Очищення через популізм

За лозунгом «Судді саботують люстрацію» нардепи приховують недосконалість власного закону.

Пригадаймо, як 16 вересня 2014 року, після кількаденних бурхливих демонстрацій, Верховна Рада з третьої спроби прийняла законопроект «Про очищення влади». І до, і після остаточного голосування цей документ був розкритикований правозахисниками та експертами як такий, що не відповідає європейським і міжнародним нормам стосовно прав людини. Крім того, закон був прийнятий з порушенням процедури, але Президент не наклав вето, і за місяць він набув чинності. Чи вдалося за 1,5 року досягнути мети, що проголошувалася під час ухвалення цього документа?

Провадження, що затягнулося

Як відомо, цей закон викликав шквал критики з боку Венеціанської комісії. Основні зауваження європейських експертів стосуються колективного характеру відповідальності під час люстрації, що суперечить резолюції №1096, а також децентралізованого характеру самої процедури, що ускладнює належний контроль за нею.

Чи не відразу після прийняття люстраційного закону постало й питання конституційності низки його норм. Так, 20 листопада 2014 року Верховний Суд звернувся з поданням щодо неконституційності положень п.6 ч.1, пп.2, 13 ч.2, ч.3 ст.3 закону. 20 січня 2015-го 47 народних депутатів оскаржили в Конституційному Суді чч.3, 6 ст.1, чч.1—4, 8 ст.3, п.2 ч.5 ст.5, а також п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону. Ще через 2 місяці ВС направив до КС подання, в якому обгрунтовував неконституційність ч.3 ст.1, пп.7, 8, 9 ч.1, п.4 ч.2 ст.3 і п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» акта.

Ухвалою від 1.04.2015 перша колегія суддів КС об’єднала провадження за усіма трьома поданнями в одне. А 16 квітня того ж року навіть розпочалися усні слухання справи. Втім, того ж дня її розгляд було відкладено майже на півроку. 22 жовтня Суд повернувся до неї, але знову оголосив перерву.

Нарешті 22 березня цього року КС розглянув низку чергових клопотань учасників провадження та оголосив про перехід до закритої частини пленарного засідання для прийняття рішення у справі.

Таким чином, люстрація в Україні триває вже півтора року та проводиться за законом, сумніви в конституційності якого виникають не тільки у Венеціанської комісії, а й у деяких народних обранців, які, власне, свого часу були співавторами цієї ідеї. Хоча й заговорили вони про свої сумніви лише напередодні переходу КС до закритої частини пленарного засідання.

Практика очищення

Люстраційний процес торкнувся чи не всіх державних службовців, працівників прокуратури та суддів. Утім, процедура очищення відбувалася не завжди із дотриманням вимог законодавства, що зумовило численні звернення до суду по захист прав.

Наприклад, протягом 2014—2016 років до Харківського окружного адміністративного суду надійшло 64 позовні заяви щодо спорів, пов’язаних із застосуванням закону «Про очищення влади». Винесено постанови у 35 справах: у 13  позовні вимоги повністю задоволено, а у 12 — задоволено частково. Відмовлено в задоволенні позову лише у 10 справах, а у 6 провадження зупинене, зокрема через винесення ухвал про звернення до ВС для вирішення питання стосовно конституційності окремих положень закону.

Однак, на мою думку, проблема реалізації закону про люстрацію полягає не стільки в його вірогідній неконституційності, скільки у методах очищення влади, якими послуговуються політики.

Увагу можновладців до дотримання принципів люстрації вперше в Україні привернули саме у Харківському окружному адмінсуді. Наприкінці осені 2014 року тут розглядалася справа щодо звільнення прокурора із займаної посади на виконання вимог закону «Про очищення влади».

Суд установив, що фактично позивача було звільнено не за порушення тих чи інших вимог закону, а за перебування на посаді. Отже, порушені конституційні приписи та гарантії, а також принципи люстрації, а тому позов задоволено, а особу поновлено на посаді.

Рішення у цій справі набуло значного суспільного резонансу. Народні депутати та директор люстраційного департаменту Мін’юсту «завітали» до Харкова в супроводі осіб у військовій формі. Незрозуміло досі: метою їх візиту було оскарження рішення суду першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону чи погрози судді ХОАС, що «прив’яжуть, як собаку, щоб гавкала», а також суддям апеляційної інстанції, що «повикидають їх із вікон».

Описана ситуація, на мій погляд, яскраво характеризує те, як політики, прикриваючись лозунгом «Судді саботують люстрацію», намагаються приховати недосконалості власного закону.

Неякісне, отже, неефективне

В юридичній науці існує поняття «якість закону», що є однією з найважливіших передумов ефективності його реалізації. Якість документа також впливає на соціальне та ціннісне призначення закону, його місце і роль у системі нормативного регулювання різноманітних відносин під час діяльності громадянського суспільства та держави.

Ухвалення закону про люстрацію обгрунтовувалося необхідністю задоволення вимог «майдану» та потребою очистити владу від корупції. Однак, як засвідчив час, цей нормативно-правовий акт став черговим популістським гаслом. Його якість сумнівна з огляду на відповідність Конституції окремих його положень і можливість задовольнити запит суспільства на очищення влади.

Реалії вкотре свідчать, що під час прийняття законів варто звертати увагу не тільки на їх маркетингову цінність, а й здебільшого на дійсне призначення такого акта як єдиного юридичного механізму, що може регулювати суспільні відносини.

Принцип поділу влади, як відомо, грунтується на системі стримувань і противаг. Тому народним обранцям не варто дивитися на позицію судової влади України щодо норм закону про очищення крізь призму «протидії люстрації», її слід сприймати як об’єктивну підказку стосовно недоліків законотворчої діяльності.
 

Автор: Алексей Котенев
Джерело: Закон і бізнес

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone