Висновок Головного науково-експертного управління Апарату ВРУ щодо законопроекту №2541а

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України
на проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального та Цивільного кодексів України щодо вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні”

 

Метою законопроекту, як це зазначено у Пояснювальній записці до нього, є усунення корупційних ризиків при застосуванні спеціальної конфіскації.

Для досягнення вказаної мети у законопроекті пропонується внести зміни до статей 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України (далі – КК), передбачивши можливість застосування спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру за всі без виключення злочини. Крім того, проектом пропонується внести зміни до санкцій низки статей Особливої частини КК, згідно з якими конфіскація знарядь та предметів, здобутих злочинним шляхом, замінюється на спеціальну конфіскацію зазначених знарядь та предметів. Також у проекті пропонується внести зміни до статей 330 “Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це право” та 354 “Конфіскація”   Цивільного кодексу України (далі – ЦК), згідно яких: 1) добросовісним набувачем не може бути визнана особа, яка набула майно і при цьому знала або повинна була знати, що таке майно набуте в результаті вчинення злочину; 2) конфіскація та спеціальна конфіскація можуть бути застосовані не лише як санкція за вчинення певного правопорушення.

Проаналізувавши поданий законопроект, Головне науково-експертне управління не може підтримати його у запропонованому вигляді з таких підстав.

  1. Аналіз змісту проекту свідчить, що його розробники не визначились у питанні про правову природу спеціальної конфіскації. Адже, якщо метою даного проекту є вдосконалення процедур здійснення конфіскації задля уникнення корупційних ризиків (як це випливає із назви проекту), то правильним було б вважати спеціальну конфіскацію питанням процесуального, а не матеріального кримінального права, у зв’язку з чим відповідні зміни слід вносити до Кримінального процесуального кодексу України, а не до Кримінального кодексу України, який не призначений для регулювання відповідних суспільних відносин.

Якщо ж ініціатори проекту відповідно до змісту чинного КК вважають спеціальну конфіскацію заходом безпеки, то таке її розуміння виглядає вкрай сумнівним. Заходи безпеки – це профілактичні заходи, які можуть передбачатись у кримінальному законі і застосовуватись для запобігання вчиненню певними особами нових суспільно небезпечних діянь. При цьому заходи безпеки застосовуються щодо певних осіб замість покарання у випадках, коли застосування покарання неможливе. З огляду на викладене важко зрозуміти, яким чином може запобігти вчиненню нових злочинів конфіскація предметів злочину або майна, одержаного внаслідок злочину або доходів від такого майна. Навіть конфіскація засобів та знарядь вчинення злочину не завжди буде виконувати ту функцію, яку мають забезпечувати заходи безпеки.

Окрім цього, інтерпретація “спеціальної конфіскації” як заходу безпеки (згідно з чинним КК) не узгоджується з тією обставиною, що цей захід пропонується здійснювати поряд з покаранням винної особи (зміни до статей 176, 177, 201, 203-1, 203-2, 204, 209, 216, 229 тощо  КК в редакції проекту), а не замість нього, що не узгоджується  із загальною тенденцією кримінальної політики, яка останніми роками проявляється у вигляді  численних змін до чинного КК і полягає у тому, що “спеціальна конфіскація” визначається у КК як специфічний вид кримінального покарання.

  1. У проекті також пропонується виключити із санкцій статей Особливої частини КК України (статті 176, 177, 201, 203-1, та ін.) положення про конфіскацію предметів, знарядь, засобів вчинення відповідних злочинів, замінивши такий вид конфіскації на “спеціальну конфіскацію”. По-перше, у разі прийняття цих положень у поєднанні з іншими положеннями законопроекту спеціальну конфіскацію можна буде застосовувати за вчинення будь-якого злочину, передбаченого Особливою частиною КК, у тому числі злочину невеликої тяжкості чи середньої тяжкості, що означало б запровадження явно надмірної кримінальної репресії.

По-друге, системний аналіз змісту проекту дозволяє дійти висновку, що ініціатори проекту фактично пропонують застосовувати спеціальну конфіскацію у випадках, коли гроші, цінності або інше майно були предметом злочину або використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення злочину, що у поєднанні із запропонованими змінами до ЦК створює передумови для порушення майнових прав фізичних та юридичних осіб.

Зокрема, відповідно до положень сучасної доктрини кримінального права предмет злочину – це матеріальний предмет або нематеріальний об’єкт, який має інтелектуальну чи майнову цінність, з приводу якого або шляхом дії щодо якого вчинюється злочин. З наведеного визначення зрозуміло, що предмети злочину у переважній більшості випадків не належать злочинцю. Більш того, досить часто предмети злочину належать особам, що є потерпілими від злочину (зокрема, предмети злочину належать потерпілим у всіх випадках, коли скоюються злочини проти власності). Тому припис про конфіскацію цих предметів буде спрямований проти невинних осіб, при цьому досить часто – проти потерпілих. При цьому за умови реалізації запропонованих проектом змін до ЦК вміщене застереження щодо повернення майна власникам у статті 96-2 КК, а також порівняння норм, пропонованих проектом, з положеннями чинної статті 100 КПК свідчить, що фактично законодавство з цього питання змінюється в сторону погіршення: якщо раніше конфіскація предметів злочину не передбачалась взагалі, а їх звернення на користь держави допускалось лише в разі відсутності законного власника, то після прийняття пропонованого проекту з’являється легальна (нехай і обставлена певними застереженнями) можливість конфіскації предметів злочину, які на практиці у 99,9 % випадків є майном, яке належить потерпілому. Таким чином, держава у тексті закону передбачає можливість привласнення нею майна особи, потерпілої від злочину, що не узгоджується з принципом верховенства права. Власникам майна, й перш за все потерпілим, прийдеться докладати додаткових зусиль для  того, щоб убезпечити належне їм майно від конфіскації, а в разі її здійснення –  повернути його з «державної власності».

Наведені вище міркування певною мірою є актуальними і щодо конфіскації засобів і знарядь вчинення злочину. Окрім цього, припис про конфіскацію цих предметів при вчиненні будь-якого злочину не виглядає виправданим з точки зору відповідності небезпеки злочину тим санкціям, які застосовуються до винного, також і у разі вчинення умисного злочину невеликої тяжкості.

  1. Частиною другою статті 330 ЦК (в редакції проекту) пропонується не визнавати добросовісним набувачем особу, яка набула майно й при цьому знала або повинна була знати, що таке майно одержано внаслідок вчинення злочину, чи є предметом злочину. Крім того, згідно статті 354 ЦК (в редакції проекту) конфіскація майна та спеціальна конфіскація можуть бути застосовані й у цивільному процесі без обвинувального вироку суду. На наш погляд, така конфіскація майна у особи, яка “повинна була знати”, але не знала про його злочинне походження, по суті є кримінально-правовою санкцією проти невинної особи, з чим навряд чи можна погодитись.
  2. Підсумовуючи висловлені зауваження, вважаємо, що положення проекту в разі їх прийняття у запропонованому вигляді можуть призвести до масових необґрунтованих порушень майнових прав фізичних та юридичних осіб, які непричетні до вчинення злочину або навіть є потерпілими від злочину.

 

 

Керівника Головного управління                               В.І. Борденюк

 

Вик.: Попович В.П., Кідіна Н.В.

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone