Висновок Головного науково-експертного управління Апарату ВРУ щодо законопроекту №3040

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління Апарату верховної Ради України
на проект Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами,
одержаними від корупційних та інших злочинів»

 

З метою забезпечення «невідворотності настання негативних наслідків вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних, через позбавлення винних осіб економічних переваг, одержаних внаслідок їх протиправної поведінки» у законопроекті пропонується закріпити на законодавчому рівні  інституційний механізму розшуку активів, які підлягають арешту, їх повернення та управління арештованими активами, а також визначення правових засад організації та діяльності окремого незалежного органу, відповідального за провадження такої діяльності – Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі – Національне агентство). Для узгодження положень проекту з чинними законодавчими актами пропонується внести низку змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), Законів України «Про виконавче провадження», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та інших нормативно-правових актів України.

Головне науково-експертне управління, розглянувши поданий проект, вважає за необхідне висловити наступні зауваження та пропозиції до його положень.

 

Загальні зауваження

  1. Реалізація положень цього законопроекту в правозастосовній діяльності, в разі недодержання суворої законності та не забезпечення дійсної прозорості конкурсних процедур, може призвести до створення правових механізмів «узаконеного рейдерства» арештованого майна, шляхом незаконного відкриття кримінального провадження щодо певної особи, накладення арешту на її майно, передачі такого майна в управління спочатку Національному агентству, а потім від Національного агентства іншим заздалегідь визначеним суб’єктам, які користуватимуться таким майном поки триває досудове слідство та розгляд справи в суді. Як показує практика в деяких випадках досудове слідство та розгляд справи в суді можуть тривати декілька років.
  2. Звертаємо увагу, що преамбула законопроекту сформульована не зовсім коректно. Преамбула є вступним текстом, який вказує на мету та/або соціально-політичне значення відповідного закону. У той же час включення до преамбули законопроекту вказівки на сферу застосування норм закону є не коректним. Більше того, вважається, що преамбула не повинна містити конкретних правових норм, а положення, характерні для преамбули (мети, завдання) не повинні включатися до основного тексту закону.
  3. Реалізація положень даного законопроекту збільшить видаткову частину державного бюджету в частині коштів на створення та утримання Національного агентства та його територіальних органів, Міжвідомчої комісії з питань реалізації активів, Комісії із зовнішнього контролю та Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні. З огляду на це відповідно до вимог ч. 3 ст. 91 Регламенту Верховної Ради України та ст. 27 Бюджетного кодексу України до проекту мало бути додане фінансово-економічне обґрунтування та відповідні розрахунки. Але у доданих до проекту супровідних документах таке обґрунтування відсутнє. Адже навряд чи можна визнати належним фінансовим обґрунтуванням повідомлення у Пояснювальній записці до проекту про те, що «впровадження передбачених проектом Закону механізмів може бути підтримано за рахунок фінансової допомоги з боку Європейського Союзу рамках Контракту для України з розбудови держави», а відтак реалізація запропонованих проектом Закону механізмів має здійснюватися за рахунок зазначеної допомоги.

Крім того, неприйнятною є пропозиція законопроекту щодо  можливості фінансування Національного агентства за рахунок джерел, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, або проектами міжнародної технічної допомоги (абзац 2 частини 1 ст. 14 проекту), оскільки відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

  1. Законопроект містить низку техніко-юридичних недоліків та стилістичних помилок. Так, в абзаці 2 пункту 1 частини 1 статті 10 «Права Національного агентства» законопроекту зазначено, що «ненадання Національному агентству на його запит інформації, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, забороняються і тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом». Вважаємо, що ці положення, виходячи з назви статті 10 законопроекту, не мають входити до її змісту.

У назві та по тексту законопроекту вживається поняття «злочин», однак у деяких статтях (наприклад, пункті 3 частини 6 статті 18 законопроекту) вживається поняття «кримінальне правопорушення». З метою забезпечення єдності термінології вважаємо, що в тексті законопроекту, для позначення одного і того ж правового явища, має вживатися єдине поняття – злочин.

У частині 4 статті 5 проекту міститься стилістична помилка. У ній зазначено: «Повноваження члена конкурсної комісії можуть бути припинені за її рішенням конкурсної комісії…». У частині 3 статті 23 законопроекту, в якій зазначено: «Національне агентство після набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, які перебувають в його управлінні…», пропущене слово «активів».

У абзаці 1 частини 1 статті 188-47 КУпАП зазначено «Невиконання законних вимог Національного агентства України з питань розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів…». Виходячи з цього можна зробити висновок, що в назві Національного агентства пропущене слово «виявлення».

До Розділу І «Загальні положення»

  1. У законопроекті передбачається створення нового центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечуватиме формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні – Національне агентство (ст. 2 проекту).

Слід взяти до уваги, що за загальним правилом (винятки з якого прямо передбачені Конституцією України або випливають із неї), завданням законів України є регулювання суспільних відносин у відповідних сферах шляхом встановлення норм права, а не утворення тих чи інших органів виконавчої влади.

Конституція України відносить питання спрямування і координації роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, їх утворення, реорганізації та ліквідації (відповідно до закону) до компетенції Кабінету Міністрів України (п. п. 9, 9-1 і 9-2 ст. 116). Відтак є підстави вважати, що питання створення таких органів (у тому числі агентства) мають вирішуватись правовими актами Уряду і не можуть бути предметом законодавчого регулювання.

При вирішенні цього питання варто також враховувати правову позицію Конституційного Суду України, який у п. 2 мотивувальної частини свого рішення № 2-рп/99 від 2 березня 1999 року зазначив, що законами України можуть регулюватися питання, «вирішення яких відповідно до Конституції України не належить до повноважень інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування».

  1. Як уже зазначалося вище, у проекті пропонується визначити, що Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який буде забезпечувати формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні. Таким чином, законодавець, фактично, має закріпити за Національним агентством спеціальний правовий статус.

У зв’язку з цим слід зазначити, що у сучасній доктрині конституційного та адміністративного права під державними органами, які мають спеціальний статус, розуміються органи, створення яких прямо (або опосередковано) передбачено в Конституції України й які формально не віднесені до жодної з «гілок» єдиної державної влади. Відповідно до чинного законодавства України на такі органи покладається здійснення специфічних завдань, щодо них може встановлюватися специфічний порядок їх утворення, реорганізації, підконтрольності та підзвітності, а також призначення і звільнення їх керівників тощо. Тобто такі державні органи загалом мають або принаймні повинні мати статус, відмінний від статусу інших органів державної влади. При цьому спеціальний статус таких органів має бути зумовлений специфікою завдань, які вони повинні здійснювати в межах повноважень, визначених законами України, незалежно від інших органів державної влади.

Правові передумови створення таких державних органів містить насамперед Конституція України (ст. 85), за змістом якої до таких державних органів можна, зокрема, віднести Національний банк України, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, Службу безпеки України, Центральну виборчу комісію.

У сфері виконавчої влади до таких органів належать Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та Державний комітет телебачення і радіомовлення України, створення яких також передбачено Конституцією України. При цьому Конституція України, як відомо, не передбачає існування в державному механізмі (апараті) інших державних органів із спеціальним статусом, у тому числі у сфері виконавчої влади.

Характерною рисою зазначених вище органів, які кваліфікуються як центральні органи влади із спеціальним статусом, є те, що вони не входять до системи центральних органів виконавчої влади, ключові установчі та кадрові функції щодо яких здійснює виключно Кабінет Міністрів України відповідно до п. п. 9-1 та 9-2 ст. 116 Конституції України. Згідно з ними Кабінет Міністрів України: утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Не зважаючи на те, що Конституція України не містить прямих приписів щодо можливості створення інших центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, у ч. 2 ст. 24 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що «інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом можуть бути створені Кабінетом Міністрів України».

З огляду на вказане запропоновані у проекті підходи щодо надання Національній Комісії спеціального статусу, порядку його формування, підзвітності та підконтрольності (ст. ст. 4, 5 та ін. проекту) можуть бути розцінені як такі, що не повною мірою узгоджуються з відповідними положеннями Конституції України та законів України «Про Кабінет Міністрів України» і «Про центральні органи виконавчої влади», які є базовими законодавчими актами у питаннях утворення і функціонування центральних органів виконавчої влади.

На нашу думку, повністю вирішити порушену у законопроекті проблему можна лише після внесення до Конституції України змін, які передбачили б існування в системі органів державної влади не тільки таких державних органів зі спеціальним статусом, як Центральна виборча комісія, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, але й органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, наприклад, Національне агентство.

  1. Законопроектом пропонується створити Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Назва цього органу в пропонованій законопроектом редакції викликає ряд зауважень. По-перше, виходячи з цієї назви Національне агентство здійснюватиме свої повноваження щодо будь-яких активів відповідного розміру, а не лише тих, що одержані в результаті злочинної діяльності. По-друге, вказівка в назві Національного агентства саме на корупційні злочини несе лише емоційне навантаження, а тому є зайвою, оскільки в законопроекті закріплено один єдиний порядок виявлення, розшуку та управління активами одержаними від будь-яких злочинів. У законопроекті визначені інші критерії яким мають відповідати активи щоб бути предметом правового регулювання законопроекту. У зв’язку з необхідністю редагування назви Національного агентства потребує редагування і назва законопроекту.
  2. Викликають зауваження визначення та неоднозначне використання в законопроекті деяких термінів. Зокрема, необхідно звернути увагу, що у пункті 4 частини 1 статті 1 проекту закріплено дефініцію поняття «управління активами», згідно з якою це «діяльність із розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні». У цій дефініції одне поняття визначається через інше поняття, а потім дається визначення другого поняття. Також визначення поняття «управління активами» є не повним, оскільки до його змісту, відповідно до статті 21 законопроекту, входить реалізація та технологічна переробка таких активів. Проте в дефініції цього поняття згадується лише про реалізацію активів.

Крім того, поняття «управління активами» використовується в законопроекті в кількох значеннях, що є неприпустимим, оскільки це не відповідає принципу юридичної визначеності (за якою норма права має бути сформульована з належною чіткістю). Коли йдеться про управління активами Національним агентством (наприклад, у частині 1 статті 19 законопроекту), то це поняття вживається у значенні, закріпленому в пункті 4 частини 1 статті 1 проекту. Коли йдеться про управління активами підприємствами, організаціями або фізичними особами-підприємцями (частина 2 статті 21 проекту),  то в цьому випадку таке поняття має більш вузький зміст, оскільки відповідно до частини 3 статті 21 законопроекту ці суб’єкти не мають права відчужувати активи, передані їм в управління.

  1. Проектом передбачається ряд підстав за наявності яких особа не може бути обрана Головою Національного агентства. Однією з таких підстав є «судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку, або на яку за вчинення адміністративного правопорушення накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю» (пункт 2 частини 3 статті 3 законопроекту). Зі змісту положення цієї норм (у редакції законопроекту) випливає, що якщо на особу за вчинення адміністративного правопорушення накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то вона ніколи не може бути Головою Національного агентства, що на не узгоджується з природою адміністративної відповідальності, яка відрізняється від кримінальної відповідальності тим, що зі спливом певного терміну особа вважається такою, що не притягалася до адміністративної відповідальності. Тобто йдеться про те, що положення вищезазначеної норми (у редакції законопроекту) не узгоджується з вимогами статті 39 КУпАП, відповідно до якої «якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню».

Також не може бути призначена на посаду Голови Національного агентства особа, яка «притягалася на підставі обвинувального вироку, який набрав законної сили, до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного злочину» (пункт 3 частини 3 статті 3 законопроекту). Це означає, що якщо особа притягалась до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких або особливо тяжких насильницьких злочинів, корисних злочинів тощо, то це не є перепоною для призначення на відповідну посаду. Тому вважаємо, що ця підстава має бути розширена.

Законопроектом також передбачено ряд підстав дострокового припинення повноважень Голови Національного агентства серед яких «набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього за вчинення умисного злочину…» (пункт 5 частини 4 статті 3 законопроекту). З цього положення слідує, що якщо Голова Національного агентства вчинити тяжкий або особливо тяжкий необережний злочин (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами якщо вони причинили загибель кількох осіб 9частина 3 статті 286 Кримінального кодексу України)), то це не є підставою для дострокового припинення повноважень. У зв’язку з цим вважаємо, що ця підстава підлягає розширенню.

  1. Не менш суперечливим, на наш погляд, є також підхід законопроекту стосовно порядку формування конкурсної комісії, яка має відбирати кандидата на посаду Голови Національного агентства (частина 1 статті 5 проекту). У пунктах 2-6 частини 1 статті 5 законопроекту зазначено, що до складу конкурсної комісії входять по одній особі, визначені відповідно Генеральним прокурором України, директором Національного антикорупційного бюро України, Міністром юстиції України, головою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Міністром фінансів України. Проте, на відміну від пункту 1 частини 1 цієї статті законопроекту, в якому закріплені вимоги до членів конкурсної комісії, визначених Верховною Радою України, у пунктах 2-6 частини 1 статті 5 законопроекту будь-яких вимог (з числа кого вони обираються, який досвід мають тощо) до членів конкурсної комісії не закріплено.
  2. Відповідно до частини 1 статті 7 законопроекту «голова Національного агентства призначає заступників». Навряд чи можна не погодитися з наявністю у Голови Національного агентства заступників. Проте їх кількість має бути визначена в законі з урахуванням принципу безперервності діяльності органів державної влади.
  3. Відповідно до частини 2 статті 12 законопроекту «Громадський контроль за діяльністю Національного агентства забезпечується через Громадську раду при Національному агентстві, яка утворюється та формується Головою Національного агентства з дев’яти осіб на підставі результатів конкурсу… Конкурс з формування Громадської ради при Національному агентстві здійснюється шляхом відкритого голосування». Виходячи з цього можна зробити висновок, що в законопроекті не регламентовано принаймні основні етапи проведення відповідного конкурсу, хто саме буде брати участь у голосування, які вимоги висуватимуться до членів Громадської ради тощо.
  4. У законопроекті не в повній мірі врегульовано питання оплати праці всіх працівників Національного агентства. В частині 1 статті 13 проекту зазначено, що «заробітна плата працівників Національного агентства складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за ранг, премії та інших надбавок, установлених законодавством про державну службу». При цьому в частині 1 статті 8 проекту зазначено, що «працівниками Національного агентства є державні службовці та особи, які працюють за трудовими договорами в Національному агентстві». Виходячи з цього заробітна плата осіб, які працюють за трудовими договорами, не може складатися з доплати за ранг, премії та інших надбавок, установлених законодавством про державну службу.

До Розділу ІІ «Виявлення та пошук активів»

  1. Розділ ІІ законопроекту має назву «Виявлення та пошук активів» попри те, що в проекті дається визначення та вживається по всьому тексту поняття «розшук активів». У зв’язку з цим слово «пошук» має бути замінено на слово «розшук» у назва цього розділу.
  2. Відповідно до частини 1 статті 16 законопроекту «з метою виявлення та розшуку активів Національне агентство: 1) вживає відповідно до звернень органів, які здійснюють досудове розслідування, прокуратури, судів заходів до виявлення та розшуку активів, взаємодіє з цими органами з метою накладення арешту на такі активи та їх конфіскації…». Однак у чому саме полягають заходи з виявлення та розшуку активів у розділі ІІ законопроекту не розкрито на достатньому для законодавчої регламентації рівні.
  3. Відповідно до частини 1 статті 18 проекту «Міжнародне співробітництво у сфері виявлення та розшуку активів здійснюється відповідно до цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів чи за принципом взаємності». При цьому змість принципу взаємності в законопроекті не розкрито.

   До Розділу IІІ «Управління активами»

  1. Відповідно до частини 1 статті 19 законопроекту «Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні (як захід щодо забезпечення позову – лише щодо пред’явленого в інтересах держави), із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року». При цьому не визначено, чи здійснюватиме Національне агентство управління відповідними активами, якщо накладено арешт з метою забезпечення декількох позовів лише один з яких, пред’явленого в інтересах держави.
  2. У законопроекті не визначено, що необхідно робити з надходженнями (стаття 24 законопроекту), одержаними Національним агентством від управління активами у разі скасування арешту відповідних активів. У частині 3 статті 20 законопроекту лише зазначено, що «…Національне агентство перераховує відповідні кошти або здійснює переказ банківських металів на рахунок їх законного власника упродовж трьох робочих днів з дня надання ним інформації про реквізити рахунку». При цьому в частині 8 статті 21 проекту лише зазначено, що «скасовано арешт переданих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а у випадку їх реалізації чи технологічної переробки – повертає одержані від цього кошти». Також не регламентовано на кого покладаються, в такому випадку, компенсація зносу основних фондів у результаті передачі їх в управління підприємствам, організаціям або фізичним особам на підставі частини 2 статті 21 законопроекту.

До Розділу V «Прикінцеві положення»

 

  1. У пункті 1 розділу V законопроекту пропонується зазначити, що «цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання ним чинності». Ці положення законопроекту, на нашу думку, не відповідають вимогам частини 5 статті 94 Конституції України щодо порядку набрання законами чинності. Зазначеним конституційним приписом встановлено: закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Виходячи із позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні № 4-зп від 3 жовтня 1997 року, вказана норма Конституції перебуває у системному зв’язку з нормами розділу IV «Верховна Рада України», насамперед з тими, які безпосередньо регулюють законодавчий процес (абзац 1 пункту 2 зазначеного рішення). З цього випливає, що при набранні чинності законами необхідно чітко слідувати приписам частини 5 статті 94 Конституції України. Її буквальне тлумачення дає змогу зробити висновок, що конституційна норма встановлює загальне правило щодо десятиденного строку набрання законом чинності, а припис «якщо інше не передбачено самим законом» дає можливість Верховній Раді України, враховуючи різного роду обставини, прискорити або відтермінувати набрання ним чинності.

Системний аналіз відповідних положень частини 3 статті 22, частини 3 статті 57, частини 5 статті 94, частини 1 статті 152, частини 2 статті 152 Конституції України свідчить про існування єдиного способу надання положенням закону обов’язковості та юридичної сили, яким є  набрання законом чинності. Інших способів легітимізації прийнятих законів конституційні положення не передбачають.

 

Щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. п. 1 п. 3)

 

  1. Встановлення адміністративної відповідальності за «невиконання законних вимог Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (стаття 188-47 КУпАП в редакції проекту) не в повній мірі узгоджується з іншими положеннями законопроекту. Так, в абзаці 2 пункту 1 частини 1 статті 10 законопроекту зазначено, що «ненадання Національному агентству на його запит інформації, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, забороняються і тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом». При цьому, ані в статті 188-47 КУпАП (у редакції проекту), ані в іншому нормативно-правовому акті (у редакції законопроекту) не передбачено адміністративної відповідальності за повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається відповідна інформація.

Санкції, передбачені частинами 1 та 2 статті 188-47 КУпАП, є невиправдано більш суворими в порівняння з санкціями за суміжні адміністративні правопорушення (наприклад, передбачені статтями 188-46, 188-44 КУпАП тощо).

Щодо змін до Кримінального процесуального кодексу України

Проектом залишена поза увагою главу 17 «Арешт майна» Розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК, яка також потребуватиме відповідних змін у разі ухвалення цього законопроекту.

  Щодо змін до Закону України «Про виконавче провадження»

Законопроектом пропонується внести зміни до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», доповнивши частину 1 цієї статті новим абзацом, в якому зазначити: «Рішення судів у кримінальних провадженнях про конфіскацію, спеціальну конфіскацію майна, арешт майна, а також рішення судів про стягнення активів в дохід держави та про арешт майна у позовних провадженнях у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування, у встановлених законом випадках виконуються Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління, активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

При цьому законопроектом залишено поза увагою Кримінально-виконавчий кодекс України, глава 11 «Виконання покарання у виді конфіскації майна» розділу ІІ Особливої частини якого також потребуватиме відповідних змін, оскільки також регламентує порядок виконання такого покарання, як конфіскація майна.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.

Керівник Головного управління                                        В. І. Борденюк

 

Вик.: Попович В.П., Зеленов Г.М.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone