ми оперуємо непрямими показниками – інформацією від соціальних служб, кількістю звернень за притулком та ін. Але весь набір непрямих показників дійсно дозволяє робити такі висновки». У лютому 2018 року в Польщі почалися масові перевірки і депортації. Так, прес-секретар морського командування Прикордонної служби А. Юзьвяк повідомив, що «По всій країні прикордонна служба почала проводити перевірки фірм на предмет нелегального працевлаштування іноземців. Найчастіше, жертвами нечесних роботодавців стають громадяни України. Вони працюють без документів, а іноді і без візи. В ході перевірки такого агентства в Гданську, було виявлено 134 нелегала. З них 126 – громадяни України і 8 – громадяни Білорусі». Крім того, в січні 2018 року в ЄС відзначають, що безвіз введений не назавжди і відсутність боротьби з корупцією може призвести до його скасування.

Тому не дивно, що на думку 69% громадян України в цілому ситуація в країні змінилася на гірше, як свідчать дані опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова.

Дуже важкою продовжує залишатися ситуація з громадянами України, які проживають на території так званих «ЛДНР». Ситуація настільки гнітюча, що за них заступилася навіть посол США: «Уряд (України) має оптимізувати процес видачі пенсій і відновити виплати, на які українці мають право. Це включає і тимчасово переміщених осіб, які дійсно переміщені, і людей, які живуть на непідконтрольній уряду території. Це кошти, які люди заробили за десятки років своєї роботи. Реєстрація ВПЛ, яку вимагають від українців для того, щоб отримати пенсії, є дискримінаційною і суперечить західним цінностям, до яких прагне Україна», – підкреслила посол.

Дана заява вступає в різкий контраст із зробленим одночасно заявою українського депутата Є. Рибчинського про жителів так званих «ЛДНР»: «Мені все одно, що там в Луганську. Я не цікавлюся життям тарганів. Навіть якщо мільйон їх народиться на моїй кухні, це не означатиме, що кухня буде належати їм. Ніяких статусів і спецрежимів для тарганів, тільки дихлофос і багато дихлофосу. Ну і пара тисяч Джевелінів, звичайно».

У січні 2018 року Йованович повторила свою тезу: «Українська сторона повинна відновити в повному обсязі соціальні виплати громадянам України, які перебувають на окупованих територіях. Чому люди з однієї зі сторін повинні втратити пенсії, інші соціальні виплати? Адже вони є такими ж громадянами України», – зазначила Йованович.

«Це важливо на майбутнє, для перспектив реінтеграції цих районів. Боротьба за уми і серця – це один з найважливіших аспектів того, що відбувається на сході зараз», – підсумувала вона. Нагадаємо, в лютому минулого року міністр соціальної політики України Андрій Рева заявив, що Київ не зможе відновити соціальні виплати на непідконтрольних йому територіях Донбасу, поки не будуть виконані перші сім пунктів мінських угод.

В кінці січня 2018 року Парламентська асамблея Ради Європи проголосувала за резолюцію про гуманітарні наслідки війни в Україні, в якій сказано, що необхідно припинити дискримінацію жителів Донецької і Луганської областей в частині їх соціальних (виплати пенсій та допомог) і політичних прав. «Правляча коаліція в українському парламенті дає всьому світу зрозуміти, що не хоче дипломатичного регулювання цього конфлікту», – заявив депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Новінський, виступаючи на ПАРЄ.

Але українські суди не прислухалися до цих думок і не задовольнили позов Богучарської Тетяни Василівни до Кабінету міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови №365 від 8 червня 2016 про «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до якого вводився інститут перевірки і контролю фактичного місця проживання переміщених осіб.

У країні з листопада 2017 року відбувається епідемія кору. Епідемія охопила Одесу, Івано-Франківськ, Тернопіль, Дніпро, Запоріжжя та Київ. В цілому з початку 2018 року на кір захворіло 20553 особи, з них 12222 – діти. За цей час від ускладнень, викликаних на кір, померло 11 осіб – сім дітей і чотири дорослих. Викликана вона з одного боку вкрай низьким рівнем вакцинації громадян, після противакцинної кампанії 2000-х, викликаної безвідповідальними діями тодішніх «активістів», а з іншого – повним розвалом вітчизняної системи охорони здоров’я, на чолі якого довгий час прибуває в.о. міністра У. Супрун. Дана особа в рамках здійснення на практиці своєї «реформи» охорони здоров’я прокоментувала за межею цинізму перші зміни в реформі медицини – швидка тепер не приїде до дитини, якщо у нього буде гарячка, тому що «висока температура – це не привід для екстреної медичної допомоги»; лікарів в структурі «швидкої» медичної допомоги не опиниться. На виклик приїде, в кращому випадку, парамедик.

Як повідомляють з МОЗ, українці, які не підпишуть Декларацію про первинну меддопомогу, будуть змушені самостійно оплачувати послуги лікарів.

З 2019 року звернення до лікарів-спеціалістів, які призначені сімейним лікарем або терапевтом, будуть оплачуватися Національною службою здоров’я. Без направлення можна буде безкоштовно звернутися тільки до гінеколога і психіатра.

За словами С. Глузмана, голови Асоціації психіатрів України, «Насправді, це не реформа, це спроба заощадити кошти і обдурити населення. Прекрасні слова, які говорить Супрун і її «молода команда реформаторів» – дуже успішна спроба остаточного руйнування медичної системи». У команді «реформаторів» Супрун виділяється її заступник А. Лінчевський, який на виступі в Рахунковій палаті України під час розгляду звіту про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету в червні 2018 року заявив, що виділяти гроші на лікування онкохворих недоцільно. За його словами, люди «все одно помруть». У відповідь на обурення таким ставленням, Супрун захистила свого підлеглого і не прийняла проти нього ніяких заходів.

Глибина кризи в медицині відбивається вже в тому, що Закарпатська область, яка серйозно постраждала від епідемії кору в січні 2018 року попросила про допомогу вакцинами Угорщину, з якою в України зараз дуже натягнуті стосунки. Звернення з’явилося вже після того, як Міністерство охорони здоров’я в особі в. о. міністра Супрун заявило, що всі регіони вакциною забезпечені, і навіть зажадало посилення відповідальності за відмову від вакцинації. Угорщина допомогу дала в лютому, а міністр Супрун намагалася її заблокувати, за що отримала ємну і матірну характеристику від губернатора Г. Москаля.

Верхом цинізму відомства на чолі з Супрун є з одного боку заборона закупівель вакцин з Росії та пропаганда закупівель у «приватних міжнародних організацій», які на практиці закуповують ті ж вакцини, зокрема – від бутулізма, в Росії і перепродують зі своєю націнкою їх Міністерству охорони здоров’я України .

Супрун прославилася цілим рядом «корисних» і головне «економних порад» громадянам України через Фейсбук: лікувати хворих на туберкульоз амбулаторно, а не в лікарнях, скасувати флюорографію для українців, які не підкочувати джинси в лютий мороз, сидіти на холодному бетоні. У той же час чим були отруєні в травні 2018 діти в цілому ряді шкіл України в МОЗ не знають.

При цьому, важливо підкреслити, що в.о. міністра охорони здоров’я В. Супрун знаходиться на своїй посаді незаконно. Про це неодноразово згадувалося раніше в моніторингах Міжфракційного об’єднання «Заборонено забороняти». У зв’язку з цим народні депутати України Андрій Деркач, Валерій Дубіль та Юрій Одарченко подали в суд на прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана з вимогою негайно внести до Верховної Ради подання про призначення міністра охорони здоров’я. В даний момент судова тяжба триває – суди свідомо затягують процес, а Кабінет міністрів ігнорує одну з найважливіших сфер життєдіяльності українців – охорону здоров’я.

Система освіти, яку піддають реформування на всіх рівнях, також часто порушує комплекс прав людини. Так, в березні 2018 року Міністерство освіти змінило правила прийому дітей до шкіл. Тепер їм залишили можливість вступати до школи, до якої вони приписані за місцем проживання. В інших випадках вступ можливий тільки на основі системи жеребкування. Тобто нахили, потреби і вміння дітей до уваги не беруться. Має значення тільки місце реєстрації. Такий підхід зробить середню освіту в Україні дійсно середньою. «Ми не зможемо гарантувати високий рівень підготовки для всіх, особливо в старших класах», – говорить директор Бориспільської гімназії «Перспектива» Неля Клименко. Це крім того вдарить по дітях непроживаючих за місцем реєстрації, а таких маса, враховуючи важку економічну ситуацію в регіонах і війну, яка йде на сході країни. За змістом постанови МОН вони можуть навчатися за місцем фактичного проживання тільки в разі наявності офіційного договору найму житла. Але на це неохоче йдуть орендодавці. Тобто, фактично МОН порушує право дітей на освіту та відновлює аналог «кріпосного права» для школярів.

МОН втручається і в освітні процеси у вищій школі. Так, в травні 2018 року було видано постанову уряду про проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту після закінчення магістратури за цілою низкою спеціальностей: військові науки, кібербезпека, медичні науки, атомна енергетика, але також включає право, міжнародне право. Крім того, підготовлено проект постанови про процедуру цих іспитів. Викликає питання кілька моментів. Чому проводитися дискримінація в сфері освіти, і серед усіх гуманітарних дисциплін тільки право виявилося в одному ряду зі спеціальностями з якими дійсно безпосередньо пов’язане життя людей? По-друге, приймаючи такі акти МОН фактично втручається в автономію університетів, оскільки фактично вони позбавляються права приймати випускні іспити. Їх буде приймати якась інша установа. І по-третє, університети позбавляються права видавати дипломи про закінчення навчання, їх буде видавати якийсь сторонній орган, який проводить цей іспит. У той же час навіть школи не дивлячись на ЗНО можуть видавати атестати.

У Київській області, в 100 км від столиці, почалося будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива. Потенційна загроза цього «ядерного могильника» на який зараз хочуть звозити відпрацьовані відходи з усієї України, хоча потенційно він може стати могильником і для європейських відходів, велика. Країна, в якій була аварія на ЧАЕС знає про це не з чуток. Але уряд урочисто рапортує лише про якісь міфічні «лідируючі позиції в світі в атомній генерації», завдяки могильнику. Крім того, залишається питання переробки відходів з могильника, про яку ніхто не говорить.

 

Тортури і вбивства громадян

Конституційні норми про обов’язок держави захищати життя людини (ст. 27), заборону тортур (ст. 28), свободу та особисту недоторканність (ст. 29) в Україні в звітний період грубо зневажалися.

У лютому 2018 року міжнародна організація Amnesty International представила доповідь за станом прав людини в світі за 2017 рік. В Україні відзначені тортури, існування таємних в’язниць СБУ, незаконні утримування людей (справа Мастікашевой), Державне бюро розслідувань все ще не розпочало роботу, членів уряду , включно з представниками спецслужб в деяких випадках, підозрюють в підбурюванні до насильства, розслідування вбивства журналістів, а саме Олеся Бузини і Павла Шеремета, не дали ніяких результатів. При цьому, посилаючись на дані Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, експерти відзначають, що в випадках сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, українська система правосуддя була не здатна належним чином захистити жертв, серед яких як жінки, так і чоловіки. Більшість з них були люди, яких утримували бійці або урядові сили, йдеться в звіті.

У березні 2018 року в доповіді Управління верховного комісара ООН з прав людини в Україні зафіксовано 66 випадків тортур і викрадення людей за більшу частину з яких – 38 – несе відповідальність уряд України, 28 – на совісті «республік Л / ДНР». Жертви повідомляли, що їм зав’язували очі або натягували на голову мішок, надягали наручники і відвозили в незнайоме місце (будівлю, підвал, гараж), де били, погрожували зґвалтуванням, імітували страту або ґвалтували, змушуючи при цьому зізнатися у співпраці з ФСБ або сепаратистами. Катували також струмом, душили протигазом, вивертали суглоби. Це тривало від кількох годин до кількох днів або тижнів, протягом яких жертви перебували з зав’язаними очима – або ж закривали свої обличчя ті, хто катував. Основний «потік» незаконно затриманих забезпечували добровольчі батальйони. Катуванням більше піддавалися захоплені в полон члени загонів сепаратистів. Щонайменше 25 людей таких арештантів сидять без доступу до адвоката.

За даними моніторингу Харківського інституту соціальних досліджень і Харківської правозахисної групи з десяти областей України кожні 49 секунд відбувалося незаконне насильство в українській поліції в 2017 році. Від насильства з боку співробітників поліції в минулому році постраждали більше 640 000 українців і 96 000 стали жертвами тортур.

Сама відреформована ще в 2015 році Нацполіція прибуває в глибокій кадровій і організаційній кризі. Затримано в червні 2018 року Директора одного з департаментів Національної поліції, який щомісяця збирав гроші з інших підлеглих працівників поліції і привласнював собі. Самі поліцейські на вулицях в паніці рятуються від футбольних хуліганів, як це було в травні 2018 року в Дніпрі. Погроми і погрози на адресу поліції, в тому числі і від депутатів (О. Петренко, він же один з лідерів «Нацкорпусу») звучали під час футбольних матчів в травні 2018 року в Києві і Черкасах. Колишній начальник Управління кримінальної розвідки УБОЗ Валерій Кур в березні 2018 року заявив, що злочинність в Україні скотилася до рівня бандитизму, але боротися з нею все одно нікому: «Їх (професіоналів, – ред.) дуже мало і вони ледве-ледве справляються. Я думаю, що нікому робити, ніякої реформи немає. Нікому справлятися з боротьбою зі злочинністю. А вона спрощується. До примітивізму. Сьогодні не класифікується вона, не перетворюється в дуже вишукану, складну, вона спрощується. Бандитизм. Найпростіший. Є дві людини, є зброя. Все, можна йти грабувати що завгодно. Населення за двадцять доларів. Або якийсь банк за тисячу доларів».

«Стару систему розвалили, нову не створили. Тому виник хаос, наплювацьке ставлення до своєї роботи і загальний розвал. Це, якщо коротко, діагноз», – сказав один з високопоставлених співробітників столичної поліції. А в цілому за даними МВС, станом на 1 січня 2018 року, некомплект в Нацполіції становить 15,9 тисяч осіб.

В Україні продовжують спливати факти існування в 2014-16 рр. таємних в’язниць СБУ, зокрема в Харкові, де громадяни України, підозрювані в сепаратизмі містилися без суду і слідства. Їх закрили тільки після того, як про їхнє існування оголосили в ООН і Amnesty International. З 2017 року ця форма незаконного утримання трансформувалася. Про це розповів співробітник Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Володимир Щербов. Він відразу зазначив, що в доповідях ООН щодо дотримання прав людини не використовується термін «таємні в’язниці».

«Ми називаємо це неофіційними місцями утримання під вартою. Є офіційні – тюрми, СІЗО, а є неофіційні. Навіть якщо там комфортні камери і прекрасні умови, це все одно неофіційне утримання під вартою, і такого бути не повинно», – пояснив представник ООН.

З 2017 року зазначається інший феномен. «Ми не отримуємо свідоцтва, що когось утримували в неофіційних місцях несвободи. Зараз ми бачимо, що людей іноді затримують якісь невідомі люди в балаклавах, без знаків розрізнення, людину поміщають в незрозуміле місце (підвал, гараж – щось таке імпровізоване, а не адмінбудинок), і там з людиною відбуваються погані речі. Чи не дні, а навіть тижні – побиття, погрози, сексуальне насильство. Від людини або щось вимагають (примусити до співпраці, отримати визнання і ін.), або таким чином карають за щось. Потім людину витягують з такого місця з мішком на голові, і він виявляється в певному місці, де раптом з’являються співробітники СБУ і офіційно його затримують. І з цього моменту все йде з дотриманням процесуальних прав – забезпечується адвокат, людину поміщають в офіційно місце несвободи і т.д. Часто таких людей затримують по ст. 208 КПК – тобто як би на місці злочину, типу вбивця біжить з ножем. А до цього затриманий пробув невідомо в чиїх руках», – розповів представник ООН.

Уже чотири роки триває розслідування Генеральною прокуратурою України вбивств на Майдані в січні-лютому 2014 року і ось тільки зараз, в лютому 2018 року ГПУ оголосило, що провело тендер і замовило у приватного підприємства послуги з пошуку куль і їх фрагментів на фасадах двох будівель в Києві. Викликає питання сенс такої операції через 4 роки, після того як дерева на вул. Інститутській побиті кулями були спиляні ще в 2014 році. У грудні 2017 року з’явилася також інформація про «грузинських снайперів» насправді тих, хто стріляв в 2014 році на Майдані, що в корені перевертає офіційну версію про «організатора розстрілу Януковича».

Всього, за 4 роки по «Справі Майдану», як сказав слідчий Горбатюк винесено 49 вироків, з них реальних – 2. Взагалі ж протягом 2017-18 років відбувається активне закриття маси справ, відкритих проти представників попереднього «злочинного режиму»: це справи міністрів Злочевського (лютий 2018), Колобова (лютий 2018), зміна фігурантів «справи «вишок Бойка» (2017) і т.п.

Тим часом в Інтерполі зняли з розшуку більшу частину людей, які представляють оточення побіжного екс-президента Віктора Януковича, проти яких в Україні розслідуються численні справи. Про це так само розповів Горбатюк: «Фактично більша частина їх зняті з міжнародного розшуку Інтерполу. Це і Клюєв, і Пшонка, і Янукович, Азаров, Колобов, Захарченко. … В Інтерполі прийшли до висновку що ці злочини, які інкримінують чиновникам, мали місце в період зміни влади, в зв’язку з чим у них є ознаки політичних переслідувань».

5 березня Суд ЄС зняв санкції ЄС з двох людей з команди побіжного президента – екс-міністра юстиції Олени Лукаш і колишнього народного депутата від Партії регіонів Сергія Клюєва.

У квітні 2018 року Держдепартамент США опублікував доповідь з питань правозахисної діяльності в Україні, в якій зазначив зловживання, що охоплюють «позазаконну кару і політично мотивовані зникнення в контексті конфлікту на Донбасі; тортури, а також жорсткі і небезпечні для життя умови в тюрмах і місцях затримання; довільні арешти і затримання, відсутність незалежності суддів». Як наголошується в звіті, уряд, як правило, не вживає належних заходів для переслідування або покарання посадових осіб, які вчинили зловживання, в результаті чого має місце безкарність.

Факти застосування тортур в Україні підтверджується також на рівні ООН. Так, Спеціальний доповідач ООН з питань тортур Нільс Мельцер зазначив в червні 2018 року що «незважаючи на видимі поліпшення в недавньому минулому, тортури і жорстоке поводження продовжують застосовуватися, залишаючись безкарними, по всій території країни». Відвідавши всю територію країни крім Криму, він констатував, що «у всіх частинах країни моя команда і я почули наполегливі твердження про застосування тортур та жорстокого поводження під час арешту і в ході допиту, як з боку Національної поліції і Служби безпеки України, так і з боку служб безпеки, організованих де факто владою в Донецьку і Луганську». Спеціальний доповідач нагадав всім сторонам в Україні про їхні зобов’язання в рамках як права в галузі прав людини, так і міжнародного гуманітарного права. «Заборона тортур і жорстокого поводження є однією з найбільш основоположних норм міжнародного права і не допускає ніяких винятків ні за яких обставин», – сказав Мельцер.

 

Проблеми державного будівництва та реформ

Продовжує прибувати в перманентній кризі державне управління. Слово «реформи» в устах чиновників вже стійко асоціюється у громадян з подорожчанням чергових послуг і товарів або дезорганізацією чергової сфери життя.

За останні півроку особливо гостро постала проблема з репрезентативністю української влади. Так, поточний склад парламенту представляє інтереси і цінності не те, щоб половини, а близько 1/5 частини населення.

Згідно з даними Соціологічної групи «Рейтинг», яка тісно співпрацює з одним з найвпливовіших і авторитетних аналітичних центрів світу – Міжнародним республіканським інститутом (англ. International Republican Institute), а також Центру соціальних і маркетингових досліджень «Соціс» і Українського центру економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова головні парламентські сили в Україні – «Блок Петра Порошенка» (~ 6-7%), «Народний фронт» (~ 1%), «Самопоміч» (~ 3-4%) представляють і відображають інтереси не більше, ніж 21% населення країни.

При цьому, правляча коаліція представляє ще менший відсоток населення країни (~ 6-7%). Аналітики чітко констатують, що нинішня парламентське керівництво в принципі не відображає інтереси, цінності і бажання більшості українців. В даному випадку, яскравим прикладом є нав’язувана нинішньою владою «еврооптимістичний» порядок денний. Так, цінності, які пропагуються буквально, як державна ідеологія, згідно з дослідженнями аналітичних та соціологічних центрів, не те, щоб не зовсім відповідають інтересам і пріоритетам більшості населення, а в буквальному сенсі їм протилежні.

Важливо відзначити, що ціннісні орієнтації не можуть бути «правильними» або «неправильними» – це соціально-культурна спадщина того чи іншого суспільства, яке, звичайно ж, в процесі розвитку держави і суспільства може змінюватися. Однак, нинішнє керівництво, проголошуючи певні цінності «правильними», а інші – «ретроградними», «консервативними» і «неправильними» здійснює пряму атаку на свободу і права громадян.

В продовження відзначимо, що через настільки низький рейтинг і популярність нинішньої влади, а також від повного непотрапляння «державної ідеології» в очікування і ціннісні орієнтації українців і, при цьому, бажанні нинішніх провладних еліт залишатися в керівництві країни, в даний момент відбувається пошук маніпулятивних рішень для реалізації подібного сценарію. Так, підконтрольні владі ЗМІ і «аналітики» активно обговорюють в інформаційній сфері необхідність чергової конституційної реформи, яка буде покликана зменшити повноваження президента і перейти до парламентської форми правління, як найбільш адекватної з точки зору української реальності.

Як відкрито вказують політологи, подібна ініціатива з конституційною реформою могла б мати позитивний результат, якби вона розроблялася для розвитку країни. Однак, даний проект, розробляється Адміністрацією президента, для збереження нинішнього керівництва при владі і служіння для консервації нинішніх політичних еліт.

Так, як заявляють джерела у владі, політичні технологи та аналітики в Адміністрації президента в даний момент розробляють сценарій дострокового відходу діючого глави держави Петра Порошенка з посади з одночасним приходом в якості прем’єр-міністра – так званий «вірменський варіант». В рамках даного сценарію передбачається подальше прийняття змін до Конституції зі зменшенням повноважень президента, але з продовженням повноважень Верховної Ради. При цьому, продовження повноважень парламенту, інакше як політичним хабаром за реалізацію такого сценарію назвати не можна.

Паралельно провладні політичні радники працюють над тим, щоб усунути два головні елементи, які можуть перешкодити реалізації даного сценарію – думка Західних партнерів і думка населення України. Саме для цього, а також для активізації власного нечисленного електорального ядра, влада активно впроваджує в інформаційну сферу тези про необхідність миру на Донбасі, при цьому використовуючи «мову ненависті» і мілітаристську риторику не тільки і не стільки в бік Російської федерації або проросійських бойовиків, скільки проти жителів Донбасу, які є повноцінними громадянами України.

Кризу державного управління в Україні яскраво видно на прикладі спроб різного роду місцевого керівництва використовувати силові методи для утримання влади і власного збагачення. Так, мер міста Глухова в Сумській області Мішель Терещенко звернувся до військових, щоб вони допомогли йому повернути в бюджет багатотисячну премію. Про це публічно розповіла активістка, викладач педінституту Людмила Кочубей.

Кочубей відреагувала на пост Мішеля Терещенка на Фейсбуці, в якому він звернувся до військових 16 батальйону.

«Вчора мер Мішель Терещенко виступив перед військовими, які приїхали до Глухова, і закликав їх допомогти йому з матеріальною підтримкою. Плазування Терещенко перед військовими – це особливий цинізм: використовувати наших захисників у своїх корисливих цілях, заради власної премії – за межею добра і зла», – прокоментувала активістка.

Вона акцентувала, що бюджет був прийнятий, але до сих пір не підписаний Терещенко.

«Мер лукавить, коли каже, що бюджет не прийнятий, – депутати прийняли його більшістю голосів. І в цьому бюджеті передбачені гроші на фінансування військових. Але бюджет до сих пір не підписаний. Спочатку мер поїхав у відпустку (так, знову на відпочинок, як тільки в місті неспокійно), тепер він просто ігнорує і не підписує законно прийнятий бюджет», – написала Кочубей.

За словами активістки, саме через непідписаний бюджет перестав ходити шкільний автобус.

«Терещенку наплювати, що в місті немає грошей на автобус для школярів. Немає грошей на зарплати. Головне для Мішеля – в прийнятому бюджеті немає грошей на премію мера, тому Глухів живе вже третій місяць без головного фінансового документу», – написала Кочубей.

Активістка впевнена, що звернення Терещенка до військових – цинічне і нагадала, що в минулому році військові повернулися в недобудовані казарми.

«А де був наш мер-Мішель, коли в минулому році солдати приїхали посеред зими в недобудовані казарми? Він відпочивав в Майамі з дружиною! Чомусь в 2017-му він не приходив плазувати перед військовими і не розповідав, як «погані депутати» не дають йому працювати. Напевно, якби прийшов – почув, як раді були хлопці повернутися з АТО в холодні казарми … », – написала Кочубей.

Черговий «ефективний менеджер» на чолі «Укрзалізниці» – Е. Кравцов, призначений після невдалої роботи польського менеджера на чолі цієї ж державної структури почав свою діяльність зі скасування 10 грудня 2017 року десяти «нерентабельних», на його думку, поїздів і електричок. Те, що при цьому постраждали тисячі громадян, для яких ці поїзди були єдиним доступним засобом зв’язку із зовнішнім світом його не хвилювало. На першому місці, на його думку, прибуває отримання прибутку, хоча в Статуті даного державного публічного акціонерного товариства (2015 р.) на першому місці стоїть «надання послуг з перевезення пасажирів». Лише завдяки особистому втручанню народного депутата А. Деркача вдалося відстояти скасований вже поїзд №327 сполученням “Суми – Зернове” і не ізолювати жителів міст Сумщини.

У той же час, влада носиться з безглуздими прожектами типу – «вакуумні поїзди по технології Hyperloop з’являться в Україні через 5 років» (міністр Омелян, червень 2018 р.) або «побудуємо космодром в Австралії» (Державне космічне агентство України, березень 2018 р .).

За звітний період в країні активно почався період підготовки до виборів. Великі українські політики працюють над створенням власних електоральних проектів. Часто, особливо якщо говорити про владу, такі проекти обмежують права людини – про це багато сказано в цьому і попередніх звітах.

Однак, що також вкрай важливо – жоден з великих українських політиків не говорить про необхідність захисту прав людини в країні і відновлення вже порушених зобов’язань держави перед особистістю.

Українські політики зациклені на так званих «інноваціях», але повністю ігнорують потреби власного електорату. Яскравим прикладом в даному випадку є «Новий курс України» від Юлії Тимошенко. Найрейтинговіший кандидат в президенти країни в своїй візії розвитку держави багато використовує неологізмів і термінів (зокрема, багато мови йшло про впровадження блокчейн-технології в державне управління), але, говорячи про захист цивільного суспільства, так і не згадує про важливість і необхідність захисту конституційних прав людини, первинності свободи слова та пріоритетності особистості в державі.

Українські політики повністю ігнорують питання захисту конституційних прав громадян. Дана фундаментальна позиція не відображена, як елемент виборчої концепції, жодним з кандидатів.

Як ми вже згадували, на чолі міністерства охорони здоров’я 2 роки прибуває особа в статусі виконуючого обов’язки – У. Супрун, а коаліція не надає кандидатуру на затвердження Кабміном і в зв’язку з цим в листопаді 2017 року народні депутати подали позов до суду з вимогою до прем’єра Гройсмана. З надуманих причин суд позов до прем’єра відхилив. Депутат А. Деркач заявив, що правоохоронці будуть перевіряти інформацію про тиск на суд з боку Кабміну, також адвокати та активісти приділять увагу вивченню способу життя і мотивацій судді Пащенко: «Я не знаю, хто телефонував судді і скільки грошей йому, можливо, «занесли», щоб справу зам’яли. Але очевидно одне – Гройсман боїться відповідати за свої дії. Свого часу я вигравав суд навіть проти Януковича, коли він був прем’єром. Але перше рішення «реформованого» Київського окружного адміністративного суду – це ганьба для країни», – резюмував Деркач.

Тим часом сам МОЗ веде активну боротьбу з ректором медичного університету імені Богомольця Е. Амосової, намагаючись вигнати її з посади ректора, куди вона була недавно обрана трудовим колективом. Для цього серед іншого була зірвана здача студентами ліцензійного іспиту «Крок». В результаті рішенням міністерства в лютому 2018 року Амосову відсторонили від посади. Але Наглядова рада ВНЗ виступила на підтримку ректора.

Бюджет на 2018 рік можна назвати верхом цинізму. Влада різко піднімає фінансування всіх силових структур, для яких вона в 2018 році буде в 2,7 рази вище, ніж в 2013 році – тобто перекриють всю інфляцію останніх чотирьох років. Точно так же підвищується фінансування вищих органів влади. А на цьому тлі мінімальні пенсії та інші виплати в порівнянні з 2013 роком зростуть всього в півтора рази – тобто навіть наполовину не перекриють інфляцію 2014-17 років.

Залишає питання діяльність Інституту національної пам’яті. Орган запропонував внести зміни в календар українських свят: перенести вихідний з 9 на 8 травня, переформатувати 8 березня з Міжнародного жіночого дня в День боротьби за права жінок і цей день пропонується позбавити статусу вихідного дня, змінити статус 1 травня – перейменувати його з «Міжнародного дня солідарності трудящих» в «Свято праці».

У січні 2018 року глава Інституту Володимир В’ятрович назвав естрадних артистів Висоцького і Цоя «щупальцями русского мира», а на початку лютого 2018 року закликав декомунізувати статую Батьківщини-матері в Києві, прибравши з неї радянський герб. В кінці лютого 2018 року запропонував декомунізувати назву Верховна Рада України. Така активність свідчить про виняткове бажання знаходиться в рамках популярного інформаційного шуму, а не створення якоїсь конкретної ідеологічної концепції для держави і суспільства.

Але найбільшу проблему нинішні управлінці закладають під подальше існування України як такої, в запропонованому січні 2018 року групою народних депутатів і Володимиром В’ятровичем Законопроекті №7521 «Про правонаступництво України щодо Української народної республіки». У ньому хочуть оголосити нинішню державу Україну правонаступником Української Народної Республіки (УНР), а СРСР – назвати «державою-окупантом». У цій нормі є одна істотна проблема: територія УНР зовсім не збігається з територією УРСР і Україні доведеться правомірно розлучитися з територіями на Півдні, Заході та Сході, які відійдуть до їх тодішніх власників цілком законно. Тим більше, що як нова держава Україна в 1990/91 роках проголошувала Верховна рада УРСР. Крім того, навіть членом ООН Україна є як правонаступник УРСР, безліч інших договорів нинішня Україна виконує як правонаступник СРСР і УРСР.

Держоргани отримують повноваження, якими вони не наділені за Конституцією. Так, в грудні 2017 року Верховна Рада щоб повернути легітимність Національної комісії з енергетики, загублену через президента Порошенко, передала її в управління Петру Порошенко. Був прийнятий в цілому законопроект №7342-1, яким уповноважив главу держави самостійно призначати строком на три місяці членів комісії на вакантні посади. З середини листопада комісія втратила можливість приймати рішення через відсутність кворуму. Головне науково-експертне управління Верховної Ради дало негативну оцінку законопроекту, прямо вказавши на невідповідність норм прийнятого закону Конституції: «Частина перша статті 106 Конституції містить вичерпний перелік повноважень президента України, до якого не входять певні законопроектом повноваження, – йдеться у висновку управління Ради. – Згідно ж з пунктом 31 частини першої статті 106 Конституції повноваження Президента визначаються лише Основним Законом».

У лютому 2018 почалася підготовка до виборів. Президент вніс свої пропозиції щодо складу ЦВК. З другої спроби в ньому виявився один представник від конкурентів влади – Юлії Тимошенко, представників інших опозиційних сил там не виявилося. Вибори, які відбуваються в звітний період в новостворених Об’єднаних територіальних громадах відзначаються стріляниною, бійками, мінуваннями.

У березні 2018 року новим Омбудсменом Верховною Радою було обрано Л. Денисова. Особливу пікантність представляє те, що і контролер (Денисова) і головний контрольований – глава МВС (А. Аваков) тепер представляють одну політичну силу – «Народний фронт» і відповідно ефективність контролю з боку Омбудсмена буде сумнівна.

Саме обрання Денисової відбулося з порушенням норм закону про Уповноваженого. Зокрема, в законі зазначено, що Верховна Рада обирає Уповноваженого шляхом закритого голосування. На цей раз Рада голосувала відкрито. Крім того, були порушені тимчасові рамки обрання Омбудсмена і не був оголошений новий конкурс на цю посаду після того, як Верховна Рада не змогла обрати Уповноваженого 6 червня 2017 року.

Інші органи, які повинні бути створені відповідно до законодавства не функціонують. Так, з 20 листопада 2017 року в Україні мало запрацювати Державне бюро розслідувань. Це вимога Кримінально-процесуального кодексу. Для його створення у української влади було п’ять років. Однак за цей час організація з’явилася лише на папері. Експерти пояснюють зволікання із завершенням конкурсу чисто політичними причинами: «Дві політичні сили – «Народний фронт» і «Блок Петра Порошенка», представники яких є головними в конкурсній комісії, не можуть домовитися щодо кандидата на посаду директора ГБР».

З 1 січня 2018 року охорона судів в Україні повинна здійснювати Служба судової охорони, але вона так і не створена, хоча на її створення з бюджету виділено 300 млн. грн.

Реформа СБУ, яка проводиться за допомогою міжнародної консультативної групи за участю представництва НАТО з 2015 року після саботажу, зволікань та іншої неконструктивною діяльності української влади представлена в березні 2018 року президентом Порошенко у вигляді проекту Закону про національну безпеку України. Але цей проект зазнав різкої критики з боку європейських чиновників. Свої заперечення в листі на його ім’я озвучив цілий ряд політиків. Серед них: посол США Марі Йованович, глава Представництва ЄС в Україні Хью Мінгареллі, голова Представництва НАТО в Україні Олександр Винников, голова Консультативної місії Євросоюзу в Україні Кястутис Ланчінскас. Головна претензія – не передбачено парламентського контролю за діяльністю СБУ. Дипломати також говорять про прозорість в оборонній сфері, якою закон нехтує. Якщо прозорість вимагає розкриття певної інформації тим громадським і парламентським органам, які контролюють використання фінансових ресурсів в сфері безпеки, то в законі цього просто немає.

Пізніше, доопрацьований текст реформи СБУ в червні 2018 року самим Представництвом НАТО в Україні був визнаний таким, що не відповідає стандартам НАТО: «Можу сказати, що ми хотіли б бачити СБУ – демілітаризованою і деполітизованою, ефективною службою внутрішньої безпеки. Звичайно, така трансформація вимагає трансформації певних правоохоронних функцій, які існують в сфері боротьби з економічними злочинами, протидії корупції, а також протидії тероризму. Крім того, потрібно розмежування повноважень з іншими правоохоронними органами. Процес реформування СБУ має тривати». Це й не дивно, беручи до уваги кількість фейковий злочинів організованих і відважно «розкритих» СБУ останнім часом. Йдеться про провокації продажу зброї в березні 2018 року переговорником В. Рубаном (дуже характерно звучав пасаж від прокуратури: «… займався впровадженням агентів ФСБ в Україну під виглядом полонених. Для цього йому була відведена роль переговорника …», в водночас сам глава СБУ В. Грицак, в 2014 році, як глава Антитерористичного центру при СБУ, уповноважив дрібного підприємця Рубана на переговори з терористами про звільнення заручників), підготовці фейкового теракту в березні 2018 року в Верховній Раді від Н. Савченко (два роки тому українська влада мобілізувала всю світову громадськість на те, щоб звільнити її з російської в’язниці), про «замах» в травні 2018 року на блогера А. Бабченко, засудженого міжнародною спільнотою і багатьох інших подіях. Потрібно нагадати, що провокація зради Батьківщини, як і провокація хабара у нас заборонені. Наприклад, у справі Савченко з 6 фігурантів 4 були агентами СБУ.

СБУ продовжує займатися стеженням за політичними опонентами правлячого режиму. Наприклад, депутат А. Деркач в березні 2018 року повідомив: «За мною і моїми помічниками СБУ з подачі НАБУ розпочали стеження. Це почалося після мого спілкування з детективами НАБУ по втручанню антикорупційного бюро в вибори президента США. Організовує цю провокацію по команді з центру начальник СБУ Сумської області Косинський та директор Харківського територіального НАБУ Кравченко. Діяльність без санкцій по збору інформації координує радник начальника Сумського СБУ Дульський. Закономірно, що поліція відкрила кримінальне провадження №12018000000000268 від 28.04.2018 за ч.2 ст. 344 КК України за фактом злочину «Втручання в діяльність державного діяча». Підтвердження чому – відповідь від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова».

Продовжує чинитися тиск на депутатів-опозиціонерів правлячому режиму. З них знімають недоторканність, порушують кримінальні справи, організовують стеження, садять до в’язниць. Так, за надуманість звинувачень в травні 2018 року було внесено до Верховної Ради подання про зняття недоторканності з А. Вілкула, в квітні 2018 року посаджена у в’язницю Н. Савченко.

Триває ліквідація і бізнес-конкурентів влади. Від загострення конкуренції на найбільш ліквідному нині агробізнесі постраждав власник «Гаврилівських курчат» і колишній депутата від Партії регіонів Євген Сігал. Його заарештували в червні 2018 року за порушення екологічного законодавства при утилізації залишків курей. За словами А. Портнова головним вигодонабувачем цього є радник Порошенко, великий бізнесмен – Юрій Косюк.

Під активним тиском з боку західних інститутів і країн в червні 2018 року Верховна Рада України проголосувала за основи створення та роботу Антикорупційного суду (прийняла закон №7440 про Вищій антикорупційний суд України), ніж була створена замкнута система боротьби з корупцією – НАБУ – САП – антикорупційний суд. В даному процесі і самому антикорупційному механізмі є цілий ряд правових питань.

Безпрецедентним був саме тиск з боку Заходу на Україну щодо прийняття цього закону. Приймалися спільні рішення посольств в Україні, скасовувалося надання траншів МВФ, робилися заяви ЄС і США з вимогою прийняти цей закон. Все це не можна розглядати інакше, як втручанням у внутрішні справи, що суперечить, зокрема ст. 1 Конституції України (Україна є суверенною і незалежною державою).

По-друге, даний суд по суті суперечить ст. 125 Конституції: «створення особливих судів забороняється». Ця стаття також передбачає, що Верховний суд є найвищим судом в Україні, але апеляції на свої рішення розглядає так само Антикорупційний суд і Верховний суд з цієї системи виключений.

По-третє, текст закону і пропозиції Венеціанської комісії розходилися. Зокрема, хоч комісія в цілому і підтримала прийняття закону, вона зазначила, що норма по завершенню розгляду вже початих антикорупційних процесів судами загальної юрисдикції, а не Антикорупційним судом внесена з голосу депутатами від владної коаліції і не підтримується.

Оскільки, всі передані зараз в суди справи проти виявлених корупціонерів від нинішньої влади типу «справи Насірова» автоматично позбавляються можливості навіть по апеляції розгляду в Антикорупційному суді. За заявою депутата Найєма «цю правку не озвучували і в ході обговорення і голосування в сесійній залі. Виступаючи з трибуни, глава комітету зачитав всі ключові правки до документа, крім цієї».

По-четверте, склад Антикорупційного суду буде формуватися за дуже специфічної формулою за участю «міжнародних експертів», хоча це так само фактичне втручання в справи суверенної країни. Але Венеціанська комісія фактично і схиляла українську владу до такого підходу: у своєму висновку Комісія відзначала, що призначення суддів може проходити з відхиленням від загальної процедури. Певні відхилення від загальних правил для суддів і судів можуть бути прийнятними з урахуванням «спеціальних викликів для України в боротьбі з корупцією на вищих рівнях». У той же час, «відхилення від загальних правил повинні бути обмежені».

І на завершення потрібно відзначити, що сам термін «корупція» не містить своєї дефініції ні в Конституції, ні в Кримінальному кодексі і виникає проблема із самою спробою підвести будь-яке матеріальне право під всю цю боротьбу з корупцією. В результаті вона буде більше схожа на можливість карати неугодних чиновників і можновладців за вкрай широкий спектр діянь, не беручи до уваги правові мотиви, а політичну доцільність.

Чергові скандали пов’язані з підмінами норм в проголосованих і пізніше опублікованих законах. Така ситуація сталася з прийнятою в жовтні і тою, що вступила в силу в листопаді 2017 року судовою реформою. Тобто, за своїм бажанням співробітники Адміністрації президента і секретаріату ВРУ змінюють прийняту народними депутатами норму! Інакше як узурпацією повноважень цей факт назвати не можна!

На Україну невблаганно насувається пік повернень в 2019-20 рр. боргів, набраних владою з 2014 року. Як заявив віце-президент Світового банку Сиріл Муллер, українські органи влади повинні змінити свої підходи до боргової політики, плануючи не тільки залучення коштів, а й майбутні виплати за запозиченнями, розтягуючи ці виплати в часі: «Україні важливо зберегти доступ до фінансування не тільки Світового банку і МВФ, але і на зовнішніх ринках запозичень. А залучати кошти, щоб фінансувати поточні борги, доведеться … Не потрібно накопичувати борги, тому що в майбутньому частина доходів держави піде на їх виплати, тому займати треба, усвідомлюючи, що зростання державного боргу – це не менший ризик, ніж відмова від обслуговування боргів».

Зараз Україна щорічно витрачає 130 мільярдів на обслуговування боргу. Взагалі ж за відомостями експерта Е. Наймана загальна сума держборгу України невідома: «Офіційна інформація з сайту Мінфіну – $ 77 млрд. Але я знаю зовсім інші цифри, якими зі мною поділилися депутати, які направили депутатський запит до міністерства – $ 118 млрд. І чому ніхто не враховує, наприклад, $3 млрд, за які ми судимося з Росією, де першу інстанцію фактично програли?». Всього Україна в 2017 році віддала МВФ грошей більше, ніж отримала: виплатила організації 1,268 мільярда доларів, а отримав лише один транш на мільярд доларів.

У НАТО прямо сказали представникам України, що не задоволені темпами виконання завдань з реформування армії. Справа в тому, що Україна бере на себе занадто амбітні завдання, які потім не в силах виконати.

Українські чиновники продовжують займатися низькопробним піаром за державний рахунок. У січні 2018 року з’явилася інформація, що влітку 2017 року в Донецькій області проходила кампанія з пошуку журналістів і блогерів для розміщення в соцмережах і місцевих виданнях позитивних повідомлень про главу обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського. Президент Порошенко в березні 2018 року в зв’язку з нестачею газу намагався активно піарити акцію «прикрути», а коли журналісти, соцмережі і народ України в цілому стали потішатися над цією «ініціативою» в відкриту дуже образився і погрожував карами незгодним. У травні 2018 року влада Києва найняли блогерів щоб виправдати підвищення цін на проїзд.

Але ключовою проблемою нинішнього політичного режиму України в цілому і конкретно Президента Порошенко в звітному кварталі є втома від нього і загальне розчарування в його політиці західних союзників. Проявів цього безліч. Найбільш яскравим є підкилимна боротьба між силовими відомствами, орієнтованими на Президента і формально незалежними, але насправді активно підтримуваними США і ЄС Національним антикорупційним бюро (НАБУ) і Спеціальної антикорупційної прокуратурою (САП). Конфлікт між ними вибухнув в листопаді 2017 року і триває досі.

У листопаді НАБУ почало кримінальне провадження щодо паркомісць глави Нацагентства з питань запобігання корупції Н. Корчак. В результаті, Корчак покликала главу НАБУ А. Ситника на бесіду. Ситник викликав Корчак на допит.

10 листопада на авансцені з’явилися нові гравці. Спочатку САП на своїй сторінці в Facebook виступила з критичним по відношенню до Арему Ситнику заявою. Фактично директор НАБУ був звинувачений в спробі зведення особистих рахунків з Корчак за її наполегливість у витребуванні документів у справі в ОАСК. Представники силових структур говорять, що удар по Ситнику наносять скоординовано і «Народний фронт» і президент. Тобто, обидва «стовпи» української влади. Втім, головним захистом Ситника залишаються західні партнери і їх посольства в Україні.

Пізніше, три співробітника НАПК на чолі з А. Соломатіною – керівником департаменту фінансового контролю і моніторингу способу життя НАПК публічно озвучили факти порушень і фальсифікацій в НАПК, зокрема, звинуватили Корчак у фальсифікаціях перевірок електронних декларацій, а Адміністрацію президента в повному контролі над НАПК і в примусі до фальсифікації перевірок декларацій чиновників. Документи, що підтверджують звинувачення, вона передала в НАБУ. «Насправді в одному кутку рингу влада, в іншому – Захід. І цей раунд НАПК – читай влада – програла. Верхівка агентства дискредитована. Але бій не закінчений», – говорить політолог Руслан Бортник.

У відповідь, 29 листопада 2017 року співробітники СБУ і Генпрокуратури затримали агента НАБУ під прикриттям під час спроби підкупу їм заступника голови Держміграційної служби Пімахової. Скандальну історію на Сурикова вже назвали «диверсією», в результаті якої було розкрито секретний підрозділ Бюро. Цього разу провокація «проамериканського» НАБУ провалилася, була розкрита його таємна група з «провокації чиновників», якій раніше вдалаося спровокувати на хабарі депутатів Розенблата і Полякова. В даному випадку «провокаторам» було пред’явлено звинувачення за двома статтями КК України – провокація злочину (ст. 370 КК) і давання хабара посадовій особі. Потрібно відзначити, що Європейський суд з прав людини так само проти провокацій (справа «Ваньянь проти Росії» і справу «Раманаускас проти Литви»). А в грудні 2017 року генпрокурор Луценко заявив, що всі, хто працює під прикриттям агенти НАБУ знаходяться поза законом: «Закон вимагає, щоб усіх, усіх до єдиного співробітників НАБУ набирати на відкритому конкурсі. Але десятки агентів, в тому числі, ті двоє, які були зафіксовані на конспіративній квартирі, обрані на якихось закритих процедурах, що порушує закон».

Така критична ситуація змусила кураторів з США виступити на захист своїх підлеглих: Вашингтон продовжить надавати підтримку Національному антикорупційному бюро України та антикорупційній прокуратурі, заявила Посол США в Україні Марі Йованович. Державний департамент США засудив зрив Генпрокуратурою спецоперації Національного антикорупційного бюро. І висловив стурбованість арештом посадових осіб з НАБУ. У Вашингтоні наголошують, що такі дії підривають довіру громадськості та міжнародну підтримку України. Своїх протеже підтримав і МЗС Великобританії.

Іншим свідченням кризи відносини до правлячого режиму є активне поява в українських і в першу чергу закордонних ЗМІ інформації про різного роду корупційних діяннях особисто президента П. Порошенко і його оточення. Так, в розслідуванні «Слідство.інфо» так званих «Paradise Papers» стверджується, що у глави держави було відкрито офшор на Британських Віргінських островах з метою мінімізації сплати податків його фірми Roshen. У статті The New York Times від 19 лютого 2018 року повідомляють, що в Україні масово розкрадаються кошти, призначені на охорону кордонів країни і забезпечення безпеки громадян. У січні 2018 німецьке видання «Шпігель» опублікувало статтю про багатий відпочинок Порошенко на Мальдівах (як мінімум в 500 тисяч доларів) в бідній і воюючою країні. Президента Порошенко звинувачують в корупції, відсутності реформ, які не зазначенні в німецькому реєстрі прозорості власників компаній заводу в Німеччині, його дружину в розкраданні допомоги дітям.

Крім того, в січні 2018 року були опубліковані спогади колишнього віце-президента США Дж. Байдена де він повідомляє як у відкриту шантажував українського президента примушуючи зняти з посади генерального прокурора Шокіна або не одержати 1 млрд траншу від США.

У квітні 2018 року депутат і колишній соратник Порошенка, що втік до Європи, О. Онищенко опублікував книгу і представив черговий запис переговорів з Порошенком з приводу цілого ряду корупційних дій: зокрема, закриття кримінального переслідування проти ряду політиків часів Януковича за відмову від бізнесу. Згідно із записом, О. Онищенко зустрічався з М. Злочевським та обговорював пропозицію про укладення контрактів з «Нафтогазом» і іншими держкомпаніями. «Він готовий укладати всі контракти з «Нафтогазом», з іншими держкомпаніями і готовий віддати 50% компанії і ділити прибуток 50/50», – передає він суть розмови з М. Злочевським людині, чий голос схожий на голос Порошенко. Ця людина пообіцяла озвучити своє рішення «за тиждень». Справа проти Злочевського була закрита.

Третє свідчення – закриття різного роду проектів допомоги і припинення траншів МВФ. Так, в лютому 2018 року Європейський Союз закриває проект модернізації і будівництва прикордонних контрольно-пропускних пунктів з Україною через сумніви в здатності Києва проводити реформи в обмін на мільярди європейської допомоги.

Проект з модернізації шести українських КПП на кордонах з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією був заснований в 2014 році. Проекти були спрямовані на скорочення термінів перетину кордонів та вдосконалення митних процедур. До кінця 2017 роки жоден з шести проектів контрольно-пропускних пунктів не був завершений, хоча ЄС надавав фінансування на суму 29,2 млн євро.

На початку 2018 року ряд українських політиків ще не відчувають зміни світового тренду по відношенню до України і мислять категоріями початку 2014 року. Так, народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Олег Барна заявляє, що на сьогоднішній день Україна є щитом для Європи, тому Міжнародний валютний фонд повинен не тільки висувати нам вимоги по антикорупційному суду, а й подумати над тим, як списати з України всі кредитні борги.

Українська влада не розуміє наскільки безглуздо вона виглядає на міжнародній арені, коли протягом одного дня з’являється дві суперечать новини. Так 7 березня: «МЗС України закликав Польщу до молитви і спільного примирення» і «Житомирська обласна рада затвердила порядок використання червоно-чорного прапора ОУН на території регіону». Якої цікаво відповіді від Польщі після цього очікує почути Україна?

Навіть з тою обмеженою кількістю посольств, які все ще існують в України по світу (84 постійних посольства) станом на січень 2018 року, Україна не має послів у 17 з цих держав. При цьому станом на лютий 2018 року близько 200 українських моряків перебувають під вартою в Греції за підозрою в перевезенні нелегальних мігрантів і незаконному перетині кордону. У той же час родичі затриманих моряків, які чекають на розгляд своїх справ, змушені звернулися з проханням надати перекладача, ні до дипломатів, а представника Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.

Активно пропагувала українська влада, включаючи президента Порошенко, той факт, що Україна більше року не закуповувався газ у Газпрому. В результаті виявилося, що закуповувався все одно російський газ, але з націнкою у посередників з ЄС. Пізніше, Нафтогаз судився з Газпромом у Стокгольмському арбітражі з приводу незаконності контракту і завищених цін. Арбітраж виніс рішення: Нафтогаз і Порошенко знову оголосили про «перемогу», але радість виявилася знову перебільшеною. Україна повинна заплатити Росії 2 млрд за вже отриманий газ і викуповувати до 2019 року 4 млрд кубів газу на рік. Тому не дивно, що Нафтогаз відмовлявся в січні-лютому 2018 року надавати копію рішення Арбітражу і журналістам і Кабміну. Пізніше, в червні 2018 року топ-менеджмент «Нафтогазу» виписав собі багатомільярдну премію «за перемогу над Газпромом», цікаво, що для покриття цієї премії використовувалися не платежі від Газпрому, яких так і немає, а виплати мільйонів громадян України, за підняті в 7 раз тарифи на газ. Причому, через тиждень «Газпром» отримав постанову шведського апеляційного суду про призупинення виконання рішення арбітражного суду. Але премію «переможці» все одно не повернули. Тим більше виникає питання за що отримав премію топ-менеджмент «Нафтогазу», якщо в арбітражі справу вела спеціально найнята на суму в 25 мільйонів європейська норвезька юридична компанія «Wikborg, Rein & Co DA Advokatfirma».

У звітному кварталі продовжувала розкручуватися ситуація навколо проанонсованої справи про «конфіскацію 1,5 млрд. Януковича» урочисто оголошеної президентом Порошенко в квітні 2017 року. Рішення було винесено Краматорським судом, але було засекречено і не було в реєстрі судових справ. У зв’язку з цим Transparency International подало позов до суду проти ГПУ. За словами адвоката «Ми не можемо знати, чи були ці кошти дійсно конфісковані у представників колишнього режиму Януковича і його команди, що це за кошти, в якому варіанті вони є. Також не зрозуміло, хто посприяв конфіскації, які компанії були задіяні. Всі ці питання, на які ми не маємо відповіді, дають нам підстави ставити під сумнів юридичну точність цього рішення, і чи були всі процедури при прийнятті цього рішення здійснені відповідно до закону. Зараз представники офшорних компаній, у яких ці кошти були взяті, вже починають оскаржувати це рішення, яке ніхто не бачив, і рано чи пізно однозначно доведеться державі і нам, платникам податків, ці кошти повертати – 1,5 мільярда доларів. Коли ці компанії пройдуть всю українську процедуру, то вони звернуться до Європейського суду з прав людини, який на основі купи процесуальних неточностей прийме рішення про скасування цього таємного рішення, про яке всім заявила ще в квітні Генеральна прокуратура».

У січні 2018 року телеканал Al Jazeera представив це секретне рішення, і стала зрозуміла причина його приховування. Цей процес був погано зрежисованим поданням, в якому обвинувачений підписав зі слідством угоду по якій передав Україні гроші в обмін на відмову від переслідування. Відповідно ймовірність оскарження цього рішення в міжнародних судових органах і відповідно повернення грошей їх попереднім власникам дуже велика.

Ще більшу таємницю, яка межує із загрозою енергобезпеки ЄС і сприяє успішній реалізації газопроводу «Північний потік-2», була заява заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрія Гримчака про існування в 2014-2015 роках в Україні на державному рівні питання підриву газопроводу, що йде з РФ до Європи.

Ще більш гнітюча ситуація складається в січні 2018 року в Держслужбі у справах ветеранів і учасників АТО. У конкурсі на посаду її голови переміг Валентин Манько – колишній боєць «Правого сектору», який в 2015 році фігурував в кримінальній справі за розбій і був оголошений в міжнародний розшук. Але, пішов на угоду зі слідством. Він був готовий дати свідчення проти Геннадія Корбана, який очолював у той час партію УКРОП, в обмін на звільнення від кримінального переслідування і зняття з розшуку. Угода відбулася і ось прийшла нагорода.

Тема корупції залишається ключовою і для оточення президента Порошенко. Періодично журналістські розслідування виявляють факти ТОП-корупції. У квітні 2018 р заходів Дніпра Борис Філатов зізнався в тому, що лобіює інтереси американських компаній в обхід обов’язкових тендерних процедур. Згідно з дослідженням Американської торгової палати, понад 90% її членів зіткнулися з корупцією в Україні.

У січні 2018 року автор фрази «українці багато їдять» міністр соцполітики Рева взяв собі в заступники 30-річну рудоволосу модель Олександру Чуркіну на зарплату ($ 3450) 93000 грн. в місяць, а глава Держаудиту Лідія Гаврилова приголомшила громадськість заявою, що такі золоті злитки, як у неї, є у кожного громадянина України. У березні 2018 року глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв заявив, що у важкій економічній ситуації компанії винні політики, а також населення, яке споживає занадто багато газу. В черговий раз відзначився своїми протизаконними діями депутат з активістів Володимир Парасюк: він, користуючись депутатською недоторканністю побив поліцейських в будівлі суду. Періодично у депутатів відбуваються бійки і між собою. Так, в квітні 2018 року позафракційний народний депутат Сергій Мельничук після ефіру на телеканалі розбив до крові ніс колишньому колезі по фракції Радикальної партії Олега Ляшка Дмитру Лінько.

 

Україна в процесах євроінтеграції і міжнародних відносин

Потрібно відзначити, що при нинішній владі Україна втрачає свою суб’єктність у міжнародних відносинах. Рішення про її долю за її спиною прийматися іншими учасниками міжнародних відносин. Так, протягом року вже ведуться переговори про введення миротворців на територію Донбасу між представниками Росії і США, в яких Україна участі не бере і буде лише виконувати на своїй території волю інших держав. Досить зазначити, що у Росії немає в Україні посла з 2014 року.

На Мюнхенській конференції в лютому 2018 року виступ Порошенко проходив в порожньому залі. Зустріч «нормандської четвірки» щодо припинення війни на Сході України кілька разів зривалася, через неявку французького і німецького міністрів закордонних справ, зайнятих іншими – більш важливими справами.

Втручання у внутрішні справи України з боку іноземних держав триває. Посли країн, які входять до складу «Великої сімки», закликали Україну змінити склад Центральної виборчої комісії. Дипломати також заявили, що Україні варто провести виборчу реформу, щоб за один рік вона змогла прижитися в країні, як раз до виборів в 2019 році. Ці ж посли висловили свою думку і з приводу спроб затримання Саакашвілі. Ситуація нагадує кінець 19 ст., коли в напівколоніальному Китаї посли «великих держав» диктували свою волю китайському імператору.

Atlantic Council в лютому 2018 року в відкриту випустив доповідь, в якій загрожує режиму Порошенко поваленням «у наслідку третього Майдану, який отримає підтримку міжнародної громадськості». Якщо влада не виконає чотири «незавершені завдання». По-перше – відкликати і переглянути свій законопроект про Антикорупційний суд, дозволивши цьому органу діяти незалежно, «як цього вимагають українці і західні донори». По-друге, припинити атаки на Національне антикорупційне бюро України. По-третє – зняти недоторканність з депутатів парламенту. По-четверте, заборонити політичну пропаганду на ТБ напередодні виборів 2019 року, «щоб нівелювати вплив олігархів». «Якщо необхідні перетворення не будуть проведені, можливий спалах вуличних протестів напередодні виборів. Вони отримають широку підтримку з боку міжнародної громадськості. І, володіючи військовою силою протистояти Росії, українці, нарешті, отримають шанс скинути одіозні еліти».

Україна в результаті політики нинішнього керівництва країни виявилася з усіх боків оточена «ворогами» – істинними або уявними. З одного боку, «країна-агресор» отримала цей статус вже в третій раз за останні чотири роки від Верховної Ради України – Росія з якою йде неоголошена війна, але яка одночасно і найбільший торговий партнер України. З півночі – Білорусь, яку заступник голови Верховної Ради України Ірина Геращенко, висловившись щодо голосування білоруської делегації в третьому комітеті ООН щодо резолюції по ситуації з правами людини в анексованому Криму, звинуватила у «другому ножі в спину», а спікер Парубій сказав, що громадяни України не прибувають в безпеці в Білорусі, викликавши різку відповідь тамтешнього МЗС.

З Польщею ситуація напружена через героїзацію Бандери, Шухевича і ОУН-УПА, яких поляки звинувачують в геноциді польського населення. З Угорщиною та Румунією відносини зіпсовані Законом «Про освіту», який заборонив викладання повного циклу середньої школи на мовах меншин.

Продовжує загострювати відносини з сусідами Закон «Про освіту», нормами якого фактично заборонено освіту мовами меншин. Президент Угорщини В. Орбан заявив, по-перше, Будапешт стурбований не тільки вже прийнятим законом, а й проектами законів про мови і про громадянство, які завдадуть нові удари по правам нацменшин. По-друге, Будапешту все одно, що скаже про закон «Про освіту» Венеціанська комісія, – Угорщина блокуватиме всі евроініціативи України до тих пір, поки дискримінаційна норма щодо нацменшин не буде знята. Так, у відповідь на відсутність змін дискримінаційної норми Угорщина почала блокування ініціатив України в НАТО і ЄС. Зокрема, Угорщина наклала вето на скликання грудневого засідання комісії Україна-НАТО, квітневе засідання тієї ж комісії і блокувала його весь звітний період. А в травні 2018 року Генсек Північноатлантичного альянсу Йенс Столтенберг взагалі отримав офіційне звернення Угорщини про перегляд політики Альянсу щодо України. У ньому угорський уряд доводить, що «реформування України провалилося». «Українська держава ослабла до такої міри, що тепер вона не здатна виконувати свої базові зобов’язання, в тому числі забезпечувати верховенство права і здійснювати ефективне економічне, соціальне і політичне керівництво». «Не дивлячись на безпрецедентний рівень політичної підтримки та фінансової допомоги …» Україна «становить небезпеку для сусідів».

У березні 2018 р Порошенко відправив російських дипломатів в знак солідарності з Великобританією. Кількість висланих – на третьому місці в світі. Після звинувачень Великобританії і її безпосереднього союзника – США. Виникає питання – чому Порошенко відправив дипломатів країни-агресора тільки зараз, на 4 році проголошеної війни з Росією, але ніяк не в попередні роки? В знак солідарності з Великобританією, але ніяк не зі своїми громадянами, воюючими під його початком вже четвертий рік. Як цей захід може відбитися на громадянах України, які прибувають в російських в’язницях і через такий запобіжний захід лишаються ефективного консульського сприяння з боку рідної держави після симетричної реакцію Росії. Або мільйонах українських працівників в Росії, чиї інтереси не зможуть захищати українські консульські співробітники яких будуть висилати у відповідь росіяни?

Намагаючись по-своєму боротися з окупацією Криму, українські дипломатичні установи по всьому світу вплутуються в скандали з видавництвами і газетами, що не відображають на своїх ілюстраціях Крим, як частину України. У ряді випадків, особливо в маленьких країнах, це і приносить їм успіх, але іноді обертається скандалом, коли ЗМІ відмовляється змінювати інформацію, і дипломати таким чином ще нижче кидають престиж країни – вимагаючи змін і отримуючи відмову, яка фактично легітимізує існуючу ситуацію. Так, було, наприклад, у випадку з американською газетою «Нью-Йорк таймс», яка відмовила українському МЗС, повідомивши, що нічого міняти не буде. Логіка американської відмови цілком зрозуміла. Незрозуміла логіка вимоги МЗС, який, схоже, плутає засобам масової інформації з офіційними картографічними виданнями.

Глава дипломатів міністр Клімкін вирішив піти ще далі і в січні 2018 року повідомив, що веде переговори з футбольними асоціаціями та вболівальниками про бойкот чемпіонату світу з футболу-2018.

Продовжує зберігати актуальність і тема втручання української влади у вибори в США в 2016 році на стороні кандидата, що програв. Даний факт звичайно ж прямо порушує Статут ООН, який забороняє втручатися у внутрішні справи іноземних держав (ст. 2). Наслідком цього є ігнорування чинної адміністрацією США українських чиновників, які раніше могли вільно здійснювати державні та ділові візити в США. Зараз же така можливість зберігається лише через покупку послуг лобістів, останнім прикладом чого стала опублікована в ЗМІ інформація про виплату Порошенко 400 тис дол. за можливість зустрітися з Трампом. Пізніше підтверджена колишніми українськими дипломатами.


 

Висновки

Ситуація в країні в першій половині 2018 року характеризується загальним погіршенням стану захисту прав людини. У сфері свободи слова і прав журналістів намітилося остаточне зачищення поля від опозиційних ЗМІ. Головні редактори провідних ЗМІ просять політичного притулку від переслідувань на території ЄС. Силовики громлять редакції медіа-холдингів.

Топ-менеджери цілого ряду популярних ЗМІ, регіональні журналісти, а також представників громадських організацій (міжфракційне депутатське об’єднання «Заборонено забороняти» виступило як один із підписантів) направили звернення до президента, голови Верховної Ради України, Генерального прокурора, прем’єр-міністра, а також дипломатів європейських країн і США.

Першим результатом звернення стало рішення Національної спілки журналістів України провести дискусію «Загрози свободі слова в Україні». Учасники форуму чітко визначили, що спроби влади обмежити діяльність «невигідних» для неї медіа, розподіл на «ватні» і «патріотичні» засоби масової інформації, численні перевірки регулятором теле- і радіоканалів, а також відкриті кримінальні справи проти журналістів – це шлях до тотального контролю над свободою слова в Україні і диктатурі.

Підписанти звернення і учасники дискусії НСЖУ виділили конкретні вимоги до президента, Верховної Ради України та Генеральної прокуратури. Незважаючи на те, що звернення журналістів викликало широкий громадський резонанс і була підтримано Національною спілкою журналістів України, жодна з вимог представників ЗМІ виконана не була! Влада повністю проігнорувала запит представників засобів масової інформації.

Неугодні владі телеканали блокуються «активістами». В країні відроджена цензура, яка дріб’язково втручається в редакційну політику. Журналісти змушені писати звернення за захистом до демократичних держав.

Одним з найяскравіших прикладів атаки на свободу слова в Україні можна назвати спробу влади закрити телевізійне ранкове інформаційне шоу «Доброго ранку, Країно!», яке виробляється телекомпанією «Ера-Медіа» і виходить щодня з 6:30 до 9:30 на хвилях головного телеканалу країни UA:Перший.

П’ятого липня один з найвідоміших і рейтингових політиків країни – Юлія Тимошенко в ефірі «Доброго ранку, Країно!» заявила про плани Петра Порошенка ввести воєнний стан для утримання влади за допомогою ескалації конфлікту на Донбасі. Як сама вказала політик, надавши розголосу цю інформацію, вона буквально порушила плани президента.

На наступний день після виступу Тимошенко в ефірі прозвучала заява керівництва «Національного суспільного телебачення України і телеканалу” і телеканалу «UA: Перший» в особі Зураба Аласанії про припинення трансляції ефірів «Доброго Ранку, Країно!».

За звітний період стало особливо очевидно, що влада займається створенням контрольованої інформаційної сфери для її маніпулятивного використання в своїх інтересах. Зокрема, в електоральних інтересах.

Так, одним з найнебезпечніших механізмів маніпуляцій свободою поширення інформації стало скасування аналогового мовлення по всіх регіонах України і повна заміна його цифровим. В даному контексті актуальною є і відповідна заміна ліцензій на цифрове мовлення. Це породжує поле для маніпуляцій і обмеження прав на мовлення.

Отримання інформації в країні ускладнене, персональна інформація громадян викладається у відкритому доступі, державні бази даних не захищені. Державні органи незаконно збирають інформацію про політиків, відстежують переміщення звичайних громадян.

Дискримінація за мовною та етнічною ознакою продовжує мати місце бути. За останні шість місяців в Україні став яскраво виявлятися антисемітизм. Відновилися погроми ромів. Триває боротьба з утворенням на мовах меншин, хоча Венеціанська комісія чітко висловила думку, що дана норма підлягає зміні.

Триває дискримінація українських громадян в ЛДНР – їм не платять пенсії, піддають принизливим перевіркам, хочуть ввести поняття «колаборант».

Судова гілка влади дезорганізована і піддається тиску з трьох сторін: влада – вимагає приймати рішення, що її влаштовують, в тому числі залишаючи суди беззахисними і перманентно їх реформуючи, «активісти» – виконання своїх вимог, влаштовують погроми судів і звільнення «побратимів», і Захід – вимагаючи створення і запуску функціонування Антикорупційного суду.

Ситуація з безпекою в країні плачевна. Прийнято закон про деокупацію Донбасу, Росія визначена агресором, АТО закінчене, але будь-якого шляху по виходу з тупикової ситуації не показано. Масовий обмін полоненими підняв масу питань до української влади. Перший з яких наскільки правомірно обмінювати одних громадян України на інших. Крім того, сумніви викликає сама «чистота» обміну.

У звітному періоді відзначається збільшення кількості розбоїв, а також нападів з метою пограбування. Почастішали викрадення людей з метою викупу.

Право на свободу віросповідання в звітному періоді в Україні піддано серйозним випробуванням. Держава відкрито втручається в релігійну сферу грубо порушуючи Конституцію, примушує до створення «єдиної автокефальної помісної церкви». На УПЦ проводиться скоординована атака з боку державних органів і «патріотів-активістів», що координуються Службою безпеки України. Почастішали спроби підпалу культових споруд. Є ймовірність спроби влади організувати в країні релігійну війну. У той же час різного роду деструктивні культи і харизматичні церкви, відверто гіпнотизують і грабують громадян, продовжують своє існування.

Триває практика обмеження конституційної норми про свободу зібрань і свободу вираження своїх поглядів і переконань. Ультраправі радикали по нацьковування влади нападають на збори опозиційно налаштованих громадян. На народних депутатів заводять кримінальні справи з приводу їх висловлювань.

За перші 6 місяців 2018 року проявилася тенденція до офіційного оформлення парамілітарних ОПГ в рамках силових структур. Владні органи поділили між собою різні угруповання «активістів» і активно використовують їх в бізнес-інтересах проти конкурентів або в боротьбі з політичними противниками. Особливо старається підлегле СБУ «С14». «Активісти» намагаються отримати офіційне право на насильство і перейняти естафету контролю над мегаполісами у ослабленою реформами поліції.

«Активісти» продовжують нав’язувати силою свої погляди населенню країни, атакують церкви і суди. Крім того, активісти примудряються зіпсувати і міжнародні відносини. Наслідки блокади Донбасу негативно позначаються на економіці країни.

Ситуація в сфері соціального захисту та охорони здоров’я в глибокій кризі. Населення країни скорочується за рахунок високої смертності і масової еміграції.

Два роки на чолі міністерства охорони здоров’я знаходиться особа з приставкою в.о., і спроби народних депутатів змусити уряд висунути кандидатуру постійного міністра невдалі.

Введено нові вищі тарифи, кількість одержувачів субсидій все збільшується, але криза неплатежів також наростає щомісяця. Починаються відключення міст взимку за борги від газопостачання. Прийнято закон про ЖКГ, який вводить пеню за неплатежі і абонентську плату за цілий ряд послуг ЖКГ. Відповідальність постачальників послуг тепер закінчується на підході до багатоквартирних будинків. Комунікації активно рвуться, але їх лагодження вирішено перекласти на плечі громадян. У країні висока грошова і товарна інфляція. Зарплату меншу за мінімальну отримує 20% працездатного населення. В країні відбувається епідемія кору, але вакцин не вистачає. Система охорони здоров’я після її реформування Супрун наближається до колапсу. У 100 км від столиці, почалося будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива.

Тортури і вбивства продовжують бути актуальною проблемою для України. Підтверджуються факти існування таємних в’язниць СБУ. Люди, що потрапляють в поліцію, знову піддаються тортурам і насильству. Урядовців, включно з представниками спецслужб в деяких випадках, підозрюють в підбурюванні до насильства. Раніше вчинені гучні злочини, в т.ч. вбивства журналістів і політиків не розслідувані.

За останні півроку особливо гостро постала проблема з репрезентативністю української влади. Так, поточний склад парламенту представляє інтереси і цінності не те, щоб половини, а близько 1/5 частини населення. Згідно з даними соціологічних дослідницьких центрів, головні парламентські сили в Україні представляють інтереси не більше, ніж 21% населення країни. При цьому, правляча коаліція представляє ще менший відсоток населення країни (~ 6-7%). Аналітики чітко констатують, що нинішнє парламентське керівництво в принципі не відображає інтереси, цінності і бажання більшості українців – яскравим прикладом є нав’язувана нинішньою владою «еврооптимістичний» порядок денний.

В даний момент відбувається пошук маніпулятивних рішень для збереження влади в руках нинішнього керівництва держави. Активно обговорюється необхідність чергової конституційної реформи, яка буде покликана зменшити повноваження президента і перейти до парламентської форми правління. Як відкрито вказують політологи, подібна ініціатива могла б мати позитивний результат, якби не розроблялася Адміністрацією президента, для збереження нинішнього керівництва при владі і служить для консервації нинішніх політичних еліт.

Так, як заявляють джерела у владі, технологи та аналітики Адміністрації президента розробляють сценарій дострокового відходу діючого глави держави Петра Порошенка з посади з одночасним приходом в якості прем’єр-міністра. В рамках даного сценарію передбачається подальше прийняття змін до Конституції зі зменшенням повноважень президента, але з продовженням повноважень Верховної Ради. При цьому, продовження повноважень парламенту, інакше як політичним хабаром за реалізацію такого сценарію назвати не можна.

Державне будівництво і реформи в країні можна вважати вже прибувають в глухому куті. Проблемою нинішнього політичного режиму України в цілому і конкретно президента Порошенко стає втома від нього і загальне розчарування в його політиці Західних союзників. Слово «реформи» в устах чиновників вже стійко асоціюється у громадян з подорожчанням чергових послуг і товарів або дезорганізацією чергової сфери життя.

За звітний період в країні активно почався період підготовки до виборів. Великі українські політики працюють над створенням власних електоральних проектів. Часто, особливо якщо говорити про владу, такі проекти обмежують права людини. При цьому, жоден з великих українських політиків не говорить про необхідність захисту прав людини в країні і відновлення вже порушених зобов’язань держави перед особистістю.

Яскравим прикладом в даному випадку є «Новий курс України» від Юлії Тимошенко. Найрейтинговіший кандидат в президенти у своїй візії розвитку не згадує про важливість і необхідність захисту прав людини, первинності свободи слова та пріоритетності особистості в державі.

Силові відомства фактично ведуть між собою війну, до якої залучено і зовнішні спонсори. Бюджет на 2018 рік передбачає різке збільшення фінансування всіх силових структур і органів влади, але не пенсій та допомог.

Процеси євроінтеграції можна вважати вже згорнутими з боку ЄС. Нові кредити не дають, старі програми починають закривати. Відносини з сусідами стараннями влади України зіпсовані. Угорщина блокує будь-яке зближення з ЄС і НАТО, Польща вимагає припинити героїзацію Бандери і УПА.

Загалом про якусь міжнародну суб’єктність України говорити не доводиться. Питання введення на її територію миротворців вирішується без її участі. Західні країни займаються тиском по великим і малим питанням внутрішньої політики України. Вимагають створення незалежної від влади України, але підпорядкованої безпосередньо їм системи боротьби з корупцією, яку можна буде контролювати будь-якого українського політика.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone