Законність люстрації: як розглядати позови звільнених

Розмови про люстрацію багатьох вже втомили. І, начебто, процес йде, але його результати поки видно слабо. Є чимало звільнених відповідно до Закону «Про очищення влади», але деякі з них вже встигли відновитися на посадах через суд. Сам люстраційний закон викликає масу питань, в т.ч. наскільки він відповідає Конституції.

Днями в студії програми «Реальний суд» телеканалу «Право ТВ» відбулася дискусія, в якій взяли участь ті, хто висловлював протилежні точки зору щодо люстраційного закону на останньому засіданні Конституційного Суду 22 березня 2016 року. Це екс-голова Конституційного Суду України Іван Домбровський, директор Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України Тетяна Козаченко і заступник голови Ради суддів України Богдан Монич.

Екс-глава Конституційного Суду вважає, що в ситуації, коли позови люструваних осіб зависли в судах на тривалий час, винні самі суди.

«Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Верховний Суд звертається до Конституційного Суду і каже, що порушується принцип верховенства права, посилаючись на рішення Європейського суду. Так чому суд першої інстанції не може винести рішення з урахуванням цього? Я поділив би суддів на сміливих і розумних, але до розуму ще потрібна сміливість, щоб прийняти рішення», – стверджує Іван Домбровський.

Однак, за словами представника Ради суддів Богдана Монича, є ще аспект, пов’язаний з тиском на суддів. Наприклад, коли до них на засідання приходять громадські активісти, народні депутати, які не просто присутні, а прямо говорять, що якщо буде прийнято рішення на користь працівника, що звільняється, суддя понесе відповідальність.

«Ми пам’ятаємо, що в суди приходили представники Міністерства юстиції, громадські активісти, і був надзвичайний тиск на цих суддів. В результаті ми отримали те, що отримали. Венеціанська комісія надала свої рекомендації, і в люстраційний закон було підготовлено зміни. Тобто саме держава визнала, що є певні недоліки. Уже минуло більше року, а зміни, на які вказувала Венеціанська комісія, не внесені. Безліч людей вже звільнені зі своїх посад. Сьогодні вони не можуть дочекатися судових рішень. Чи хочемо ми такої ситуації, щоб Європейський суд з прав людини відновив тисячі державних службовців, коли на їхніх посадах вже будуть працювати інші люди? Ми цього добиваємося, або, можливо, нам слід дочекатися вердикту Конституційного Суду? Скаже Конституційний Суд, що якісь норми неконституційні – процес все одно не зупиниться», – вважає Богдан Монич.

З ним категорично не згодна Тетяна Козаченко, за словами якої, зміни до законів – це «нормальний процес».

«У Вас суб’єктивна точка зору, яка говорить про те, що жоден закон не має шансу для зміни. Безпосередньо народні депутати як представники народу взяли цей закон і визначили підстави для звільнення, які внесли в рамках чинного законодавства. Кількість людей, по відношенню до яких застосовано заборону на заняття державних посад, – 930 чоловік. А у нас 300 тис. держслужбовців, більше 200 тис. чоловік працюють в правоохоронних органах і 7,5 тис. суддів. Це говорить про те, що це коло дійсно обмежене», – вважає представник Міністерства юстиції.

За її словами, кожна країна, в т.ч. Україна, визначає відповідно до власної безпеки і національних інтересів, яка з таких посад становить небезпеку. «Я намагаюся захищати країну, ми повинні попередити ризики. Дуже важливо, щоб кожен суддя і судова влада в цілому розуміли, що незалежність судової системи і незалежність судді – це не привілей. Це не означає захист їх від того, що вони порушують. Незалежність – це обов’язок судді. Якщо суддя не вважає себе незалежним, то він не повинен залишатися в судовій владі, тому що не може забезпечити винесення рішення іменем України», – вважає Тетяна Козаченко. Також вона зазначила, що в практиці Європейського суду з прав людини є рішення про право держав встановлювати заборону на заняття посад.

«Жоден суддя не згадував про рішення Європейського суду з прав людини «Найдин проти Румунії» від 21 жовтня 2014 року. У ньому написано, що всім в Румунії, хто служив в політичній поліції, заборонили доступ до державної служби. Найдин, який звернувся за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини, вказав, що ніхто не взяв до уваги, що такі ж, як він, залишилися на службі; що він на своїй посаді здійснював виключно позитивні дії. Але Європейський суд з прав людини зазначив, що держава має право визначати право доступу до державної служби, і якщо воно вважає, що ці критерії впливають на лояльність до демократичних принципів, то гарантує права і безпеку інших осіб», – розповіла Тетяна Козаченко.

Також вона жорстко розкритикувала суди за бездіяльність при розгляді позовів люструвати осіб. «Я не можу погодитися з Богданом Моничем, що суди мають право призупиняти розгляд справ до рішення Конституційного Суду. Насправді Кодекс адміністративного судочинства нічого не говорить про сумніви судді. Якщо у судді немає можливості застосувати діючий закон, то він взагалі не має права бути суддею. Зараз в Реєстрі люструваних осіб більше 900 осіб, але судових позовів і справ в судах понад тисячу. Фактично всі вони припинені до розгляду Конституційного Суду. Це говорить про те, що порушується право людей на отримання відповіді і на судовий розгляд, а також на справедливе рішення.

Людину могли звільнити як за законом, так і з порушенням закону. Останнє означає, що має бути розглянуто справу про відновлення його в правах. Фактично таким чином судовий корпус усунувся від того, щоб вершити правосуддя і виносити рішення. Це говорить про корпоративну політику, при якій ігнорується рішення конкретного виду справ. Безпосередньо Конституційний Суд повинен розглядати конституційні клопотання в мінімальні терміни, а максимум – за три місяці.

16 квітня відбувся рік, як були зупинені справи. У людей немає можливості відновитися на роботі або отримати висновок, що закон був до них застосовано правильно. Це неприпустимо з точки зору судочинства. Але це, на жаль, не заважає конкретним суддям видавати конкретні рішення-індульгенції виключно для посадових осіб на високих посадах, які не просто повертаються на посади, а повертаються судом. Після цього їх неможливо звільнити, чим посада фактично передається у приватну власність. Судова гілка влади в цьому бере безпосередню участь», – підсумувала Тетяна Козаченко.

Виходить, корінь проблеми не в тому, як застосувати закон про люстрацію. Коли судді зможуть усвідомити себе самостійною гілкою влади, непідконтрольною парламенту, уряду і президенту, а саме незалежною, здатною застосовувати принцип верховенства права, а не лише принцип законності у випадках, коли це необхідно, тільки тоді ні Закон «Про очищення влади», ні тиск з боку громадськості не зможуть збити їх з істинного шляху.

 

Автори: В’ячеслав Хрипун, Наталія Мамченко
Джерело: Судово-юридична газета

Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterEmail this to someone