На нюанс поновлення строку позовної давності звернув увагу ВСУ

Прокурор не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №910/27025/14.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

7 червня 2017 року                              м.Київ                              №910/27025/14

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — ЄМЦЯ А.А.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ЖАЙВОРОНОК Т.Є.,

розглянувши заяву Федерації професійних спілок про перегляд постанови Вищого господарського суду від 22.02.2017 у справі №910/27025/14, за позовом заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна до ФПСУ про визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року заступник прокурора м.Києва звернувся до господарського суду з позовом до Федерації професійних спілок про визнання права власності держави в особі ФДМ на майновий комплекс — навчально-спортивну базу «Святошин» по Житомирському шосе, 19 км, у м.Києві загальною площею 5 803,90 м2 та витребування спірного майнового комплексу від Федерації професійних спілок у державну власність.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2014 році при проведенні перевірки виявлено, що 18.11.90 між Загальною конфедерацією профспілок Союзу РСР і Федерацією незалежних профспілок (правонаступником якої є Федерація професійних спілок) укладено договір про закріплення прав володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, за умовами якого за федерацією на праві власності закріплено спірний майновий комплекс балансовою вартістю 1974300 крб., уведений в експлуатацію у 1974 році.

Відповідачем право власності на зазначений майновий комплекс було зареєстровано згідно зі свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серії САА №384289, виданим Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м.Києва від 22.09.2004 №1281-В.

Посилаючись на те, що відчуження державного майна — майнового комплексу — навчально-спортивної бази «Святошин» відбулося поза волею власника, без згоди ФДМ, прокурор просив поновити строк позовної давності та задовольнити позов.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м.Києва від 16.09.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2015 скасовано. Позов задоволено.

Постановою ВГС від 22.02.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови ВГС від 22.02.2017 у справі №910/27025/14 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.11116Господарського процесуального кодексу, Федерація професійних спілок, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову ВГС від 22.02.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2015.

На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 19.11.2014 у справі №11/163/2011/5003, від 27.04.2016 у справі №23/097-11, від 10.05.2016 у справі №5024/1115/2011, від 12.09.2016 у справі №9/107-11 та копії постанов ВСУ від 3.02.2016 у справі №6-75цс15, від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 2.09.2014 у справі №3-82гс14, в яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшли протилежного висновку щодо визначення початку перебігу позовної давності при зверненні прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що про порушення права державної власності на спірне майно прокурору стало відомо у жовтні 2014 року за наслідками проведеної ним перевірки щодо витребування у державну власність спірного майнового комплексу за зверненням Міністерства молоді та спорту. Права позивача, який не давав згоди на відчуження спірного майна, було порушено під час зміни власника і форми власності 18.11.90. Позивач міг і повинен був дізнатися про порушене право у разі належного виконання своїх обов’язків, передбачених законом.

Суди касаційної та апеляційної інстанцій погодилися з висновком суду першої інстанції про те, що спірний об’єкт нерухомості мав статус державної (загальнодержавної) власності, у зв’язку із чим будь-які дії щодо зміни власника цього майна є неправомірними, а також погодилися, що права позивача, який не давав згоди на відчуження спірного майна, було порушено саме під час зміни власника і форми власності 18.11.90. Водночас суди апеляційної та касаційної інстанцій установили, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, оскільки прокурору та ФДМ про порушення права державної власності на спірне майно стало відомо у жовтні 2014 року, тому перебіг позовної давності розпочався саме із цього моменту.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, ВГС при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що дія положень закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави, зокрема в особі ФДМ. Закон не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Сплив загального строку позовної давності до пред’явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставами для відмови у позові.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, ВСУ виходить із такого.

Положеннями ст.15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст.2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі стст.167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень ст.2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень чч.2, 4 ст.29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред’являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу), ЦК визначено як позовна давність (ст.256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ст.257 ЦК), перебіг якої відповідно до ч.1 ст.261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (стст.71, 76), за винятком положення, закріпленого у ст.267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Отже, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред’явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково — з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі ФДМ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВСУ, зокрема від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 25.03.2015 у справі №3-21гс15, від 22.03.2017 у справі №3-1486гс16.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що відповідно до постанови Верховної Ради «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 1.11.96 №461/96-ВР ФДМ доручено провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24.08.91 і подати Верховній Раді перелік суб’єктів, у володінні яких перебуває це майно. На виконання цієї постанови ФДМ було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.91 перебували у віданні Федерації незалежних профспілок (колишньої Укрпрофради), до якого за порядковим №142 (Київська область) було включено туристичну базу «Святошин».

Відповідачем право власності на зазначений майновий комплекс було зареєстровано згідно зі свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серії САА №384289, виданим Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м.Києва від 22.09.2004 №1281-В.

Незважаючи на викладене та всупереч своєму обов’язку щодо управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, оскільки вважав, що цей строк не порушено, доказів поважності причин пропуску звернення до суду не надав.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Натомість суд апеляційної інстанції зазначених положень законодавства не врахував і дійшов помилкового висновку, що відлік позовної давності розпочався з 2014 року — з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки відсутності у Федерації незалежних профспілок повноважень щодо оформлення права власності на спірний майновий комплекс.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не знав про порушення свого права до звернення прокурора з відповідним позовом, отже, позов було подано прокурором у межах строку позовної давності.

Висновок ВГС у цій справі суперечить положенням ч.1 ст.261 ЦК, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду про відсутність підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.11125 ГПК ВСУ за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.11116 цього кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було(ли) помилково скасовано(ні) судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова ВГС від 22.02.2017 у справі №910/27025/14 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2015 — залишенню в силі.

Відповідно до ч.6 ст.49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення ВСУ змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача.

Відповідно до п.6 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, керуючись стст.49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Федерації професійних спілок задовольнити.

Постанову ВГС від 22.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі №910/27025/14 скасувати.

Рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2015 залишити без змін.

Стягнути з ФДМ на користь Федерації професійних спілок 103651,40 грн. витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд ВСУ судових рішень у справі №910/27025/14.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, встановленої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone