Судова реформа: люстрація VS атестація

Як казав живий класик афоризмів Борис Крутієр: “Все на вибори з двох зол”. Ось і ми, вкотре реформуючи судову систему (або створюючи видимість реформ), намагаємося з двох недосконалих шляхів її очищення вибрати найбільш досконалий.

Вибір дається важко, з урахуванням “обтяжливих” обставин, головна з яких – кадровий дефіцит, який має як кількісну, так і (що в рази страшніше) якісну складову. За даними голови Ради суддів України Валентини Симоненко, 40% суддівського корпусу (2700 суддів) – це так звані “судді-п’ятирічки”, призначені на перший п’ятирічний термін і не мають значного досвіду роботи.

Тепер уявімо собі, що в результаті люстрації / атестації частина суддів буде замінена на нових, які взагалі не мають досвіду роботи. На виході матимемо різке падіння якості прийнятих рішень, збільшення кількості скасованих судових актів, що, безумовно, не сприятиме реальному та ефективному виконанню судами своєї основної функції.

Інший аспект проблеми реформування судової системи це забезпечення реальної незалежності суддів. У всі часи такі процеси відбувалися під гаслами зміцнення незалежності судової влади, забезпечення верховенства права, дотримання принципу справедливості прийнятих рішень і навіть, останнім часом, під таким новим терміном як “доброчесність”. Хоча як людям в системі – тобто суддям – так і громадянам, які працюють з системою (прокурорам, адвокатам, юрисконсультам, просто “небайдужих громадянам”, які регулярно відвідують судові засідання), абсолютно зрозуміло, що реформаторські пориви будь-якої влади спрямовані в кінці кінців лише на збереження і зміцнення свого контролю над судами. Звідси висновок: незалежні і сильні суди не потрібні нікому, значно зручніше – ручні, підконтрольні і лояльні. Владна система координат інше не передбачає. Як результат, поява і збереження до цього часу інституту “смотрящих” і “кураторів”, які контролюють роботу судів і оберігають її від прояву будь-якого інакомислення.

Чи позбавить люстрація або атестація суддів системи від контролю? Упевнений, що ні, але запропоновані зміни до Конституції, що стосуються системи правосуддя (законопроект №3524, який успішно пройшов в парламенті перше читання), хоча б запустять цей процес, поступово відводячи судову систему з-під влади президента і парламенту. Функції призначення, звільнення і притягнення суддів до відповідальності будуть передані Вищій Раді правосуддя, що з точки зору становлення реальної, а не декларативної незалежності суддів буде правильно і виправдано. Роль президента в процедурі призначення судді повинна зводитися до технічного підписання указу. Якщо указ не підписується у встановлений законом термін (чого в українській історії є маса прикладів), рішення Вищої Ради правосуддя про призначення судді має вступати в силу автоматично. Вважаю, що саме така конструкція мінімізує можливі зловживання в цій сфері. На жаль, дана думка в законопроекті відображення не знайшла.

І все ж: атестувати суддів або звільнити всіх? На мій погляд – перше, хоча ні той, ні інший процес до консенсусу в суспільстві не призведе. Незадоволені будуть завжди. Одні з них – консервацією існуючої корумпованої системи в результаті атестації, інші – неминучим істотним падінням якості правосуддя або навіть колапсом третьої гілки влади в цілому в результаті повної люстрації всіх існуючих суддів і їх заміщенням новими. Не факт, що кращими.

Серед аргументів на користь атестації я б виділив наступні:

  1. Не можна звільнити всіх, тільки виходячи з періоду часу, в якому їм довелося працювати суддями. Це, як мінімум, нерозумно.
  2. Система фільтрів для очищення системи зсередини повинна існувати і бути ефективною, в зв’язку з чим кваліфікаційне оцінювання, перевірка психологічної та морально-етичної здатності здійснювати правосуддя, а також аналіз доходів і витрат судді і його сім’ї досить виправдані.

Атестації не слід боятися. Закладені в ній принципи в цілому є об’єктивними, критерій професіоналізму – основний, це правильно і справедливо. Облік майнового стану судді, виходячи з даних декларацій та відомостей НАБУ, – міра вимушена і необхідна. Суддям, які не здатні підтвердити джерела своїх доходів, не місце в системі. Це очевидно і сумніву не підлягає, в іншому випадку корумпованість суддів залишається безкарною, а значить погіршується.

З практики проходження суддями апеляційних судів атестації зазначу, що останні до неї в цілому готові. Усвідомлення її необхідності проникло в суддівські лави, і це вже крок вперед. Суспільство сито по горло тривалим донезмоги процесом реформування з акцентом на слові “процес”. Людям потрібен результат – справедливе, чи не корумповане і доступне правосуддя. І завдання реформи – його забезпечити незалежно від інструментарію, якими люстрація і атестація, за своєю суттю, є.

 

Автор: Олександр Онищенко

Джерело: Дело

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone